Чинний КК конкретизує зміст суспільної небезпечності (як „соціальної ознаки загального визначення поняття злочину”) у ч. 2 ст.11, згідно з якою „не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, цим Кодексом, але через малозначність не ставить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі”. В тому випадку законодавець визнає, що малозначні діяння позбавлені суспільної небезпечності у зв’язку з тим, що названа дія або бездіяльність: а) заподіяла охоронюваному КК об’єкту посягання шкоду, як не є істотною, або б) створила загрозу заподіяння вказаному об’єкту шкоди, яка на є істотною. Тому вказівка в законодавчому визначенні на характеристику (її конкретизації) соціальної сутності суспільної небезпечності злочину (злочинного діяння) – властивості заподіювати істотну шкоду об’єктам, взятим під охорону держави, - зумовлює (не виключає) можливість визнання суспільно небезпечними й тих (окремих) діянь, які (не будучи злочинними) заподіяли або створили (здатні заподіювати або створювати) реальну загрозу заподіяння шкоди, що не є істотною (неістотної шкоди). Адже вказівка у ч. 2 ст. 11 КК на істотну шкоду фізичних чи юридичних осіб, суспільству або державі не виключає її використання як „засобу” конкретизації суспільної небезпечності. Не вдалість такого законодавчого формулювання (законодавчої конкретизації) відмічалась Є. В. Фесенком передусім у зв’язку з його (формування, передбаченого ч.2 ст. 11 КК) неузгодженість з іншими кримінально-правовими нормами.
Отже, можна акцентувати увагу на обґрунтованому і логічно послідовному висловлюванні А. Е. Жалінського про виділення у змісті ознаки суспільної небезпечності (цей зміст науковець ще навиває складом суспільної небезпечності) таких елементів, як: охоронюване правове благо та його ознаки: соціальна цінність, можливість урахування та охорони цього блага; посягання, як об’єктивна сторона діяння та його ознаки: насильство, обман, нехтування обов’язками; порушення соціальних благ й інтересів та його ознаки: реальна небезпека благом, загроза, шкода різного змісту та інтенсивності. Лише тобі буде в складі суспільної небезпечності виражена її суспільна природа, яка визначається зразком цієї небезпечності з суспільством, його збалансованими інтересами, потребами, цінностями, та юридична складова небезпечності, тобто ступінь потенціального чи реального порушення правових благ, які захищаються кримінальним законом.[24] На думку А. Е. Жалінського, в юридично-технічному плані даний підхід зобов’язує, з одного боку, дослідити такі різні правові феномени як об’єкт кримінально-правової охорони та об’єкт злочинного посягання, а з іншого - побудувати і дослідити ієрархічну характеристику порушень охоронюваних благ: загроза, небезпечність, шкода – з подальшим поділом і диференціацією кожного із цих понять – елементів складу суспільної небезпечності. З огляду на це, видається правильним при осмисленні взаємозв’язку наслідків та суспільної небезпечності діяння враховувати зміст об’єкта кримінально-правової охорони, поняття та співвідношення його основних різновидів. Оскільки ж поєднання у змісті діяння об'єктивізованого назовні психічного ставлення особи та зазначених вище цінностей, які охороняються кримінальним законом, набуває характеру посягання і позначає певний його результат, то воно має впливати на розуміння змісту таких цінностей, що зазнали певних змін. При цьому визначення конкретних характеристик соціальних цінностей, що зазнали таких змін, необхідно пов’язувати з соціальною сутністю, змістом та структурою останніх. На цій підставі, уникаючи будь-яких розпоряджень між розумінням соціальної цінності, змісту і структури суспільної небезпечності діяння та таких „негативних змін” в охоронюваних кримінальним законом соціальних цінностях, на які спрямовується суспільно небезпечне діяння, на які спрямовується суспільно небезпечне діяння, доцільно перейти до вирішення більш конкретних питань стосовно особливостей врахування об’єкта кримінально-правової охорони, об’єкта посягання та/або об’єкта злочину при визначенні поняття наслідків як результату вчиненого суспільно небезпечного діяння особи (тобто суспільно небезпечних наслідків), їх основних різновидів та значення у кримінальному праві.
