Субсидіарна (додаткова) відповідальність являє собою додаткову відповідальність третьої особи за боржника, яка встановлюється законом або договором, у випадку невиконання зобовязання боржником самостійно (наприклад, згідно з статтею 196 Цивільного кодексу на відміну від поруки гарантійна відповідальність є додатковою, а не солідарною).
1.1. Умови настання цивільно-правової відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність за порушення зобовязань або завдання шкоди настає за наяності наступних умов:
а) протиправна поведінка боржника або особи, яка завдала шкоду;
б) наявність збитків або шкоди;
в) причинний звязок між протиправною поведінкою і настанням шкоди;
г) вина боржника або особи, яка завдала шкоду.
Однією з необхідних умов настання цивільно-правової відповідальності є протиправна поведінка зобовязаної особи або особи, яка завдала шкоду. Протиправна поведінка може реалізуватися як у формі протиправної дії, так і у формі протиправної бездіяльності. Протиправна дія - це поведінка, що заборонена законом. У разі протиправної бездіяльності особа не вчиняє дії, до якою вона зобовязувалася нормою права. Прикладом протиправної бездіяльності є невиконання боржником своїх обвязків за договором.
Наступною умовою настання цивільно-правової відповідальності є наяність збитків або шкоди. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником. Шкода - це знищення або зменшення майнових чи особистих немайнових благ, що охороняються законом.
Причинний звязок між протиправною поведінкою і настанням шкоди, як умова настання цивільно-правової відповідальності, виражає звязок протиправної поведінки і шкоди. Відшкодуванню підлягає шкода при якій протиправна поведінка є причиною, а шкода - наслідком.
Однією з умов настання цивільно-правової відповідальності є вина. Вина визначається як психічне відношення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та їх можливих наслідків. Згідно з статтею 209 Цивільного кодексу особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання.
Наведена стаття визначає форми вини: умисел і необережність. Умисел це така форма вини за якої правопорушник усвідомлює суспільну небезпеку своєї поведінки, передбачає негативні наслідки протиправної поведінкиі і бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.
При необережності, як формі вини, особа передбачає настання негативних наслідків своєї протиправної поведінки, проте легковажно (безпідставно) сподівається їх відвернути, або не передбачає можливості настання негативних наслідків, хоча повинна була або могла їх передбачити.
На відміну від кримінального законодавства, в цивільному необережність як форма вини є простою або грубою. Різниця між ними полягає в ступені передбачення можливих наслідків. При грубій необережності протиправність поведінки полягає в недотриманні елементарних, загальнозрозумілих вимог, тому і ступінь передбачення можливих негативних наслідків є досить високою. При простій необережності, навпаки, протиправність полягає в порушенні складних правил, у звязку з чим ступінь передбачення негативних наслідків є невисоким.
На відміну від кримінального права цивільне право встановлює презумпцію вини боржника. “Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання”. Звернувшись з позовом кредитор повинен доказати факт порушення зобовязання, розмір збитків і причинний звязок між порушенням зобовязання і завданими збитками. Проте кредитор звільняється віж обовязку доказувати вину боржника. Відсутність вини в порушенні зобовязання повинен доказати сам боржник. Проте можливі випадки настання цивільно-правової відповідальності і при відсутності вини (наприклад, відповідно до статті 450 Цивільного кодексу відповідальність за заподіяну шкоду покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, навіть якщо він безпосередньо не здійснював експлуатації цього джерела.
Коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання обумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом.
Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, суд, господарський суд або третейський суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника.
Суд, господарський суд або третейський суд вправі також зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, або не вжив заходів до їх зменшення.
1.2. Відповідальність за порушення договірних зобовязань.
В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником (стаття 203 Цивільного кодексу).
Обовязок боржника відшкодувати збитки є його новим обовязком, який виникає в силу порушення зобовязання. Новий обовязок приєднується до первинного обовязку і порівнянно з останнім має додатковий характер. Під збитками розуміють негативні майнові наслідки, які виникають у кредитора внаслідок порушення зобовязання. Збитки поділяються на два види: зменшення майна кредитора і неотримані доходи.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).
Законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штраф, пеню); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки (стаття 204 Цивільного кодексу).
Сплата неустойки, як і стягнення збитків, є заходом цивільно-правової відповідальності. На відміну від стягнення збитків, які відносятся до загальної форми відповідальності, неустойка є спеціальною формою цивільної відповідальності і застосовується лише тоді, коли вона передбачена законом або договором. Якщо за порушення зобовязання ні законом, ні договором неустойка не передбачена, вона не може бути стягнута. В залежності від співвідношення права кредитора на стягнення неустойки і права на відшкодування збитків розрізняють наступні види неустойки:
а) якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка);
б) коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка);
в) коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна неустойка);
г) коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).
Неустойка стягується з боржника на користь кредитора і цим вона здійснює правовідновлюючу (компенсаційну) функцію по відношенню до кредитора.
Згідно з статтею 207 Цивільного кодексу сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання зобов'язання, і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли планове завдання, на якому основано зобов'язання між соціалістичними організаціями, втратило силу.
1.3. Наслідки невиконання зобов'язання в натурі.
Зобов'язання повинно бути виконано в натурі.
В разі невиконання зобов'язання передати індивідуально визначену річ у власність або в користування кредиторові останній вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому, кредиторові.
У зобов'язаннях між соціалістичними організаціями кредитор вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли речі визначені родовими ознаками.
В разі невиконання боржником зобов'язання виконати певну роботу кредитор вправі виконати цю роботу за рахунок боржника, якщо інше не випливає з закону або договору, або вимагати відшкодування збитків (стаття 208 Цивільного кодексу).
Відповідно до статті 212 Цивільного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Відповідальність боржника за порушення грошового зобовязання настає незалежно від його вини. Невиконання грошового зобовязання у звязку з відсутністю грошових коштів у боржника не звільняє його від відповідальності навіть якщо відсутність коштів і не повязана з виною боржника. Неможливість виконання грошового зобовязання не тягне за собою його припинення. Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно із законом чи договором неустойкою (штрафом, пенею). Отже майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник
зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені). Крім того, згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору завдані цим збитки.