Слід спенціально наголосити на тому, що зазначена й усяка подібна практика ігнорування норм Конституції України, відсутність відповідних законів є безпідставними і не можуть мати місця передусім ще й тому, що згідно ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і повинні виконуватися безпосередньо, не чекаючи, коли у відповідному законі, на основі конституційного принципу про державний статус української мови, будуть розписані організаційні заходи щодо забезпечення реалізації положень ст. 10 Конституції України.
Говорячи про втілення норм і положень Конституції України у життя, перш за все слід звернути увагу на практичне здійснення конституційних, як й усіх інших, прав і свобод людини і громадянина.
Питання прав і свобод людини і громадянина є виразом у правовій формі та забезпеченням практичного здійснення послідовно гуманістичного принципу, визнаного світовою спільнотою і закріпленого у нашій Конституції, принципу, згідно з яким "людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".
Слід згадати, що в Україні одержала свій розвиток українська концепція прав людини і правової держави, засновниками якої були професори Олександр Федорович та Богдан Олександрович Кістяківські, Сергій Олександрович Котляревський, Микола Іванович Палієнко, Володимир Іванович Сливицький ита інші відомі правознавці. Саме права людини, забезпечення їх практичного здійснення та захист вважали вони найважливішою рисою, самою суттю правової держави.
Виходячи саме з цього критерію, ми, на жаль, не можемо ще нашу молоду, дійсно суверенну і незалежну Україну у повному розумінні правовою державою. "Демократична, соціальна, правова держава" - це той конституційний принцип державотворення, який ми наполегливо, поступово, недивлячись на існуючі труднощі та перешкоди, реалізуватимемо у практичному житті.
У цьому плані одним з найважливіших завдань сьогодення є практичне забезпечення здійснення у нашому суспільстві принципу верховенства права. При цьому під правом у даному разі ми розуміємо не зібрані до купи постанови та акти, видані різними державними органами, а перш за все узагальнену міру свободи, рівності та справедливості у суспільстві, яка повинна становити найглибшу сутність кожного закону, кожного нормативного акта, який видається у державі.
Проте слід урахувати й те, що вирішення соціального і правового статусів людини і громадянина, формування демократичної, соціальної, правової держави, практичне здійснення принципу верховенства права, як і розв"язання інших першочерговихпитань державотворення, напрямки пов"язані із виходом України з того тяжкого соціально-економічного становища, в якому вона сьогодні знаходиться.
Тільки за умови об"єднання зусиль усього суспільства, усіх політичних спрямувань, що в ньому існують, можна вирішити питання успішного розвитку нашої держави, досягнення Україною цивілізованого рівня свого існування. Велику об"єднуючу роль у цьому плані повинна відігравати сучасна українська національна ідея, основи подальшого розвитку та здійснення якої закладені у Конституції України.
Дехто може сказати, що формування загальної національної ідеї суперечить принципу ідеологічного плюралізму, основи якого закладені у статті 15 Конституції України, але це не зовсім так, про це свідчить і світовий досвід. Адже у тих же США, Японії, Німеччині, Франції, Швеції та інших розвинутих країнах існує безліч політичних та інших громадських угруповань. І поряд з їх політичними цілями та програмами живе та вдосконалюється відповідно до умов суспільного розвитку об"єднуюча усе суспільство етнополітична національна ідея. У США - це "американська мрія", яка за своїм змістом охоплює такі цінності, як свобода, повага до індивіда, добробут, прагнення до успіху та самоствердження, визнання всесвітньої місії США тощо. Для Німеччини у післявоєнний період національна ідея була пов"язана з відновленням країни, поверненням до демократичних ідеалів, об"єднанням країни тощо. Для Швеції з цієї точки зору найважливішими національними цінностями є збереження своєї етнічної особливості, що взагалі притаманне невеликим націям, захист позаблокового існування, увага до питань соціального захисту населення та інші як загальновизнані, так і етнічні цінності.
