а) наявність певного протиправного умислу у представника однієї сторони і іншої сторони договору; умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір
б) наявність несприятливих наслідків для тієї сторони, представник якої вступив у змову з іншою стороною;
в) наявність причинного зв'язку між вищевказаними обставинами.
Спеціальною метою учасників умисної змови може бути як бажання завдати шкоди законним інтересам однієї із сторін (наприклад, умисне доведення до банкрутства), так і наміри надати за рахунок потерпілої сторони такі переваги іншій стороні, які б та не змогла отримати у випадку добросовістного виконання представником потерпілої сторони своїх обов'язків (продаж майна за заниженими цінами).
Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.
1.12. Мнимі і удавані угоди.
Відповідно до статті 58 Цивільного кодексу недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Мнима угода є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою. Такою може бути визнана будь-яка угода, в тому числі здійснена у нотаріальній формі. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання мнимої угоди, суд приймає рішення лише про визнання угоди недійсною без застосування будьяких наслідків. У разі коли за мнимою угодою було передано якесь майно, сторони не позбавлені права звернутися з позовами про його витребування, тому що у зв'язку з відсутністю у такої угоди будь-яких правових наслідків, сторони повинні бути приведені до попереднього стану.
Встановивши у розгляді справи, що певну угоду укладено з метою приховати іншу угоду (удавана угода), суд на підставі частини другої статті 58 Цивільного кодексу має визнати, що сторонами укладено саме ту угоду, яку вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цю угоду. Якщо вона суперечить закону, суд повинен прийняти рішення про визнання її недійсною.
§ 2. Представництво і довіреність.
2.1.Поняття і видипредставництва.
Необхідність використання такого інституту як представництво в цивільному праві взагалі і в підприємницькій діяльності зокрема, повязана з певними обставинами як юридичного, так і фактичного характеру. Досить часто особа (фізична чи юридична) не має можливості самостійно реалізувати свої субєктивні права і обовязки. Представництво полегшує і розширює можливості використання особою своєї правоздатності через представників.
Відповідно до статті 62 Цивільного кодексу угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють. Іншими словами, представництво можна визначити як цивільне правовідношення, в силу якого одна особа (представник), діючи в межах наданих їй повноважень, набуває або реалізовує від імені другої особи (яку представляють) і в її інтересах, права і обовязки, шляхом здійснення певних дій по відношенню до третіх осіб. Суть представництва полягає в тому, що угоди та інші юридичні дії представника створюють юридичні наслідки (права і обовязки) для особи, яку представляють. Тобто, внаслідок дій представника права і обвязки виникають між особою, яку представляють і третіми особами. Представник діє не від свого імені, а від особи яку представляє і у представника ніяках прав і обовязків з приводу угод, укладених ним, не виникає. Та обставина, що представник діє від свого імені, відрізняє його від комісіонера, який вчиняє угоди від свого імені і за рахунок комітента. Якщо особою яку представляють може бути будь-яка особа, то представником тільки особа, яка має цивільну правоздатність у повному обсязі.
Треба зауважити, що дії представника і третьою особи повинні бути тільки правомірними. В частині 3 статті 62 Цивільного кодексу зазначено, що представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Це правило спрямоване на захист інтересів особи яку представляють від можливих зловживань з боку представника. Представник повинен керуватися виключно інтересами особи яку представляє. Якщо буде встановлено, що мала місце умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, то внаслідок цього настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір (таку угоду суд визнає недійсною на підставі статті 57 Цивільного кодексу).
Найбільш розповсюдженими діями які здійснює представник від імені особи яку представляють є угоди і насамперед двохсторонні угоди (договори). Укладання угод не є єдиною формою діяльності представника. Представник може здійснювати і інші юридичні дії (наприклад, подання позову, отримання грошових коштів, підписання акту здачі-прийомки). Проте відповідно до частини 4 статті 62 Цивільного кодексу не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі (наприклад, посвідчення заповіту через представника).
Представництво неможливе без належним чином оформлених повноважень. Повноваження встановлюють можливу поведінку представника по відношенню до третіх осіб.
Розрізняють три види представництва:
а) в силу повноваження, що грунтується на довіреності (договірне або добровільне представництво) - представництво засноване на договорі має добровільний характер і може виникнути тільки по волі особи яку представляють при наявності згоди представника. Для здійснення такого представництва представнику необхідно отримати повноваження посвідчені довіреністю;
б) в силу повноваження, що грунтується на законі (обовязкове представництво) - при представництві що грунтується на законі представниками і особами яких представляють можуть бути тільки особи, яку прямо зазначені в законі (наприклад, стаття 60 Кодексу про шлюб та сімю України - захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень.). Повноваження при цьому виді представництва, як правило, не має потреби підтверджувати спеціальними документами;
в) в силу повноваження, що грунтується на адміністративному акті (обовязкове представництво) - представництво, що грунтується на адміністративному акті передбачає діяльність представника на підставі адміністративного акту юридичної особи.
Відповідно до частини 2 статті 62 Цивільного кодексу повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо). Природньо, треті особи укладаючи угоду з представником повинні мати відомості про наявність у нього належних повноважень. Проте особливих відомостей не потребується, коли повноваження випливають з обстановки, в якій діє представник.
Стосовно використання представництва юридичними особами можна зазначити наступне. Як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами.
Що ж до кола повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно укладення угод від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.
Відповідно до статті 63 Цивільного кодексу угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.
Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення
Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.
Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.
За загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження (наприклад, продавець, укладаючи договір, підписаний генеральним директором акціонерного товариства, знає про відповідні обмеження повноважень, оскільки є акціонером товариства і брав участь у загальних зборах, якими затверджено статут).