в) злочинні наслідки – ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;
г) причинний зв’язок – між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;
д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.
3. Суб’єкт злочину – це ознаки, які характеризують автора злочину:
а) фізична особа – тільки фізичні особи визначаються суб’єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними;
б) вік особи – досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність :
-загальна дієздатність – з 16 років;
-виключна дієздатність – з 14 років;
-особлива дієздатність – з 18 років;
в) осудність – здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;
г) спеціальні ознаки суб’єкта (спеціальний суб’єкт):
-громадянство;
-посадова особа;
-військовослужбовець;
-фах;
-рецидивіст;
-особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі;
-особа, що підлягає призову на строкову військову службу;
-працівник транспорту;
-член виборчої комісії;
-родинні відносини (батьки, діти).
4. Суб’єктивна сторона – це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:
а) умисел – вчинення злочину навмисно;
б) необережність – вчинення злочину необережно;
в) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;
г) мета злочину – ідеальні зміни в оточенні суб’єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину;
д) емоції – почуття та переживання суб’єкта під час вчинення злочину.
4. Ознаки складу злочину
а) обов’язкові ознаки
Таким чином, в межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: обов'язкові ознаки, і другу групу складають факультативні (необов'язкові) ознаки.
З цих ознак, що наповнюють правовий зміст елементів складу злочину, обов'язковими, тобтонеобхідними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких ознак свідчить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'язкових ознак складу злочину відносяться:
а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;
б) злочинна дія (бездіяльність);
в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);
г) вина (умисел або необережність).
б) факультативні ознаки
Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак відносяться:
а) предмет злочину;
б) злочинні наслідки, причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину;
в) ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо);
г) мотив, мета та емоційний стан.
У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпосередньо в кримінальному законі, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають встановленню та доказуванню. Так, склад злочину, передбаченого ст. 148 КК, має місце тоді, коли підміна чужої дитини вчинювалася з корисливих або інших особистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа.
Розподіл ознак на обов'язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу (крадіжки чи зґвалтування) усі описані в законі ознаки є важливими та обов'язковими.
Окремі елементи та ознаки складу злочину отримали своє законодавче визначення безпосередньо у кримінальному законі (зокрема, суб'єкт злочину – ст. 18 КК, осудність - ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, - ст. 23 КК); а інші, такі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, знаряддя, мотив законодавчого визначення не мають і визначаються кримінально-правовою наукою.
Теорією кримінального права ознаки складу злочину, за логічним характером понять, що використовуються для опису цих ознак, поділяються на позитивні й негативні.
Позитивні - виражені позитивними поняттями. Вони вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повинні бути присутні в нього (наприклад, ч. 3 ст. 133 КК передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, що спричинило тяжкі наслідки).
Негативні - негативними поняттями, що вказують на відсутність певних якостей або властивостей (наприклад, ч. 1 ст. 122 КК визначає умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження як таке, що не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК).
За специфікою опису в законі розрізняютьконкретно визначені й оціночні ознаки складу злочину.
Зміст перших чітко й однозначно зафіксовано в законі (наприклад, позбавлення життя при вбивстві). Оціночні ознаки отримують реальне значення лише в процесі їх тлумачення правозастосовчими інстанціями (наприклад, особлива жорстокість, шкода здоров'ю потерпілого, тяжкі наслідки тощо).
За стійкістю застосування ознаки складу злочину ще поділяються на постійні та перемінні.
Допостійних ознак складу злочину, відносяться ті, дія яких не змінюється протягом дії закону (наприклад, спосіб при крадіжці - таємне викрадення).
Перемінними називаються ознаки бланкетних норм, що можуть неодноразово змінюватися протягом дії самої кримінально-правової норми (наприклад, ст. 286 КК, де йдеться мова про порушення правил дорожнього руху або правил експлуатації транспорту).
Елементи й ознаки утворюють склад злочину лише при певній їх сукупності. Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину, чи його обов'язкової ознаки виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за даний злочин.
5. Значення складу злочину при кваліфікації злочинів
Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, якого заслуговує покарання, можливо одержати тільки внаслідок правильної кваліфікації.
Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідальності[6].
Кваліфікація являє собою певний розумово-логічний процес, що здійснюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного.
Через кваліфікацію дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільно небезпечного діяння.
Необхідною умовою правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння, а також глибоке знання діючого кримінального законодавства. Тобто, глибоке дослідження факту вчиненого діяння повинно поєднуватися з глибоким знанням закону.
Кваліфікація - це не тільки встановлення фактичних даних про подію злочину, а й відшукання логічного зв'язку між подією злочину і конкретним складом злочину.
Кожен злочин має безліч ознак, але далеко не всі вони враховуються при кваліфікації: необхідно відібрати лише ті юридично значущі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого діяння. І якщо їх сукупність буде відповідати сукупності передбачених законом ознак, то це свідчить про наявність у діях винної особи складу певного злочину, а відсутність хоча б однієї з необхідних ознак - про відсутність у діях особи конкретного складу злочину.
Кваліфікація - це, насамперед, певний розумовий процес, що виражається в послідовному встановленні точної відповідності усіх ознак конкретного суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, закріпленого кримінальним законом.
При цьому встановлення складу злочину, як підстави кримінальної відповідальності, є головним завданням кваліфікації, а сам склад злочину виступає в якості юридичної підстави кваліфікації.
Процес реалізації кваліфікації проходить ряд етапів, на кожному з яких здійснюється повний цикл пізнання, наслідки якого відображаються в певних процесуальних документах: постановах слідчого та прокурора, ухвалах та вироках суду.
Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію, розрізняють:
1. Офіційна (легальна) кваліфікація - це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державою особами (працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями). Наслідки такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов'язковий характер (є юридично значущими).
2. Неофіційна кваліфікація - це відповідна правова оцінка, що дається окремими громадянами, науковцями у наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо. Така кваліфікація не має обов'язкового характеру (не є юридично значущою), відображає лише позицію автора, але може враховуватись суб'єктами офіційної кваліфікації.