В сучасний період, при переході до громадянського суспільства і ринкової економіки відбувається розширення сфери застосування норм права з боку окремих суб'єктів громадянського суспільства. В нових умовах досить часто фізичні особи мають можливість стати одночасно і юридичними особами. Наприклад, фермер, вищі і середні приватні навчальні заклади і в цілому приватний сектор. В цих випадках застосування правових норм в значній мірі співпадає з такою формою реалізації права як використання. Наприклад, укладання трудового договору при прийнятті на роботу, подача заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. Це факти не тільки використання норм права, але і певна стадія застосування норм права. Це яскраво можна проілюструвати на прикладі укладання довогору підряду між громадянами.
По-четверте, застосування норм права означає реалізацію законодавства в правовідносинах. Ця форма реалізації змінює ті чи інші правовідносини. Вона конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин.
Правові відносини безпосередньо пов'язані з юридичними фактами. В зв'язку із цим застосування норм права — це такий спосіб реалізації права, коли дії норм права зв'язані з конкретними фактами, коли норма застосовується до цих фактів. Поза юридичне значимими фактами, з якими правові норми пов'язують певні юридичні наслідки, неможливе застосування правових норм. Юридичні наслідки пов'язані з виникненням, змінами і припиненням правових відносин.
По-п'яте, застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації своїми потребами. Потреби застосування норм права виникають в основному в таких випадках: 1) коли передбачені нормою суб'єктивні права і обов'язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб'єктів із їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуальної о акта державних установ; 2) коли відомий факт правопорушення і потрібно встановити його наслідки або визначити за нього санкцію, 3) коли існують прогалини в національному праві і потрібне застосування аналогії права і закону.
Ці потреби особливо стосуються правопорушень, і застосування правових норм обумовлене необхідністю використання державного примусу, як за факт правопорушення, так і в інших випадках примусу. Державний примус направлений на зміцнення законності і правопорядку. Без застосування норм права неможливо реалізувати саме право. Таким чином можна дати визначення застосування норм права. Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) — це одна із форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів суспільних відносин і направлена на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціальних цінностей.
Застосування правових норм має управлінські, соціально-політичні функції, а також виконує профілактичні і виховні завдання. Зміст правозастосовчої діяльності можна розглядати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції і т.п.
В правозастосувальній практиці можна виділити цілий ряд ситуацій, коли необхідно застосовувати норми права, вирішувати конкретні справи і приймати рішення. В практичному житті можна виділити сім таких основних ситуацій або підстав, коли потрібно застосовувати правові норми. До них можна віднести наступні підстави.
1) Першою підставою є такі обставини, коли певні правовідносини повинні пройти контроль зі сторони правоохоронних органів, які приймають по них свої рішення. Наприклад, видача ліцензії на заняття підприємницькою діяльністю; реєстрація купівлі-продажу житлового будинку, автомобіля нотаріальними органами чи місцевими органами влади.
2) Другою підставою є такі обставини, коли виникає спір про суб'єктивні права і обов'язки, і певні сторони не можуть прийти до узгодженого рішення. Наприклад, коли виникає спір між двома підприємствами стосовно невиконання чи неналежного виконання договірних зобов'язань, то зацікавлена сторона змушена звертатись в арбітражний суд для вирішення питання про захист своїх суб'єктивних прав і виконання обов'язків другою стороною. Крім того можуть виникати спори стосовно спадщини, в результаті чого порушується чиє-небудь суб'єктивне право. В такому випадку позивач звертається в народний суд для захисту своїх суб'єктивних прав.
3) Третьою підставою для застосування правових норм є такі ситуації, коли неналежним чином виконуються права і обов'язки членами суспільства. Наприклад, в сфері трудових правовідносин, якщо працівник не виконує своїх трудових обов'язків, власник вправі застосувати заходи дисциплінарних стягнень — догану чи звільнення з роботи — і видати відповідний наказ. У випадку незаконного звільнення навпаки працівник звертається в комісію по трудових спорах, профспілковий комітет чи народний суд для поновлення на роботі, а відповідні органи зобов'язані приймати рішення по справі.
