У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
§ 3. Виконання рішення господарського суду.
Відповідно до статті 115 Кодексу Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Кодексом та Законом України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року[21]. Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.
Накази про стягнення грошових сум видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом, а про стягнення сум у доход бюджету - місцевим органам податкової служби і виконуються у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується державними виконавцями[22].
У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову.
Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.
У наказі господарського суду має бути зазначено:
1) найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, дата видачі наказу та строк його дії;
2) резолютивна частина рішення;
3) найменування стягувача і боржника, їх адреси, найменування і номери рахунків у банках.
Якщо рішенням господарського суду встановлюється відстрочка або розстрочка виконання, в наказі зазначається, з якого часу починається перебіг строку його дії.
Наказ підписується суддею і засвідчується печаткою господарського суду.
Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено.
У разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.
Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви.
За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику.
Ухвалу може бути оскаржено у встановленому Кодексом порядку.
У разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.
Про видачу дубліката наказу вноситься ухвала.
До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:
довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.
При наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів до забезпечення позову.
Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.
Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.
Суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.
Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала.
Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала.
Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому Кодексом порядку.
§ 4. Правовий статус Міжнародного комерційного арбітражу.
В процесі виконання зобовязань, що виникають на підставі зовнішньоекономічних контрактів, між субєктами підприємницької діяльності (виступаючих, як правило, вже в якості субєктів зовнішньоекономічної діяльності) та їх контрагентами можуть виникати спори, які неможливо врегулювати шляхом переговорів.
Відповідно до статті 38 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 року спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами та господарськими судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
В більшості країн спори, які виникають при виконанні зовнішньоекономічних контрактів, розглядаються в арбітражному (третейскому) порядку в міжнарожних комерційних арбітражах.
Міжнародний комерційний арбітраж здійснює свою діяльність в двох формах: а) постійно діючий арбітраж (інституційний) - включає в себе арбітражні суди, колегії арбітрів, арбітражні комісії, які функціонують при торгово-промислових палатах; б) арбітраж спеціально створений для розгляду конкретних спорів - арбітраж adhoc (спеціальний, випадковий).
Основні принципові відмінністі арбітражних судів від державних полягають в наступному:
а) сторони за взаємною згодою можуть вибирати будь-який арбітраж і тих арбітрів, яких вони вважають найбільш придатними для розгляду спору;
б) арбітраж розглядає спори на закритих засіданнях, що в певних випадках запобігає розголошенню комерційної таємниці;
в) державний суд застосовує право своєї країни, тоді як арбітраж застосовує регламент і право, про яке домовились сторони.
Основними нормативними актами, які можуть регламентувати організацію і діяльність Міжнародного комерційного арбітражу та порядок розгляду спорів між субєктами підприємницької діяльності - учасниками зовнішньоекономічних відносин є: Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.1994 року, вже зазначений Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 року, Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, Добровільний регламент з примирення та арбітражний регламент Міжнародної торговельної палати, Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж, Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.1994 року (далі - Закон) постійно діючоми арбітражними установами в Україні є Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісієя при Торгово-промисловій палаті України.
Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві.