Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” деталізує і доповнює відповідні статті Конституції України. Він закріплює основні напрями соціоекологічної діяльності: охорону природи, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, захисті оздоровлення навколишнього середовища. Закон встановлює основні принципи охорони навколишнього природного середовища: пріоритетність вимог екологічної безпеки; соціоекологічний принцип природокористування, який полягає у науково обґрунтованому поєднанні екологічних економічних і соціальних інтересів; гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища; безплатність загального природокористування і платність спеціального природокористування для господарської діяльності;нормування впливу господарської та іншої діяльності на природне середовище; стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища; компенсацію шкоди, заподіяної порушеннями природоохоронного законодавства; поєднання заходів стимулювання і відповідальності.
Закон „Про охорону навколишнього природного середовища” закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє природне середовище. Це невід’ємне природне право людини реалізується шляхом участі в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього природного середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об’єднання в громадські природоохоронні організації; одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища. Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом до підприємств, установ і організацій про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Він зобов’язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції в цій галузі.
Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, а й обов’язки берегти природу, раціонально використовувати її багатства, додержуватись законодавства про охорону навколишнього природного середовища, здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, не порушувати соціоекологічні права і законні інтереси інших суб’єктів, компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням навколишнього природного середовища.
Важливим є розділ про екологічну експертизу. Законодавчо закріплена її обов’язковість. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування по всіх проектах і програмах, реалізація яких без такого позитивного висновку забороняється. Окрім державної Закон передбачає інші форми екологічної експертизи – громадську, наукову, які проводяться незалежно від державної.
Завданнями державної екологічної експертизи є визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому, прямо або опосередковано негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, а також оцінка відповідності перед проектних, перед планових та проектних рішень, що приймаються в процесі господарської та іншої діяльності, вимогам природоохоронного законодавства та визначення повноти і обґрунтованості передбачуваних у них заходів щодо охорони навколишнього середовища.
Екологічній експертизі підлягають:
проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша перед планова і перед проектна документація;
техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію(розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об’єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища;
проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів і документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;
документація на створення навої техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;
інші матеріали, речовини, продукція, рішення, системи і об’єкти, впровадження або реалізація яких може спричинити порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище чи появу небезпеки для здоров’я людей.
Екологічній експертизі можуть підлягати також екологічно небезпечні діючі об’єкти і комплекси.
Стандарти в галузі охорони навколишнього середовища проголошуються обов’язковими. Визначена система соціоекологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі й тимчасово узгоджені викиди і скиди забруднюючих речовин; гранично допустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів, а також норми і правила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування, які встановлюються і вводяться у дію Міністерством охорони здоров’я та Міністерством охорони навколишнього середовища.
Закон передбачає, що в Україні здійснюється загальне і спеціальне природокористування з додержанням соціоекологічних вимог. Громадянам гарантується право загального безоплатного використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо). В порядку спеціального природокористування громадянам, підприємствам, установам і організаціям природні ресурси надаються у користування і оренду на підставі спеціальних дозволів і за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, - на пільгових умовах або безкоштовно.
Природні ресурси діляться на загальнодержавні та місцеві. До республіканських природних ресурсів віднесено територіальні води, природні ресурси континентально шельфу та економічної зони і поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш ніж однієї області; лісові ресурси; види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України; природні ресурси в межах об’єктів природно-заповідного фонду республіканського значення; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
Один з центральних розділів Закону – розділ про економічний механізм охорони навколишнього середовища. Він уводить плату за природні ресурси в межах встановлення лімітів. Нормативи плати, як і самі ліміти на врахування розповсюдження їх, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності та місцезнаходження, визначаються Кабінетом Міністрів України. Платежі за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва. Зниженню антропогенного впливу на природне середовище сприяє введення плати за його забруднення на основі встановлення лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та інших виробництв. Такі ліміти встановлюються Міністерством охорони навколишнього середовища України у випадках забруднення природних ресурсів республіканського значення та територій інших держав.
Платежі за природокористування скеровуються до республіканського (50%) та місцевого (50%) бюджетів, а платежі за забруднення навколишнього середовища – до республіканського (10%), обласних (20%), міських, селищних чи сільських (по 70%) позабюджетних фондів.
У Законі міститься ряд положень, що встановлюють заходи економічного стимулювання: надання пільг при оподаткуванні, довгострокових позичок для реалізації природоохоронних заходів, можливості отримання природних ресурсів у користування під заставу. Компенсації і пільги також гарантуються громадянам при постійному чи тимчасовому перебуванні їх в зонах екологічної катастрофи чи лиха. Передбачено здійснення добровільного і обов’язкового державного та інших видів страхування громадян і їхнього майна, доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього середовища.
Вивчаючи соціоекологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, Закон передбачає, що підприємства, установи, організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє середовище, повинні бути обладнані незалежно від часу введення їх у дію устаткуванням і апаратурою для очищення викидів і скидів або їхнього знешкодження, зменшення впливу фізичних факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів , на яких незавершено виконання в повному обсязі всіх соціоекологічних вимог і заходів, передбачуваних у проектах на будівництво та реконструкцію.