4) Четвертою підставою застосування правових норм є такі обставини, коли потрібно офіційно встановити наявність чи відсутність конкретних фактів і визнати їх юридично значимими. Наприклад, поновлення права по втрачених документах на пред'явника; в цивільних правовідносинах — визнання громадянина безвісно відсутнім або померлим. В усіх цих випадках громадяни повинні звернутися в народний суд і офіційно встановити їх юридичне значення.
5) В-п'ятих, коли необхідно у випадку правопорушення встановити його склад, вину особи і встановити міру юридичної відповідальності та інші заходи державного примусу В усіх цих випадках видаються індивідуальні акти застосування правових норм.
6) По-шосте, коли передбачені нормою суб'єктивні права і обов'язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб'єктів і з їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних органів чи інших юридичних осіб. Наприклад, зарахування на роботу на відповідальні посади. До початку роботи, крім заяви, повинен бути виданий наказ, щоб особа могла виконувати свої адміністративні функції.
7) По-сьоме, коли існують прогалини в праві і потрібно застосувати аналогію права чи закону, або міжнародно-правові акти, які офіційно ратифіковані державною владою.
Питання механізму і стадій застосування норм права входить складовою частиною в механізм правового регулювання суспільних відносин. Воно являється основним ядром процесу правового регулювання. Разом із тим механізм правового регулювання опирається на діючі нормативно-правові акти, в яких повинен бути закладений сам процес їх реалізації. В останні роки в Україні прийнято багато нормативно-правових актів, але на жаль далеко не всі вони можуть бути реалізовані, оскільки слабо опрацьований механізм їх впровадження в життя. В нормативно-правових актах повинні бути закладені всі вимоги або принципи, які стосуються переходу до нової правової системи і відповідають принципам правової держави і громадянського суспільства. Всі вони повинні відповідати вимогам нової Конституції і принципам права. Реалізація цих принципів в діючих нормативно-правових актах приведе до усунення протиріч між різними правовими актами, прогалин в них, а також протиріч між різними нормами одного і того ж акта.
Разом із тим, щоб нормативно-правові акти діяли ефективно, в них повинна бути окреслена юридична сила акта, коли він вступає в дію, яких суб'єктів він стосується, які стоять перед ним завдання по регулюванню суспільних відносин, в них повинні бути положення про відміну старих нормативно-правових актів, які втратили свою юридичну силу Всі ці та інші питання суттєво впливають на механізм реалізації і, зокрема, застосування правових норм. Таким чином. в механізм застосування правових норм входить діюча система права і законодавства, а також правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави.
Крім того, в механізм правозастосувальної діяльності входять основні і факультативні вимоги або принципи, які суттєво впливають на прийняття рішень. До них відносяться: принцип законності, обгрунтованості, доцільності, справедливості, гуманізму, повноти, всебічності, об'єктивності та істинності.
Механізм правозастосування, як підкреслює Л.Б.Зуєв, складне структурне утворення, яке включає наступні елементи:
1) владну діяльність компетентних органів і осіб по здійсненню своїх повноважень;
2) діяльність, направлену в сферу суспільних відносин інших суб'єктів права;
3) надання їм допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обов'язків, дотримання основних вимог;
4) здійснення примусового впливу на суб'єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону.[1]
Такий підхід до розуміння механізму правозастосування в цілому правильний, але він звужує зміст процесу правозастосування. Без попередніх положень неможливо правильно і ефективно застосовувати правові норми.
В механізм правозастосування повинні входити також суб'єкти правозастосувальної діяльності, без яких неможливий процес реалізації права. Дані суб'єкти повинні мати високий рівень професійної підготовки, професійну правосвідомість і високий рівень правової, політичної і моральної культури, вміти правильно застосовувати правові норми і приймати правильні рішення.