контролює дотримання антимонопольного законодавства при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання;
розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;
звертається до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;
дає рекомендації та вносить пропозиції органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання та їх об'єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням антимонопольного законодавства;
дає рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання щодо припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень антимонопольного законодавства, усунення причин цих порушень і умов, що їм сприяють, а після припинення порушення - про вжиття заходів по усуненню наслідків цих порушень у визначені Комітетом строки;
бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки;
бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України;
узагальнює практику застосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення;
затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;
розробляє і організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольного законодавства;
систематично інформує населення України про свою діяльність;
здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства в межах його повноважень.
4.4. Повноваження Антимонопольного комітету України.
Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:
визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому;
видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;
видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб'єктами господарювання;
вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом;
приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз'яснення щодо їх застосування;
здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.
4.5. Права та обов'язки державного уповноваженого, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Державний уповноважений Антимонопольного комітету України для реалізації завдань, покладених на Комітет, має право:
безперешкодно входити на підприємства, в установи, організації за службовим посвідченням та мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведення перевірки, якщо інше не передбачено законом;
вимагати усних або письмових пояснень посадових осіб та громадян;
вимагати для перевірки дотримання антимонопольного законодавства необхідні документи та іншу інформацію;
залучати за погодженням з відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами і об'єднаннями їх спеціалістів, депутатів місцевих рад для проведення перевірок та ревізій;
складати протоколи про адміністративні правопорушення;
відповідно до розподілу обов'язків розглядати справи про порушення антимонопольного законодавства, заяви та справи про економічну концентрацію та приймати рішення за результатами розгляду;
розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення за порушення антимонопольного законодавства;
представляти Комітет та його територіальні відділення без спеціальної довіреності в суді чи господарському суді.
РОЗДІЛ VI. Угоди і зобовязання в підприємницькій діяльності.
§ 1. Загальні положення про угоди.
§ 2. Представництво і довіренність.
§ 3. Загальні положення про зобовязання.
§ 1. Загальні положення про угоди.
1.1.Поняття та види угод.
Відповідно до статті 41 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).
За своєю суттю угода - це правомірна дія, яка здійснюється для досягнення дозволеної законом мети і здатна визвати встановлення цівільних прав і обовязків (наприклад, купівля атомобіля), зміну цих прав і обовязків (наприклад, придбання майна раніше отриманого в аренду, за договором купівлі-продажу), та їх припинення (наприклад, повернення боргу).
Права і обовязки, які встановлюються, змінюються та припиняються угодою, є елементами цивільних правовідносин. Відповідно, угоди - це один із видів юридичних фактів, з якими закон повязує встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.
Угоди - завжди вольові акти і для їх здійснення необхідно мати дієздатність. Виражена в цих актах воля спрямована на досягнення бажаних для учасників угод юридичних наслідків.
Угоди - це акти, які здійснюють громадяни і організації в якості субєктів цивільного права. Цими своїми ознаками угоди відрізняються від такого юридичного факту як подія, що також тягне за собою встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. Угода відрізняється і від деліктів, які є вольовими, проте неправомірними діями.
В цивільному законодавстві не міститься вичерпний перелік можливих угод. В статті 4 Цивільного кодексу зазначено, що цивільні права і обвязки можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Угоди в залежності від класифікаціонного критерію можуть поділятись на декілька видів.
В частині 2 статті 41 Цивільного кодексу наведений найбільш розповсюджений на практиці поділ угод на види в залежності від того, чи виходить дія, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, від однієї, двох чи більше осіб. В залежності від цього угоди бувають односторонніми, двохсторонніми і багатосторонніми.
В односторонніх угодах дія виходить від однієї особи і в них виражається воля однієї сторони. Односторонньою угодою є заповіт, відмова від спадщини, довіренність.
Двохстороння угода передбачає наявність зустрічної волі і дії двох сторін. Це угоди договірного характеру, які ще називають взаємними. Для двохстонньої угоди властива взаємна погодженість волі двох сторін на встановлення правовідносин. Число сторін в такій угоді завжди дорівнює
двом, але кожна з них може бути представлена як одним, так і декількома субєктами. (Наприклад, на боці покупця чи продавця може виступати декілька осіб).
В двохсторонній угоді цілі сторін, як правило, протилежні (одна сторона бажає продати, інша купити), проте вона повинна здійснюватись через зустрічні взаємопогоджені дії сторін.