Узагальнення наведених ознак дозволяє дійти такого висновку: механізм сучасної держави — це просякнута єдиними, законодавчо закріпленими принципами, заснована на розподілі влади і наявності необхідних матеріальних придатків система органів державної влади та місцевого самоврядування, яка здійснює завдання і функції держави або забезпечує їх здійснення.
Загальні принципи, у свою чергу, прийнято ділити на дві групи. До першої належать принципи, закріплені в конституції держави, до другої — принципи, сформульовані в законодавчих актах, що визначають функціонування органів державної влади.
Перша група охоплює конституційно визнані принципи організації та діяльності механізму держави: народовладдя, гуманізм, поділ влади, законність тощо.
Принцип народовладдя в Україні проявляється в демократичній організації держави, республіканській формі правління, за яких носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює свою владу по різних каналах, у тому числі й безпосередньо через вибори Президента України, народних депутатів єдиного законодавчого органу — Верховної Ради, депутатів органів місцевого самоврядування. Проте чільне місце в низці засобів з реалізації цінностей суспільства, що визначені політичною системою, посідає механізм держави в особі об’єднаних ним органів державної влади та місцевого самоврядування.
Принцип гуманізму в формуванні та діяльності механізму держави ґрунтується на конституційно визначеній ознаці України як соціальної держави. Її політика спрямована на задоволення духовних і матеріальних потреб особистості, забезпечення добробуту людини і суспільства.
Конституція України вперше в основах конституційного ладу проголосила, що людина, її права і свободи є найвищою цінністю. Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини та громадянина — обов’язок держави. Ця конституційна вимога звернена до всіх без винятку органів державної влади та місцевого самоврядування, до кожного державного службовця. Це положення знаменує принципову зміну у взаємовідносинах громадян і держави. Разом з тим, зміни не можуть відбутися водночас, але важливо, що Конституція гарантує новий магістральний шлях розвитку України та визначає принципи формування всієї системи державного управління, зокрема механізму держави.
Принцип поділу влади, за яким державна влада здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову, передбачає самостійність органів, що належать до різних гілок влади, їх здатність забезпечити механізм стримувань і противаг з метою запобігання надмірного посилення чи піднесення якої-небудь з гілок над іншими, захоплення ким-небудь влади або присвоєння владних повноважень.
Ефективне функціонування влади вимагає її неподільності. Влада повинна бути єдиною. Тому з позицій системного підходу необхідно мати на увазі поділ, точніше розмежування, функцій різних гілок влади, їх завдань і повноважень. Даний принцип являє собою системно-інтегруючий фактор механізму сучасної української держави.
Принцип унітарного державного устрою характеризується єдиною структурою державного апарату на всій території країни. Повноваження органів державної влади поширюються на всю територію країни, здійснюється централізація всього державного апарату і запроваджується прямий чи опосередкований (побічний) контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. Усі адміністративно-територіальні одиниці мають однаковий статус і однакові взаємовідносини з вищим і центральними органами виконавчої влади, не маючи будь-якої політичної самостійності. У країні існують: єдине громадянство; єдина система права; єдина система виконавчої влади; єдина судова система; єдина система здійснення контрольно-наглядових функцій — прокуратура; єдина система податків тощо.
Залежно від того, який вид контролю здійснює виконавча влада за органами місцевого самоврядування, унітарні держави розподіляються за цією ознакою на централізовані та децентралізовані.
Принцип законності містить у собі обов’язковість дотримання та виконання вимог Конституції України та її законів. Згідно з Конституцією України органи державної влади та посадові особи, рівно як і органи місцевого самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані дотримуватися Конституції та законів України.
Стосовно організації та функціонування механізму держави цей принцип містить такі вимоги:
· верховенство закону та безпосередня дія конституційно закріплених прав і свобод людини та громадянина, здійснення всіх владних повноважень виключно на основі законів і відповідних підзаконних нормативних актів;
· особлива відповідальність органів держави та державних службовців за забезпечення законності, прав і свобод громадян, гарантій від необґрунтованого притягання їх до відповідальності або незаконного позбавлення тих чи інших благ;
· рішуче припинення різних порушень закону, від кого б вони не йшли; неминуча відповідальність за скоєні злочини та інші правопорушення.
