До основних причин, що мають спонукати винесення питання розвитку індустрії інформаційно-комунікаційних технологій в Україні на державний рівень, віднесено такі: індустрія інформаційно-комунікаційних технологій належить до п’ятого технологічного укладу і є фундаментом для розвитку наступних технологічних укладів; вона (індустрія) має високий ступінь рентабельності і характеризується в кілька разів більшим значенням валового внутрішнього продукту на одну особу, ніж у середньому в економіці країни; характеризується надзвичайно високою екологічністю, низьким енергоспоживанням і споживанням невідновлюваних природних ресурсів, тобто вона має фактично нульовий негативний вплив на навколишнє природне середовище, що є важливим для України; значною особливістю індустрії інформаційно-комунікаційних технологій є те, що вона не потребує значних капітальних вкладень і має низькі капітальні витрати на створення одного робочого місця порівняно з класичними галузями індустріальної епохи, а також прямо та опосередковано сприяє створенню нових робочих місць у суміжних і підтримуючих галузях; додана вартість у цій індустрії створюється не за рахунок фізичного або фінансового капіталів, а за рахунок ефективного використання людського капіталу, тобто інтелекту, вмінь і здібностей працюючих; дуже динамічно розвивається і має надзвичайно високий експортний потенціал, що відповідає нагальним потребам національної економіки.
Визначено також, що в Україні існує ряд причин, які заважають просуванню на світовий ринок та стримують розвиток індустрії інформаційно-комунікаційних технологій всередині країни. До першої групи причин слід віднести негативний політичний, економічний та інфраструктурний імідж України, внаслідок чого за кордоном її сприймають як державу з високим рівнем економічного ризику. Загальний несприятливий податковий та інвестиційний клімат, а також бюрократія та корупція створюють значні перешкоди для розвитку орієнтованої на експорт галузі високих технологій. Друга група причин, що гальмує розвиток української індустрії інформаційно-комунікаційних технологій, полягає у недостатньому рівні інформаційного забезпечення міжнародного ринку про її досягнення та конкурентні переваги. Слід зауважити, що якщо перша група проблем має макроекономічний та загальнодержавний характер, що визначає складність їх негайного усунення, то проблема недостатнього інформаційного забезпечення міжнародного ринку може бути вирішена зусиллями самих компаній індустрії інформаційно-комунікаційних технологій.
До причин, які стримують розвиток індустрії інформаційно-комунікаційних технологій всередині країни, насамперед, належать відсутність системного підходу до її розвитку і недостатня підтримка з боку держави, обмежений ринок капіталів в Україні та наявність перешкод для розвитку малого і середнього бізнесу, недостатній рівень взаємодії галузі з вищою школою та недосконалість підходів до підготовки фахівців, що диктується поточною кон’юнктурою ринку. Визначено також ряд позитивних чинників, що сприяють її розвитку. До них, насамперед, слід віднести політичну стабільність та громадянський мир у державі, оскільки саме це є важливою перевагою України порівняно з Індією, Ізраїлем та Росією, де мають місце збройні міжетнічні конфлікти, ведуться бойові дії та існує реальна загроза терористичних актів. Геополітичне положення України також слід розглядати як перевагу, оскільки межування з кордонами Європейського Союзу, а також спеціальний статус співробітництва з цим інтеграційним об’єднанням мають сприяти подальшому зростанню і розвитку вітчизняної індустрії інформаційно-комунікаційних технологій, яка забезпечить більшу частину чистого приросту зайнятості.
Висновки
У дисертаційній роботі розроблено та обґрунтовано рекомендації щодо удосконалення механізму управління працевлаштуванням незайнятих громадян у державній службі зайнятості України в контексті завдань активної державної політики зайнятості. Підсумовуючи викладене в дисертації, можна зробити такі висновки.
1. Роль держави у забезпеченні зайнятості населення полягає в наданні громадянам рівних прав на вибір виду діяльності та спеціальності, на професійну підготовку та свободний вибір географічного місця прикладення праці; створенні та підтримці високого і стабільного рівня зайнятості, сприянні вдосконаленню її структури, оптимальному функціонуванню ринку праці; гарантуванні захисту суб’єктів на ринку праці з посиленою увагою до захисту безробітних. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку економіки України спостерігаються в цілому позитивні тенденції забезпечення зайнятості. Однак для формування ефективного управління зайнятістю населення потрібно вирішити суперечності законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру засобом „збудження” органів державного управління зайнятістю в їх єдності з громадськістю та реалізації активної політики зайнятості.
