Відставка — це тимчасове чи постійне припинення державно-службових відносин за заявою державного службовця. Специфіка відставки як форми припинення державно-службових відносин полягає головним чином у мотивах звільнення державного службовця і збереженні за ним при цьому деяких прав і обов’язків.
За державними службовцями, що вийшли у відставку, зберігається, наприклад, обов’язок дотримання державної і іншої таємниці, право на використання назви останньої посади з додаванням «у відставці», право на соціально-побутове забезпечення і медичне обслуговування тощо.
Припинення державно-службових відносин здійснюється відповідним юридичним оформленням. Юридичним оформленням припинення державно-службових відносин є нормативно встановлений порядок залишення державним службовцем посад державного службовця.
Адміністративний акт про звільнення набирає сили з моменту його підписання керівником органу державної влади. Припинення державно-службових відносин настає з дати, зазначеної в адміністративному акті про звільнення. З цієї дати державний службовець втрачає право на грошове утримання та інше соціально-побутове забезпечення.
Запис про звільнення з посади державного службовця має здійснюватися у відповідних адміністративних актах і в трудовій книжці державного службовця в точній відповідності із формулюваннями чинного законодавства та із посиланням на відповідний пункт, статтю, частину закону.
Державному службовцю у разі припинення ним державно-службових відносин видається довідка про грошове утримання за формою, встановленою для призначення пенсії за вислугу років.
| Декларування доходів державних службовців |
| 43 |
Громадянин під час вступу на державну службу, а також державний службовець відповідно до законодавства мають подавати до органів державної влади, в яких вони обіймають посади державних службовців, відомості про отримані ними доходи і належне ним (та членам їхніх сімей[111] для державних службовців, які обіймають посади І—ІІ категорій) на правах власності майно.
Сукупний дохід, отриманий державним службовцем за звітний рік, включає доходи, нараховані державному службовцеві (декларанту) у звітному році за місцем його основної роботи (служби) та не за місцем основної роботи (служби), у тому числі з джерел за межами України.
До сукупного доходу включаються: заробітна плата, премії, надбавки, винагороди, пенсії, стипендії, а також інші доходи.
Якщо декларант має певні сумніви щодо правильності визначення ним розміру сукупного доходу, йому слід звернутися до джерела виплати (бухгалтерії) і одержати такі відомості.
Кошти, які були одержані декларантом у звітному році для здійснення витрат під час відрядження, у тому числі за кордон, а також кошти, отримані ним у рахунок відшкодування витрат на відрядження (вартість проїзду, проживання в готелі, витрати на харчування) безпосередньо від установ, організацій чи осіб, які приймали декларанта (членів його сім’ї) за кордоном, включаючи суми одержаних стипендій під час стажування за кордоном, до складу доходів, що відображаються у цьому розділі декларації, не включаються.
Також зазначаються:
· отримані дивіденди[112], відсотки[113], роялті[114];
· матеріальна допомога, подарунки, пожертвування;
· безповоротні позики (у грошовій та натуральній формі), у тому числі такі, що одержані під час перебування за кордоном або з іноземних держав;
· суми страхового відшкодування і страхові суми, одержані декларантом унаслідок настання страхового випадку за договорами добровільного і обов’язкового страхування;
· доходи, одержані у вигляді авторської винагороди (гонорару);
· оподатковуваний (чистий) дохід від здійснення підприємницької і незалежної професійної діяльності;
· доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав;
· відомості про основну і додаткову заробітну плату, премії, надбавки, винагороди.
Також декларація містить інформацію про:
¨ внески (платежі), виконані (здійснені) декларантом у звітному році на користь інших юридичних і фізичних осіб унаслідок укладання договорів (прийняття і виконання зобов’язань);
¨ розмір сплачених внесків за договорами добровільного страхування (за необхідності розмір здійснених внесків можна уточнити в страховій організації, яка видала страховий поліс відповідно до укладеного договору);
¨ розмір внесків, спрямованих у звітному році на додаткове (недержавне) пенсійне забезпечення (платежі на іменні пенсійні рахунки) відповідно до укладених договорів з недержавними пенсійними фондами;
¨ сплачені протягом звітного періоду платежі за договорами позики (за одержані декларантом кошти або майно у позику, тимчасове користування) як основної суми позики, а також відсотків і фіксованих сум на цю позику;
¨ фактичний розмір коштів, сплачених декларантом протягом звітного періоду за договорами найму (оренди) будь-якого майна у юридичних чи фізичних осіб, зокрема плата за користування житлом (квартирна плата) і плата за комунальні послуги згідно з договором найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, якщо квартира не приватизована;
¨ фактичний розмір коштів, сплачених декларантом протягом звітного періоду юридичним і фізичним особам за зобов’язаннями на утримання майна, яке є у приватній власності декларанта (членів його сім’ї).
Також декларант зазначає:
· відомості про нерухоме майно, що є у приватній власності,
а саме: загальну площу (метрів квадратних) нерухомого майна, якщо таке майно є у його приватній власності внаслідок купівлі (приватизації, успадкування, дарування, міни, розподілу майна підприємств і організацій між засновниками та учасниками);
· відомості про транспортні засоби, що є у приватній власності (декларант зазначає марку, модель та об’єм двигуна кожного транспортного засобу, які він має у приватній власності, внаслідок купівлі (успадкування, дарування, розподілу майна підприємств і організацій між засновниками і учасниками));
· відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи (зазначається загальний розмір (сума) номінальної вартості[115] всіх видів цінних паперів[116], які були придбані (куплені або одержані як подарунок, або внаслідок персоніфікації) декларантом протягом звітного періоду);
· розмір внесків (паїв) до статутних (пайових) фондів підприємств (установ, організацій), тобто розмір його корпоративного права, включаючи суми, які були відчужені ним (продані) у цей період;
· суму коштів на рахунку (ощадних, депозитних, поточних, анонімних) у банках[117] та інших фінансово-кредитних установах як в Україні, так і за її межами.
Стаття 30 Закону «Про державну службу» передбачає, що неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо доходів є підставою для припинення державної служби.
Відповідальність за порушення вимог фінансового контролю, тобто декларування доходів, передбачено також ст. 9 Закону України «Про боротьбу з корупцією»: неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи.
Неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.
| Професійне навчання як складова діяльності державного службовця |
| 44 |
Сьогодні в умовах реалізації конституційних засад демократичної, правової, соціальної держави та формування громадянського суспільства питанням із питань постає проблема удосконалення кадрового забезпечення державного апарату висококваліфікованими і компетентними фахівцями, здатними ефективно працювати в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Суспільство і держава потребують підготовки нової генерації і підвищення кваліфікації вже працюючих керівників і фахівців органів державної влади та місцевого самоврядування, формування реального та перспективного резерву їх кадрів, щоб своєчасно були підготовлені фахівці для заміщення нових посад, у тому числі в нових структурах державного апарату, щоб покращувалась якість та підвищувалась ефективність управлінського процесу. Таким чином, одним з пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку України є якісний розвиток системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.
В її основу Програмою кадрового забезпечення державної служби, затвердженою в листопаді 1995 р. Указом Президента України № 1035, були покладені соціальна природа професійного розвитку. Програмою були визначені гарантії громадянам рівних прав і можливостей для професійної підготовки та цілісного розвитку особи, пріоритетність гуманістичного та демократичного спрямування, випереджаючий характер змісту навчання, структурна оптимізація всієї системи, відкритість новим технологіям, особливо на шляху індивідуалізації навчання державних службовців.