1.3 Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони складу злочину
Питання про співвідношення понять „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочину” та „об’єкт посягання”, як і про те що є об’єктом злочину взагалі, та про безпосередні об’єкти конкретних злочинів, видові та родові об’єкти окремих груп злочинів, за висловлюванням П. П. Андрушка, були, є і, очевидно, залишатимуться одними з найбільш спірних у теорії кримінального права. Власну позицію з питання про поняття об’єкта злочину в тій чи іншій мірі висловив, очевидно, кожен вчений в галузі кримінального права, оскільки об’єктивно це і має бути, зокрема при кримінально-правовій характеристиці будь-якого складу злочину, передбаченого в Особливій частині КК.[25] При цьому, залежно від мети і характеру досліджень і публікацій, одні з них просто висловлюють свою позицію щодо об’єкта того чи іншого складу злочину, зокрема в науково-практичних коментарях до конкретних статей Особливої частини КК, підручниках та навчальних посібниках, інші – обґрунтовують свою позицію критикою позиції з цього питання інших дослідників. Останнє особисто характерне (властиве) дисертаціям та монографіям дослідженням, а також навчальним посібникам з питань кримінальної відповідальності та окремі (конкретні) види злочинів, передбачених Особливою частиною КК.
Як уявляється, підставою таких суджень слід вважати: а) відображення у змісті об’єкта злочину та об’єкта посягання характеру суспільної небезпечності вчиненого діяння, яке враховує „здатність” (в кримінально-правовому розумінні) такого діяння бути спрямованим на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля, конституційний устрій України, а також мир і безпеку людства, охорона яких безпосередньо забезпечується кримінальним законом; б) визнання цих об’єктів, взятих під охорону держави, найважливішими та найзначнішими для окремої особи, їх груп, суспільства чи держави соціальними цінностями. Отже, звідси висловлюються дві протилежні позиції: одні вчені вважають ці поняття тотожними, а інші – різними за змістом. При цьому в окремих випадках вченими використовується й різна термінологія (зокрема, В. Я, Тацій вживає поняття „об’єкт злочинного впливу”, яке, на його думку, є тотожним з поняттями „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочину” та „об’єкт злочинного посягання” (останні поняття також є, на його думку, тотожними за змістом)[26]. В. М. Смітієнко веде мову про „об’єкт правового впливу”, а І. Тимошенко – про „об’єкт кримінального посягання”, яким визнається те, чому злочином завдається чи створюється загроза завдання шкоди (оскільки явище, якому злочином не може бути завдано шкоди не потребує охорони). Крім того, і серед тих вчених, які розмежовують поняття „об’єкт кримінально-правової охорони” та „об’єкт злочину”, також немає єдності. „об’єктом кримінально-правової охорони, - пише Є. В. Лащук, - є ті блага, що забезпечуються кримінально-правовою охороною. Про такі блага, зокрема, йдеться у ст. 1 КК: права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир та безпека людства. Об’єктом кримінально-правової охорони визнаються, наприклад, суспільно-корисні дії особи, яка перебуває в стані необхідної оборони, хоча при цьому заподіюється шкода потерпілому. але ця шкода є правомірною і необхідною”. Схожа думка висловлюється В. Р. Мопсиком і В. І. Михайловим. Так, В. Р. Мопсик визнає, що об’єктом кримінально-правової охорони є соціальні цінності, правове забезпечення охорони яких є завданням закону про кримінальну відповідальність. Об’єктом як елементом юридичного складу злочину слід вважати, на його думку, конкретні соціальні цінності (складовою частиною яких в окремих випадках можуть виступати соціальні зв’язки), які охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду. Об’єктом же злочину посягання вчений вважає порядок (механізм) забезпечення зазначених цінностей або реалізації соціальних зв’язків, які виникають з їх приводу. Не вдаючись в особливості концептуального підходу В. Р. Мопсика щодо визнання соціальних цінностей об’єктом злочину, можна констатувати, що він у принципі дозволяє вважати розмежувальними ознаками об’єкта кримінально-правової охорони та об’єкта як елемента юридичного складу злочину спрямованість „злочинного діяння” на конкретні соціальні цінності та можливість „заподіянні або спричинення шкоди” таким цінностям.[27] Проте поєднання у названій дефініції поняття „об’єкт як елемент юридичного складу злочину” слів „злочинне” і „діяння” очевидно не дає можливості відповісти на питання про визнання чи невизнання злочинним такого діяння, але може заподіяти або заподіює шкоду названим цінностям.