Правове забезпечення підприємницької діяльності (Мачуцький) (стр. 41 из 80)

Боржникові, зобов'язаному виконати одну з двох або кількох дій, належить право вибору, якщо з закону, договору, або змісту зобов'язання не випливає інше (стаття 172 Цивільного кодексу).

За загальним правилом зобов’язання виконуються в повному обсязі. Виконання зобов'язання частинами можливе у випадках , якщо інше не передбачено законом, актом планування, договором або випливає з суті зобов'язання (наприклад, поетапна здача-прийомка робіт за договором підряду). Якщо виконання зобов’язання частинами не передбачене, то таке виконання вважається неналежним і кредитор має право відмовитись від його прийняття і вимагати виконання в повному обсязі.

Кредитор вправі не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, актом планування, договором або не випливає з суті зобов’язання (стаття 163 Цивільного кодексу).

Стосовно строку виконання зобов’язання, то він звичайно передбачений законом, актом планування, договором або випливає з суті зобов'язання.

Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.

Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання (стаття 165 Цивільного кодексу).

Боржник також має право виконати зобов’язання. в якому строк виконання не встановлений, в будь-який час, не чекаючи вимоги кредитора і останній повинене прийняти виконання. На відміну від боржника кредитору в таких випадках не надається строк для прийняття виконання.

Боржник вправі виконати зобов'язання до строку, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання.

Дострокове виконання зобов'язань між державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями допускається у випадках, якщо це передбачено законом або договором, а також за згодою кредитора (стаття 166 Цивільного кодексу).

Право на виконання зобов’язання до строку визначається в залежності від того, в інтересах якої сторони зобов’язання встановлений строк. Якщо строк виконання встановлений в інтересах боржника, то боржник і є носієм права дострокового виконання зобов’язання. Такому праву боржника кореспондується обов’язок кредитора прийняти виконання (наприклад, виконання грошових зобов’язань). Якщо строк виконання зобов’язання встановлений в інтересах кредитора, то останній має право вимагати від боржника дострокового виконаня, а боржник повинен здійснити виконання (наприклад, відповідно до стаття 415 Цивільного кодексу особа, що здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову).

Належним місцем виконання зобов’язання вважаєьться місце де повинні бути здійсненні дії боржника, які має право вимагати від нього кредитор.

Зобов'язання повинно бути виконане в тому місці, яке зазначено в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи з суті зобов'язання.

Якщо місце виконання зобов'язання не визначене, виконання повинно бути проведене:

а) по зобов'язанню передати будівлю - за місцем знаходження будівлі;

б) по грошових зобов'язаннях (крім грошових зобов'язань державних, кооперативних та інших громадських організацій) - за місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор в момент виконання зобов'язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, зв'язаних із зміною місця виконання;

в) по всіх інших зобов'язаннях - за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа - за місцем її знаходження (стаття 30 Цивільного кодексу та стаття 167 Цивільного кодексу).

3.7. Забезпечення виконання зобов’язань.

Під забезпеченням виконання зобов’язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов’язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку шляхом звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов’язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням. Відповідно до стаття 178 Цивільного кодексу виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством. Крім того, зобов'язання між громадянами або з їх участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов'язання між соціалістичними організаціями - гарантією.

3.7.1. Неустойка.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання ( стаття 179 Цивільного кодексу).

Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише дійсна вимога.

Кредитор не вправі вимагати сплати неустойки (штрафу, пені), якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання (стаття 210 Цивільного кодексу).

Угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути укладена в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

Неустойка створює додаткове зобов’язання до головного зобов’язання. Додаткове зобов’язання існує доти, поки існує головне зобов’язання.

Штраф, як різновид неустойки, визначається в твердій грошовій сумі за кожне порушення за зобов’язанням, або стягується одноразово у вигляді певного процента від суми невиконаного зобов’язання.

Пеня, як неустойка, застосовується у випадку прострочки виконання зобов’язання і нараховується в процентному відношенні до суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Крім зазначених видів забезпечення виконання зобов'язання, боржник у разі невиконання або неналежного його виконання зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (стаття 203 Цивільного кодексу).

При цьому слід мати на увазі, що за загальним правилом, встановленим статтею 204 Цивільного кодексу, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка).

З цього загального правила законом або договором можуть бути передбачені певні виключення, а саме: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка); коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна неустойка); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

При цьому сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі (стаття 207 Цивільного кодексу України).

Якщо належна до сплати неустойка (штраф, пеня) надмірно велика порівняно з збитками кредитора, суд вправі зменшити неустойку (штраф, пеню). При цьому повинні бути взяті до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Господарський суд або третейський суд у виняткових випадках вправі з урахуванням інтересів сторін, що заслуговують на увагу, зменшити належну до сплати кредиторові неустойку (штраф, пеню).

Розмір неустойки за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань встановлюється Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 року (набрав чинності з 14.01.1997 року). Згідно з статею 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В статті 3 названого Закону зазначено: розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства. У разі встановлення сторонами розміру пені меншого ніж передбачено чинними законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами законодавства. Конкретний розмір пені (1 відсоток вартості неоплачених послуг за кожний день прострочки), що підлягає стягненню з платника, який порушив строки виконання зобов'язання, встановлено, зокрема, частиною третьою статті 14 Закону України “Про зв'язок”. Така пеня може застосовуватись у разі затримки оплати послуг зв'язку лише понад строки, передбачені актами законодавства або обумовлені угодою сторін.

Відповідно до статі 212 Цивільного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.

Якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов'язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання за попередні шість місяців з дня подання позову.