Реферат на тему:
Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення. Звільнення від відбування покарання з випробуванням Звільнення від покарання та його відбування Обчислення строків покарання
1. При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:
1) одному дню позбавлення волі відповідають:
а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;
б) два дні обмеження волі;
в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
г) вісім годин громадських робіт; 2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:
а) два дні обмеження волі;
б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.
2. При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.
3. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за
сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
4. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.
5. Попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.
1. Наведені у ст. 72 правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення застосовуються судом при призначенні покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків.
2. У ч. ч. 1, 2, 3 і 4 ст. 72 визначено співвідношення між різними покараннями, яке застосовується судом при переведенні менш суворого виду покарання в більш суворий вид покарання. При призначенні таких видів покарань, як виправні роботи та службове обмеження для військовослужбовців розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.
3. При призначенні покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків не підлягають складанню і виконуються самостійно: а) основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; б) додаткові покарання всіх видів.
4. Зарахування судом попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі провадиться з розрахунку день за день або виходячи із співвідношення покарань, визначеного в ч. 1 ст. 72. Якщо ж суд призначає покарання, які не зазначені у ній, то, враховуючи попереднє ув’язнення, він може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.
Обчислення строків покарання
Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув’язнення допускається обчислення строків покарання у днях.
За загальним правилом, обчислення строків покарання провадиться в роках та місяцях. Винятком із цього правила є громадські роботи, строк яких обчислюється у годинах. Обчислення строків покарання у днях допускається: а) при заміні (ст. ст. 74, 82, 83, 85, 86, 90) або складанні (ст. ст. 70 -72) покарань; б) у разі зарахування попереднього ув’язнення (ч. 5 ст. 72).
Звільнення від покарання та його відбування
1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.
2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.
3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.
4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною.
5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.
Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених КК: 1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від: а) реального відбування покарання, призначеного вироком суду; б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2) засудженому може бути: а) замінено покарання більш м’яким; б) пом’якшено призначене покарання.
Звільнення від покарання та його відбування, заміна покарання більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання
або пом’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.
Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану її здоров’я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.
КК передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:
1) звільнення від покарання: а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв’язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);
2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); г) умовно-дострокове (ст. 81); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);
3) заміна більш м’якши покаранням: а) невідбутої частини покарання (ст. 82); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);
4) пом’якшення призначеного покарання (ч. З ст.74).
Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановлено КК щодо неповнолітніх (див. ст. ст. 104— 107 та коментар до них).
2. Ч. 2 ст. 74 передбачає негайне звільнення особи від призначеного судом покарання у випадку, якщо новий закон усуває караність (декриміналізує) діяння, за вчинення якого її було засуджено, а ч. З ст. 74 — пом’якшення (зниження) призначеного засудженому покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність див. у коментарі до ст. ст. 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.
Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.
П. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити відповідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 р., якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених КК 2001 р. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.
3. Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), Допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.
Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від вчинення злочинів та інших правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.