Смекни!
smekni.com

Держава і право епохи станово-кастового та громадянського суспільства (стр. 1 из 3)

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Запорізький юридичний інститут

Кафедра загальноправових дисциплін

Контрольна робота

з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”

на тему: Держава і право, епохи станово-кастового та громадянськог суспільства

Виконав: студент навчальної групи № 452

ІІ курс, факультет №3 заочного навчання.

Костюк О. Д.

Керівник: викладач: Харченко В.В.

Запоріжжя – 2005 р.

Варіант 14

1. Держава і право епохи станово-кастового суспільства

1.1 Дайте визначення понять та термінів, вкажіть, де коли вони мали місце

Суспільно – економічна формація – це, згідно марксистко-ленінській історичній теорії, тип суспільства, яке знаходиться на визначеному етапі історичного розвитку. В основі кожної формації полягає визначений спосіб виробництва та пов'язаною з ним вироблення відносин, які обумовлювали характерні для кожного рівня суспільного розвитку, форму державного устрою, політичний режим, відмінності биту та духовної культури. Історія таким чином представляє розвиток людства з первісної формації, змінюючи друг друга, до капіталістичної формації, кожна з яких має присущі тільки їй законів та проявів. Історія ХХ століття поставила під сумнів де які положення цієї теорії, тому що історія окремих народів не вкладається в схему марксистко-ленінських формацій.

Джаті – це одна із землеробських каст в Індії та Пакистані. В XII – XIVстоліттях було залежним племенем, подало гідний опор загарбникам Тимуру, Бабуру та іншим. В військах делійських султанів та монгольських падишахів вони служили намісниками.

Ордалії – так називалися в Стародавні та Середні віка випробування обвинуваченого вогнем, водою та іншими засобами для установлювання судової істини. В деяких країнах Східної Європи цей засіб зберігся до XVІІІ століття.

Цензор – це посадова особа в Російській державі XV – XVІІІ століть, яка вибиралася із вільних людей – посадських або чорносошних селян. Він виконував фінансові або судові зобов’язання.

В Стародавньому Римі це посадовець, який мав повноваження складати та вести список населення (ценз) с подальшим розподілом громадян по трибам, класам, центуріям, а також список сенаторів. Він спостерігав за моральним обліком магістрів, сенаторів та рядових громадян.

Пізніше так називали продавців в казенних винних лавках.

1.2 Відобразіть у вигляді схеми, таблиці сьогунат як специфічну форму правління Середньовічної Японії

Сьогунат – своєрідна феодальної військової диктатури, при якій влада як у центрі, так і певною мірою на місцях зосереджувалася в руках сьогуна – „великого полководця”.

Починаючи з кінця ХІІ століття, в історії японської держави виділяють періоди трьох сьогунатів.


1.3 Використовуючи текст „Золотої були „ 1356 р., назвати:

а.. права, які закріплювались за курфюрствами;

В документі сказано, що за курфюрствами, згідно імператорському едикту, закріплюється уся його територія, васально-залежні землі, лени та домені на вічні віки. В цьому складі вони повинні залишатися неподільні, мати виборче право, голос та все, що до цього відноситься. Володар курфюрства користується спокійним та вільним володінням права, голосу, посадою, саном та усім, що до цього відноситься. Він вважається князем-курфюром. Князья-курфюрсти мали імунітет в судовій сфері. Також вони мали право на утримання податків, представлення бенефіцією для церкви, роздачу звичайних ленов. Та в період відсутності імператора, князі мають право приймати присягу на вірність Свяченої Римської імперії.

б. повноваження з'їзду князів – курфюрстів;

Князья-курфюрсти були у на верховних посадах імператорського двора, виконуючі обов'язки ерц-канцлера, вікарія, маршала та інших. З'їзду князів-курфюрстів належить монополія вибора імператора, право суда над ним и право його на його усунення. Згода князів необхідна імператору для роздачі імператорського майна та ленів. На з'їзд курфюрстів збиралися звичайний склад: три духовних (архієпископ Майнцьський, Кельнський, Трирський) та три або чотирі світських князів (кроль Чеський, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбурзький).

в. повноваження імператора;

В повноваження імператора входять переважно представницькі функції, тобто царював та не правив. Форма правління була одночасно монархічна (виборча монархія) та олігархічна ( правління сьома князями-курфюстами). Кожний призначений імператор перед коронуванням обов'язково підтверджував всім князям-курфюрстам про залишення за ними усіх їх привілеїв.

1.4 Продовжити думку

1. А. Пост, М. Мен, Р. Даррест представники німецької школи права.

