Відповідно до вищезазначених нормативних актів субєкти підприємництва здійснюють свої діяльність в наступних організаційно правових формах:
- індивідуальне підприємство - підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;
- сімейне підприємство - підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом;
- підприємства і обєднання підприємств відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні”, в тому числі господарські товариства;
- дочірні підприємства;
- філія;
- представництво;
- підприємець - фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність;
- спільна підприємницька (господарська) діяльність - діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення;
- спільні підприємства - підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків;
- підприємство, засноване на власності громадянина або юридичної особи іншої держави,- підприємство, що повністю належить іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником якого є окремий іноземний громадянин або юридична особа іншої держави;
- підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків;
- кооператив - вид підприємства, яке створене громадянами України, що добровільно об'єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності;
-орендне підприємство - підприємство, створене на базі орендованого майна державного підприємства або комунального майна;
- селянське (фермерське) господарство - форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, котрі об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою;
- сільськогосподарський кооператив - добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб в іншу юридичну особу на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій
діяльності та обслуговуванні переважно членів кооперативу;
- споживче товариство - самостійна демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.
- спілка споживчих товариств - об'єднання на добровільних засадах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їхніми спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.
Згідно з статтею 12 Закону України “Про підприємництво” держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
§ 2. Поняття та види підприємств.
2.1. Поняття підприємства.
Поняття, види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності визначає Закон України “Про підприємства в Україні” (далі - Закон). Законом втановлюються також права і відповідальність підприємств при здійсненні господарської діяльності, регулюються відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів і органами державного управління.
Стаття 1 Закону, яка класифікує підприємство як основну організаційну ланку народного господарства України, визначає підприємство як самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Дані атрибути відображають провову природу підприємств як юридичних осіб. Тобто, підприємство це юридична особа, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському суді або в третейському суді. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство, як юридична особа має не загальну, а спеціальну правоздатність і може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і
відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.
Статтею 25 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) і статтею 9 Закону визначено, що підприємство як юридична особа діє на підставі статуту.
У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
Статтею 26 Цивільного кодексу передбачено, що юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності і виникає з моменту затвердження її статуту або положення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.
Можна зробити висновок, що права і обовязки (предмет і цілі діяльності) юридичних осіб передбачені установчими документами, а саме для підприємств - статутом. На наш погляд, перелік напрямків і цілей діяльності які зазначаються в статуті підприємства, не завжди є вичерпним і у підприємства можуть виникати і інші права і обовязки, які хоча і не передбачені статутом, проте не суперечать діючому законодавству і цілям діяльності даного підприємства.
Разом з тим закон у ряді випадків передбачає і інші засновницькі документи. До таких слід віднести рішення власника майна або уповноваженого органу про створення юридичної особи та установчий договір.
Необхідно зауважити, що визначаючи підприємство як господарюючий статутний субєкт, законодавець допускає певну неточність. Деякі підприємства здійснюють свою діяльність без наявності статуту (наприклад, повне і командитне товариства, які закон як господарські товариства відносить до одного з видів підприємств, діють тількі на підстві установчого договору).
За змістом пункту 1 статті 5 Закону та пункту 3 статті 6 Закону
України “Про власність” підставою для створення підприємства є рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу.
Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається даним Законом та Законом України “Про підприємництво”, а щодо окремих категорій підприємств - також іншими законодавчими актами України. Зокрема, господарські товариства відповідно до статті 1 Закону України “Про господарські товариства” створюються на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності.
Необхідно враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 року № 24-92 “Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” останнім заборонено бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, кооперативів, за винятками, передбаченими у пунктах 1 і 7 цього Декрету.
Законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення підприємства. Таке рішення має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством.
Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір.
Установчий договір повинен укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.
Законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів установчого договору. Такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання (стаття 153 Цивільного кодексу). Деякі з умов випливають з чинного законодавства, зокрема, частини другої статті 26, статей 67 і 76 Закону України “Про господарські товариства”.