Розглянуті загальні конституційні принципи організації та функціонування механізму держави отримують своє підкріплення, розвиток і конкретизацію другою групою принципів, на яких заснована державна служба, що будуть розглянуті у параграфі 16.
Закон України «Про державну службу» визначає регулювання суспільних відносин, які охоплюють діяльність держави зі створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації.
| Соціальна природа державної служби |
| 5 |
Державна служба в Україні визнається одним із важливіших інститутів у справі формування і розвитку державності, від якого залежать функціонування всієї суспільно-політичної системи, вирішення різноманітних завдань і здійснення функцій сучасної держави.
Державна служба являє собою складне соціальне явище. Вона вбирає в себе ряд аспектів, включаючи економічний, політичний, правовий, соціальний, організаційний, кадровий. Усі вони віддзеркалюють багатогранність державної служби як сфери професійної діяльності державних службовців із забезпечення виконання повноважень державних органів.
Упродовж еволюції людства служба як взаємопов’язаний із ним інститут відбивала всі якісні зміни організації людської життєдіяльності, розвиваючись у рамках суспільства і заради суспільства.
На ранньому етапі розвитку цивілізації внаслідок розвитку виробничих сил відбувся поділ праці, що дало поштовх до виникнення певних соціальних груп, кожна з яких знайшла певну нішу. У результа-
ті цієї соціальної стратифікації виокремилися люди, що займалися безпосередньо певною службою ще задовго до появи держави. Раніше за трьох великих поділів праці відбувся ще один — поділ людської діяльності на розумову (зокрема служба) і фізичну (виробництво).
Служба, функціонуючи як невід’ємна частина суспільного життя, існувала поряд з виробництвом і забезпечувала його в інтелектуальному аспекті. Поряд із цим, службова діяльність забезпечувала і інші форми соціального життя суспільства: організацію захисту держави, охорону безпеки і порядку, налагодження зовнішніх відносин тощо.
Державна служба як спеціалізована сфера діяльності державних службовців виникає разом з державою як властива для неї складова. Як відомо, держава з’являється на такій стадії розвитку суспільства, коли виникає об’єктивна необхідність політичного регулювання суспільного життя. Причини, що викликали до життя державу, лежать і в основі виникнення державної служби.
Передусім державна служба виникла внаслідок об’єктивної необхідності для політичної влади мати спеціальний апарат управління, здатний здійснювати державні функції. Для цього належало із загальної маси населення виділити спеціальну групу осіб, підготувати їх до професійної діяльності, поставити в особливо привілейоване становище і зробити надійним знаряддям здійснення державної політики.
Слід також мати на увазі, що більш-менш розвинена державна служба виникає на такій стадії розвитку державності, коли відбувається істотний поділ праці між владою і апаратом управління, між особами, що обіймають політичні посади, і тими, хто виконує свої обов’язки в системі державної служби на професійній основі. Влада, що представлена політичною елітою, бере на себе функцію вироблення внутрішньої і зовнішньої політики, апарат управління, чиновники — функцію реалізації цієї політики. Отже, державна служба виступає як особливий вид праці, що є результатом її поділу.
Внаслідок цих обставин і виникла державна служба як спеціалізована сфера діяльності державних службовців. З появою держави сутність державної служби стала зводитися до адміністрування, тобто держава здійснювала управлінську діяльність через органи державної влади і державних службовців.
У міру історичного розвитку державна служба ускладнюється, удосконалюється, перетворюючись поступово в цивілізовану професійну форму здійснення функцій держави. Як показує історичний досвід, створення професійної державної служби становить відносно тривалий процес.
Історія розвитку державної служби свідчить про залежність її соціальної природи від характеру держави як політичної надбудови над економічним базисом суспільства.