Своя національна ідея була споконвіку притаманна й українському народові. Основний її зміст - це визнання своєї національної особливості, національна самоповага, боротьба за незалежність і побудову своєї суверенної держави, відданість таким суспільним цінностям, як соборність, хрістіянські настанови, здобуткам своєї національної історії, зокрема ідеям козацтва, феномену Шевченка тощо. Безумовно, національна ідея за своїм конкретним змістом не залишається незмінною. Зберігаючи своє основне, суттєве національне коріння, вона завжди повинна відповідати, давати відповідь на основні питання, які стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі його розвитку, повинна розвиватись разом із розвитком суспільства і держави. До того ж слід додати, що у наш час, коли так зміцніли зв"язки між державами, повсякденно, по різним напрямкам поширюються міждержавні стосунки, міжнародне співтовариство стало реалією наших днів, кожна національна ідея, у тому числі й українська, повинна бути зорієнтована не тільки на суто українські, а й визнані міжнародною спільністю ідеали. Відповідно до змісту сучасної української національної ідеї мова повинна йти про збереження та розвиток у сучасних умовах ідеалів та культурних цінностей, притаманних українській нації, розвиток державної мови, а також задоволення відповідних потреб представників усіх національностей, що мешкають в Україні; про створення необхідних умов щодо всебічного розвитку людини, захист та ефективне здійснення її прав і свобод; про формування в Україні громадянського суспільства, плюралізм та державну підтримку різних форм власності, аби вони гарантували справжню свободу і благополуччя особистості; про розвиток і плідне використання загальновизнаних форм демократії, місцевого самоврядування, забезпечення порозуміння та спільної праці у керівництві державою. Особливо слід підкреслити, що любов і терпіння, повага та взаємодопомога, чесність та відкритість повинні стати моральними підвалинами виховання молодого покоління в нашому українському суспільстві.
У сучасних умовах для всіх країн, а для України після чорнобильської катастрофи тим більше, складовою національної ідеї повинна стати вимога активної охорони довкілля.
3. Конституція України в дії.
Минув рік дії нової Конституції України. Її застосування позитивно вплинуло на вирішення цілого комплексу державно-правових проблем.
Разом з тим, як свідчить практика, у законодавчої і виконавчої гілок влади є різні тлумачення конституційних норм, висловлюються пропозиції щодо зміни деяких норм Основного Закону. Так, ставиться питання про необхідність змінити ст. 147 Конституції і надати право тлумачити Конституцію не Конституційному Судові, а Верховній Раді. Пропонується розширити коло суб"єктів законодавчої ініціативи, включивши до них Верховний Суд України, Вищий арбітражний суд, Центральну виборчу комісію тощо.
Значні розбіжності між гілками влади, а також у кожній з них не дає можливості більш активно реформувати суспільні відносини. Це стосується, зокрема, затягнення процесу прийняття державного бюджету України, нового закону про вибори народних депутатів України, Закону про політичні партії тощо.Для забезпечення демократичних законотворчого і в цілому нормотворчого процесів у нашій державі велике значення має ст. 15 Конституції, яка встановлює, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності. Виходячи з цього, різні політичні угруповання, різні гілки влади на легітимній основі в межах законодавчої процедури представляють альтернативні варіанти концепцій законопроектів і самих проектів законів, які базуються іноді на діаметрально різних концептуальних засадах і підходах. З одного боку - це добре і є чітким вираженням демократичності законотворчого процесу і втіленням у ньому положень політичної та ідеологічної багатоманітності як важливого політико-правового принципу основ конституційного ладу України, а з іншого, - це іноді суттєво гальмує законотворчий процес. Тому на сьогодні важливо забезпечити не тільки законодавчу багатоманітність, а й законодавчу узгодженість. А це значною мірою залежить від владних структур, від різних політичних угруповань, толерантності їх взаємовідносин, бажанням пошуків вирішення проблем на консенсуальній основі.