2. Основою східної деспотії було збереження поземельної общини і досить слаборозвинутої приватної власності на землю. Правитель мав необмежену владу, яка передавалась спадково. Він централізував у собі всі форми влади: був одноосібним законодавцем; вищим суддею, тримаючи підданих у постійному страху. Концепція „східної деспотії” визначається неправильною, згубною , де монарх одноосібно розпоряджується і майном, і адміністративним апаратом, і, навіть, життям людей.

3. Функції виконавчої влади в Спарті, Афінах і Римі виконували посадові особи. Головними посадовими особами були стратеги та архонти. Вони розпоряджалися коштами, виділеними на утримання армії і флоту, організувати збір надзвичайних військових податків, керувати доставкою харчів в Афіни. Також виконували деякі дипломатичні функції: приймали капітуляцію від противника, заключали перемир’я. Та врешті, стратеги мали право позачергового скликання засідання Сонету.

4. Особливість виникнення Стародавнього Риму як держави полягає в тому, що формування держави проходило не в „чистій”, класичній формі, а було пов'язане с насильним руйнуванням первісно суспільного строю. Головував суспільством виборний вождь – рекс, хоча в літературі його називають царем ( звідси „період царів”). Владу та привілеї мали тільки римляни. Плебеї не в змозі були терпіти безправ’я. На той час з'являлися багаті плебеї, у котрих ремесло та торгівля процвітали. Вони вже, можна сказати, склали свою, етнічно – багатошарову, общину. Також римляни були змушені залучати плебеїв під час воєнних дій, тому що їм численність зростала. Все це привело до перемоги плебеїв – римська замкнена, ослаблена внутрішніми сварками родова община отримала поразку, і цим був відчинений шлях до створення держави.

5. Низький рівень розвитку відносин в Стародавній Спарті був обумовлений жорстким поділом обов'язків, заборон та дозволів. В Спарті склалося своєрідне класове рабовласницьке суспільство, яке зберегло суттєві пережитки первісних відносин. Панський клас складали – спартиати, вони були повноправними громадянами, які могли займатися тільки військовою справою. Спартиати, які лишалися земельного наділу (клера), переходили в клас – гіпомейонов ( опустившихся) – вони губили право участі в народних зборах. Перинки – це жителі периферійних неплодоносних районів Спарти, вони були вільні, мали право на власність мали право займатися ремеслом, торгівлею та були військовозобов’язаними. Та їх могли стратити без суду. Ілоти – раби, вони були власністю держави, тобто всього панського класу. Вони займалися землеробством і були прикріпленні до земельних ділянок (клерів). Вони не мали не яких прав. До них відносилися дуже жорстко. Іліотів винищували використовуючи в „воєнних тренуваннях” для спартанської молоді.

6. Більш низький, ніж у Західній Європі, рівень соціально-економічного розвитку середньовічних країн Сходу, доби пізнього феодалізму, обумовлений низьким розвитком промисловості, товарно-грошових, ринкових відносин. Жодна країна Сходу не досягла в епоху середньовіччя європейського рівня пізнього феодалізму, коли й починають розвиватися капіталістичні відносини.

7. Поясніть вислів „Васал мого васала – не мій васал”, де він мав місце і коли. К ХІ століттю в зв’язку з послідовною роздачею земель у Франції виникла складна структура феодального класу, яка складалась не тільки із сеньйорів і васалів, але і з під васалів різних ступенів (арьер-васалів). В самому низу ціх сходин знаходяться лицарі (шевальє), які не мали своїх васалів та виступали лише як сеньйори для своїх селян. На верхівці сходин стояв – король, багато які крупні феодали – герцоги та графи – порівнювали себе до короля (пери) та часто не признавали до нього васальних зобов’язань. Тому ІХ – ХІ століть король, на свій клич, міг отримати тільки своїх васалів, тобто людей зі своїх земельних володінь, які були відносно невеликі. Держава жила по принципу „васал мого васала – не мій васал”.

8. Конфуціансько - таньська модель монархічної форми правління в середньовічному Китаї характеризувалась відродженням імперського порядку, відбулося політичне об'єднання країни, змінився характер верховної влади, усилилась централізоване управління. Складається класичний китайський тип імператорського управління країною.

9. Виникнення держави в Японії відбувалось шляхом впливу більш розвинутої китайської цивілізації. Соціально-економічні і політичні нововведення знайшли відбиток у серії реформ, які були закріплені у Маніфесті Тайка та доповнені спеціальним кодексом „Тахо рьо”. Ці реформи мали для ЯпоніїпротягомVII століття значення політичної революції, які призвели для створення ранньофеодальної держави.

10. Своєрідність форм правління японської держави, починаючи з ХІІ століття, полягає в тому, що вона зазнала значних змін. В Японії встановилася нова форма правління – сьогунат.

11. Визначним чинником в утворенні державної організації турків було те, що Османське князівство, на початку ХІV століття стало міцним військовим князівством. Воно стало практично самостійним, що знаменувало початок нової незалежної держави.