Заяви у цивільній справі про захист честі і гідності судами слід більше уваги звертати на їх відповідність вимогам ст. 137 цивільно-процесуального кодексу України. Така заява має зокрема містити в собі дані про те, які саме відомості, що ганблять особу, поширені відповідачем, з зазначенням часу, способу й осіб, яким такі відомості повідомлені, посилання на докази, що стверджують зазначені обставини, а також прохання про спростування відомостей. Згідно з п. 10 ст. 65 ЦПК України ціна позову, яка складається з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою цих вимог, за вийнятком вимог про відшкодування моральної немайнової шкоди. Тому вимоги про відшкодування моральної шкоди заявлені у справі за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації, а також вимоги, заявлені самостійно, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовів немайнового характеру. Невиконання зазначених вимог тягне наслідки, передбачені ст. 139 цього кодексу.
Особа, стосовно якої поширено відомості, що порочать її честь, гідність або ділову репутацію, має право поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування збитків та моральної шкоди у повному обсязі, заподіяних їх поширенням (ст. 7 ч. 3 ЦК Ураїни). Законодавець розширив права потерпілого, надавши йому можливість вимагати матеріальної і моральної шкоди. Суд вирішує такі вимоги відповідно до ст.440 і ст. 441 ЦК України, виходячи з принципу відшкодування винним шкоди у повному обсязі.
За ст.440 ЦК України і ст. 49 Закону "Про інформацію" повинна відшкодовуватись також моральна шкода, завдана громадянинові внаслідок поширення відомостей, які не відповідають дійсності і ганблять честь та гідність громадянина. Під моральною слід розуміти шкоду пов"язану з моральними і психічними стражданнями, яких зазнав громадянин.
Моральна шкода відшкодовується засобом масової інформації, іншою юридичною особою, посадовою особою чи громадянином за рішенням суду в грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір відшкодування у таких випадках визначається з урахуванням характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, інших негативних наслідків, але має бути не менше 5 мінімальних розмірів заробітної плати, відносно відповідачів - фізичні особі може бути враховано їх майновий та сімейний стан.
Організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (посадових) обов"язків.
Статтею 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р. моральна шкода, заподіяна громадянинові в результаті розповсюдження організацією даних, що не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадянина або завдають йому іншої немайнової шкоди, компенсується за рішенням суду цією телерадіоорганізацією, а також винними особами і громадянами.
Відповідно до ст. 7 ЦК щодо вимог про спростування відомостей, які принижують честь, гідність чи ділову репутацію та про відшкодування моральної шкоди встановлюється строк позовної давності в 2 рік, який в разі його пропуску з поважних причин може бути поновлено судом.
Редакції, засновники, розповсюджувачі, державні органи, організації та громадські об"єднання несуть відповідальність за порушення передбачені Законом України "Про друковані засоби інформації (пресу) України" від 16 листопада 1992 року.
До відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації нарівні з авторами інформаційних матеріалів, що порушують цей закон, притягуються журналіст редакції, її редактор )головний редактор) або інші особи, з дозволу яких ці матеріали були поширені.
Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:
1) ці відомості одержано від інформаційних агенств або від засновника;
2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо доступу, і надання письмової чи усної інформації, наданої відповідно до вимого Закону України "Про інформацію";
3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових або державних органів, організацій або громадських об"єднань;
4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншими друкованими засобами масової інформації з посиланням на нього;
5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом (ст. 34 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".
Телерадіоорганізація та телерадіопрацівники звільняються від відповідальності за розповсюдження по телебаченню і радіо даних, що не відповідають дійсності у випадках:
а) якщо ці дані містились в офіційних повідомленнях;
б) якщо ці дані одержано від інформаційних агенств або прес-служб державних органів та органів об"єднань громадян;
в) якщо вони є дослівним цитуванням виступів народного депутата, а також офіційних виступів посадових осіб державних органів;
г) якщо вони містились у авторських виступах, які передаються в ефірі без попереднього запису.
Професійний журналіст редауції при виконанні посадових обов"язків перебуває перед її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканість журналіста охороняються згідно з чинним законодавством.
При розгляданні справи про захист честі і гідності повинна бути використана можливість в підвищенні культури спілкування між людьми, глибше з"ясовано причини поширення неправдивих вигадок та приниження людської гідності образою, реаговано окремими ухвалами на непристойну поведінку громадян, а також на умови, що виникли і викликали між ними конфлікт.
Виконання рішення та вироків повинно бути законне, якісне, чітке, обгрунтоване, повне і своєчасне. Не можна вважати рішення виконаним, якщо засіб масової інформації, зобов"язаний спростувати відомості, шляхом опублікування оспорює судове рішення, яке набрало законної сили.
Якщо відомості, які ганблять особу, не будуть спростовані відповідачем, то за вимогою позивача суд видає виконавчий лист і вживає заходів до виконання рішення. При невиконанні або неналежному виконанні у встановлений строк рішенням про спростування таких відомостей суд може накласти на порушника штраф у порядку і розмірі, передбаченому ст. 417 ЦПК України. Штраф стягується в дожід держави. Сплата штрафу не звільняє від обов"язку виконати передбачену судовим рішенням дію.
Загальним засобом захисту всіх особистих немайнових прав буде припинення дій, які порушують ці права, а також здійснення правопорушником дій, спрямованих на відновлення порушеного права.
Сьогодні у зв"язку з неурегульованістю цивільного права багатьох особистих немайнових прав, не зв"язаних з майновими, у законодавстві відсутні санкції, які були б спрямовані, як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав.
3. Конституційний та інший правовий захист честі і гідності громадян і організацій.
Неповне регулювання особистих немайнових, не зв"язаних з майновими, відносин стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян. У цих питаннях цивільне законодавство відстає від конституційного, яке проголошує такі особисті немайнові права, як право на недоторканість особи; право на таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; право на недоторканість особистого життя; право на охорону життя та здоров"я; право на повагу до гідності і т. п.
Право людини на повагу до її гідності (ст.28 Конституції України) має універсальний характер у тому розумінні, що воно діє ще до народження дитини, а також після смерті людини. Повага до гідності людини є обов"язок держави. Справи, що виникають із цього приводу, вирішуються у судовому порядку. Суд повинен зобов"язати порушників спростувати відомості, що принижують гідність людини, компенсуввати їй не тільки упущену вигоду, а й моральну шкоду. Надійне гарантування правового захисту поваги до гідності як одного з нематеріальних благ є важливою ознакою справді демократичного правового характеру держави, високої моральності суспільства.
Право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29 Конституції України) є однією з реальних гарантій свободи людини це право як загальний принцип встановлює межу, яку ті чи інші посадові особи можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання особи, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікування за визначених законом обставин). Цим зумовлюється, що лише суд своїм умотивованим рішенням і тільки на підставі чинного законодавства може дати дозвіл на арешт людини і її утримання під вартою.
Конституція України проголошуючи права людини і громадянина, виходить із системи прав і свобод, що визначаються теорією конституційного права. Особисті права і свободи людини безпосередньо пов"язані із самою сутністю людини як фізичної особи, виходячи з того, кожну конкретну людину, хоча вона може мати багато істотних недоліків, необхідно розглядати як особистість, правда, повністю чи неповністю сформовану.
Конституція України дозволяє кожному громадянину будь-якими, не забороненими законом, засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Тобто йдеться про активні захисні дії кожного, чиї права незаконно порушуються (ст. 55 Конституції).