2. Визначено категорію „зайнятість” в умовах ринкової економіки як об’єкт державного управління, який знаходить відображення у поєднанні двох сторін: соціальної, що визначає соціальний стан людей, та економічної – купівля-продаж робочої сили як одного з факторів виробництва, і має складну багаторівневу структуру. Об’єкту притаманна властивість мінливості, обумовлена часом, простором, впливом зовнішніх та внутрішніх процесів, а також активною реакцією на управлінський вплив.
3. Дістали подальшого розвитку напрямки державного управління зайнятістю в контексті визначеної категорії „зайнятість”, які відповідають принципам державної політики зайнятості і передбачають здійснення управляючого впливу у трьох основних підсистемах: проведення економічної політики в інтересах зайнятості – передбачає розробку і реалізацію економічної політики, спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць; активне сприяння працевлаштуванню – здійснення комплексу заходів сприяння громадянам, які шукають роботу (у тому числі тим, хто працює), у швидкому підборі підходящої роботи; активізація власних зусиль безробітних – реалізується переважно органами державної служби зайнятості і полягає у використанні активних методів впливу (організація перенавчання, громадських робіт, надання допомоги з організації самозайнятості).
4. Застосовуючи прийом структурування ринку праці, розроблено основні показники стану та тенденцій розвитку ринку праці на основі побудови наукового передбачення і розрахунку майбутньої чисельності економічно активного населення. Основу методології та методики оцінки та прогнозування стану ринку праці і механізму його регулювання становить ряд нормативно-правових документів, рекомендації, розроблені Міністерством праці та соціальної політики України, Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, Донецьким обласним центром зайнятості, науковими установами, з корекцією відповідно до науково-практичних підходів, які викладено в дослідженні.
5. Аналіз ролі державної служби зайнятості у реалізації державної політики зайнятості населення дозволив встановити, що послуги центрів зайнятості (первинних ланок державної служби зайнятості), пов'язані з пошуком і підбором роботи, а також працевлаштуванням, є пріоритетними перед іншими видами послуг. При проведенні дослідження на основі структурно-функціонального підходу визначено недоліки діючого механізму управління працевлаштуванням, в результаті чого запропоновано напрямки його удосконалення, які можна об’єднати в дві групи: напрямки щодо активізації власних зусиль незайнятих громадян у вирішенні проблеми своєї трудової зайнятості, та напрямки, які сприяють пошуку та підбору роботи незайнятим громадянам, їх працевлаштуванню.
6. Визначено та обґрунтовано напрямки удосконалення державної політики зайнятості на державному та регіональному рівнях, такі як: удосконалення трудового законодавства; збалансування зайнятості; розвиток системи соціального партнерства; розвиток підприємництва; сприяння зростанню рівня реальних доходів населення. Причому збалансування зайнятості має бути використане, перш за все, на регіональному рівні, оскільки регіональні органи управління безпосередньо впливають на ринок праці, що прискорює формування зворотного зв’язку між суб’єктами та об’єктами управління. Крім того, регіональна політика має комплексний характер і охоплює своїм регулюючим впливом усі сфери, що забезпечують життєдіяльність людини і розвиток суспільного виробництва.
7. На основі аналізу законодавчо-нормативної бази встановлено особливості побудови організації управління працевлаштуванням в центрах зайнятості відповідно до вимог та принципів, напрацьованих управлінською наукою, з урахуванням особливостей діяльності працівників соціальної служби, які пов’язані із специфікою послуг, що надаються. Для сприяння працевлаштуванню незайнятих громадян у мінімальний термін запропоновано при організації управління працевлаштуванням дотримуватися також принципу відкритості – здатності швидко та адекватно реагувати на зміни соціально-економічних, організаційно-технічних (зовнішніх і внутрішніх) умов діяльності, готовності до вдосконалення і принципу законності – відповідальності кожного органу управління за виконання регламентованих функцій.
8. Запропоновано порядок удосконалення механізму управління працевлаштуванням незайнятих громадян у державній службі зайнятості, згідно з яким встановлення критеріїв оцінювання процесу та результатів відбувається з урахуванням впливу змісту інформаційних потоків, що надходять із зовнішнього середовища. На його основі базові центри зайнятості мають можливість самостійно ініціювати зміни у механізмі управління працевлаштуванням незайнятих громадян у державній службі зайнятості і розробляти рекомендації Державному центру зайнятості щодо коригування управлінських цілей. У той же час за Державним центром зайнятості зберігається право встановлювати критерії оцінювання процесу і результатів, які доводяться до базових центрів зайнятості у вигляді управлінських впливів щодо вдосконалення методів управління.