Адміністратор Єдиної бази даних - підпорядкована Міністерству економіки України державна госпрозрахункова установа - Агентство з питань банкрутства.
§ 2. Провадження у справах про банкрутство.
Згідно зі статтею 4 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Господарським процесуальним кодексом України (далі - Господарський процесуальний кодекс) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон).
Провадження у справах про банкрутство складається з процедур встановлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення усіх можливих кредиторів і санаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Усі зазначені процедури складають цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника, яке визначається місцезнаходженням його постійно діючого органу (стаття 30 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 1 статті 5 Закону підставою для порушення арбітражним судом справи про банкрутство є письмова заява будь-кого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.
Згідно зі статтею 381 Цивільного кодексу України без згоди юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності списання (стягнення) коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішеннями суду, господарського суду та за виконавчими написами нотаріусів. Отже правила Національного банку України щодо безспірного списання коштів з рахунків боржників у банківських установах поширюються виключно на виконавчі документи, видані на виконання рішень, які зазначені у статті 3 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року, а також на розпорядження органів, установ, підприємств, які згідно з законами України мають право безспірного списання коштів з рахунків боржників.
Тому зазначені розпорядження за своєю юридичного силою прирівнюються до виконавчих документів, а стягувачі, які видали розпорядження, входять до кола кредиторів, що мають право ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство у випадках неспроможності боржника сплатити борг за розрахунковими документами.
Заява кредитора про порушення справи про банкрутство повинна містити:
- найменування господарського суду, до якого вона подається;
- найменування боржника, його місцезнаходження;
- зазначення банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, та їх місцезнаходження;
- зазначення розміру боргу, документ про сплату державного мита, а також перелік документів, що додаються до заяви.
У разі надходження кількох заяв про визнання одного і того ж боржника банкрутом до порушення провадження у справі останнє порушується за наявності підстав для цього за заявою, що надійшла першою. Іншим кредиторам згідно зі статтею 7 Закону надсилаються копії ухвали про порушення справи про банкрутство, а їх заяви з доданими до них документами приєднуються до порушеної справи. Заяви кредиторів про визнання боржника банкрутом, що надійшли після порушення провадження у справі і до публікації оголошення про це в установленому Законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. В усіх випадках про приєднання заяви кредитора з доданими документами виноситься ухвала. Господарський суд розглядає вимоги цих кредиторів відповідно до статті 10 Закону після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство.
Згідно з пунктом 3 статті 5 Закону боржник може звернутись до господарського суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство однозначно свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність (реальну чи потенційну) боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини. Тому від боржника не вимагається подання доказів неоплатності його боргів на момент звернення до господарського суду.
Заява боржника про порушення справи про банкрутство повинна містити:
- найменування господарського суду, до якого вона подається;
- найменування боржника, його місцезнаходження;
- зазначення банків, що здійснюють розрахунковокасове обслуговування, їх місцезнаходження;
- перелік його кредиторів і боргів;
- перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви боржника додаються:
- список його кредиторів і боржників;
- бухгалтерський баланс;
- аудиторський висновок, а також довідка обслуговуючого банку (банків) про наявність коштів на його рахунку та платіжні документи, які неоплачені за браком коштів і вміщені до картотеки.
До заяви боржника обов'язково мають бути додані його установчі документи, а також документи, що свідчать про його фінансове і майнове становище (претензії, позови, виконавчі документи тощо).
Господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:
- боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
- подано заяву про визнання банкрутом юридичної особи, яка ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення). Відповідно до пункту 4 статті 34 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 року підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. Зазначене правило поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльності. Під перетворенням слід розуміти вид реорганізації, в процесі якого змінюється організаційно-правова форма юридичної особи, наприклад, створення відкритих акціонерних товариств в ході корпоратизації унітарних державних підприємств;
- вимоги кредитора повністю забезпечені заставою.
Відповідно до статті 6 Закону заява кредитора чи боржника може бути відкликана заявниками до прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.
Відкликання заяви кредитора до порушення провадження у справі тягне за собою наслідки, передбачені пунктом 9 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу.
Відкликання заяви боржником здійснюється лише за письмовою згодою усіх осіб, які визнані господарським судом кредиторами відповідно до вимог статті 10 Закону.
Порядок ведення попереднього і наступних засідань у справі про банкрутство визначається суддею.
У попередньому засіданні, яке проводиться у строк, встановлений статтею 8 Закону, суд має остаточно з'ясувати обгрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника у попередньому засіданні з'ясовуються ознаки його реальної чи потенційної неплатоспроможності.
Встановивши ознаки неплатоспроможності боржника, господарський суд своєю ухвалою зобов'язує заявника подати за його рахунок до офіційного друкованого органу Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України (газети “Голос України” і “Урядовий курєр”) оголошення про порушення справи про банкрутство. В газетному оголошенні повинні обов'язково міститися реквізити, зазначені в статті 8 Закону. Заявник повинен подати до господарського суду примірник газети з надрукованим оголошенням.
Оскільки в Законі не обмежений строк подачі заявником зазначеного оголошення, господарський суд може своєю ухвалою призначити його, якщо заяви про порушення справи про банкрутство надійшли і від інших кредиторів.
Зазначена ухвала надсилається усім виявленим кредиторам.
За результатами попереднього засідання господарський суд, у разі необхідності, ухвалою призначає розпорядника майна боржника.
Розпорядник майна відповідно до статті 9 Закону здійснює повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Він має право давати обов'язкові приписи або накладати заборону на дії адміністрації юридичної особи боржника у випадках здійснення останньою актів відчуження або іншої передачі майна, що належить їй на тій чи іншій підставі. В той же час розпорядник майна не має права втручатись в оперативну господарську діяльність адміністрації юридичної особи.
Згідно зі статтею 9 Закону господарський суд покладає функції розпорядника майна на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник - державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредитора. У разі призначення розпорядником банку, або Фонду державного майна, або іншої юридичної особи повноваження розпорядника від імені зазначених установ здійснюють їх службові особи відповідно до законодавства, статуту (положення) або інших установчих документів цих органів. Закон не виключає призначення фізичної особи розпорядником майна за пропозицією боржника чи кредитора.