До злочинів із формальним складом віднесені, зокрема: державна зрада (ст. 111 КК), підміна чужої дитини (ст. 148 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК), ввезення, виготовлення або розповсюдження товарів, що пропагують культ насильства й жорстокості (ст. 300 КК), незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК), давання хабара (ст. 369 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК).
При конструюванні злочинів із формальним складом враховуються особливості суспільної небезпеки і характер самого злочинного діяння, а також те, що конкретно визначити, підрахувати шкідливі наслідки діяння у багатьох випадках неможливо чи вкрай складно. Це стосується, зокрема, таких злочинів, як державна зрада, шпигунство, бандитизм.[33]
2.2 Кримінально-правове значення суспільно-небезпечних наслідків
Значення суспільно-небезпечних наслідків. Наслідки, тобто шкода (збитки), заподіяні злочинним діянням, їх характер і розмір багато в чому визначають матеріальну ознаку злочину – суспільну небезпечність. Тому наслідок виступає:
а) однією з найважливіших підстав криміналізації (декриміналізації) діяння;
б) ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину в інших правопорушень;
в) обставиною, що враховується судом при призначенні покарання в межах санкції відповідної статті КК (наприклад, у п. 5 ст. 67 тяжкі злочини названі як обставина, що обтяжує покарання).
Якщо ті чи інші наслідки зазначені в диспозиції статті КК (злочини з матеріальним складом), їх встановлення в тому разі обов’язково для:
а) констатації складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;
б)правильної класифікації злочину і його відмежування злочину від інших правопорушень;
в) обставиною, що враховується судом при призначенні покарання в межах санкції відповідної статті КК (наприклад, у п. 5 ст. 67 тяжкі наслідки названа як обставина, що обтяжує покарання).
Якщо ті чи інші наслідки названі в диспозиції КК (злочини з матеріальним складом), їх встановлення в такому разі обов’язково для:
а) констатації складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;
б) правильної класифікації злочину і його відмежування від суміжних злочинів.
У разі, коли наслідки (у злочинах з матеріальним складом) відсутні, питання про кримінальну відповідальність може вирішуватись таким чином:
а) якщо діяння вчинене з прямим умислом, то воно кваліфікується як замах на злочин;
б) якщо ж у законі не передбачена кримінальна відповідальність за злочин з іншими формами вини, то відсутність наслідків виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.
Як обов’язкова ознака складу злочину суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для диференціації кримінальної відповідальності, що виявляється, зокрема, у конструюванні КК класифікуючи чи особливо класифікуючих складів до спеціальних норм[34].
Причинний зв’язок – обов’язкова ознака злочину із матеріальним складом. Від правильного вирішення цього питання залежить прав осудність вироку. У кримінально – правовому розумінні причинний зв’язок означає, що злочинний наслідок породжує суспільно-небезпечним і протиправним діянням суб’єкта. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно-небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок).[35] Звідси випливає: не було б діяння – не було б і наслідки. Якщо ж, навпаки, суспільно-небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинене діяння, причинний зв’язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов’язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому дуже важливо встановити, які саме з них є юридично значимими причинами наслідку. Кримінальна правова наука має три основні теорії (концепції) що проблеми причинного зв’язку:
1) “conditionsineguanon” („умова, без якої немає”): той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і підставою для висновку про наявність причинного зв’язку;
2) адекватні причини: визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки „типові” причини;
3) необхідного спричинення: діяння передує наслідку за часом, діянню внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку, діяння породжує наслідок, наслідок породжується саме цим діянням, а не діям інших осіб або інших зовнішніх сил. Причинний зв‘язок можливий не тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв‘язок має певні особливості. Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. Так, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок чого підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання випадку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи). Напр., ст.147-3 – невтручання у певні фізичні процеси, що призводять до псування зерна та насіння олійних культур.
Висновок
Проведене дослідження наочно продемонструвало, що увага, яка приділяється проблемам злочинних наслідків з боку законодавця, правозастосовчих органів та науковців, все ж залишає за собою багато питань. На всі із них вирішуються законодавцем, розуміються і обґрунтовуються при застосуванні норм кримінального закону. У свою чергу аналіз проблем злочинних наслідків у кримінальному праві дає підстави для формування наступних шляхів її вирішення.
Розходження у підходах щодо характеристики змісту понять, які мають позначати певні зміни в об’єкті кримінально-правової охорони, об’єкті посягання або об’єкті злочину як результат відповідного діяння, пояснюється відсутністю розв’язання низки питань або недостатньою увагою до них. Оптимальне вирішення цих питань можливе лише з урахуванням послідовного дослідження: соціальної, психологічною та юридичної сутності, змісту і структури суспільної небезпечності вчиненого діяння; функціонального значення „взаємодії” суспільно-небезпечного діяння та об’єкта кримінально-правової охорони, об’єкта посягання та об’єкта злочину; та ін. Сказане вище обумовило порядок проведення дослідження злочинних наслідків в кримінальному праві.
Як результат компонентів об’єктивної діяльності суспільну небезпечність діяння можна вважати одним із засобів відтворення змісту, структури і системи його властивостей, що проявляється у: а) спрямованість такого діяння на охоронювані законом соціальні цінності;б) об'єктивізованому назовні психічному ставленні особи до цих цінностей та визнається посяганням на них; в) „негативні зміни” змісту цих цінностей; г) вираженому в певних характеристиках взаємозв’язку об’єктивних і суб’єктивних такого діяння та ґ) відображення ними рівня, досягнення якого обумовлює визнання суспільно небезпечного діянню злочином певного виду. З огляду на це необхідно встановити наявність: а) тих соціальних цінностей, на які посягає певне діяння; б) місце таких цінностей у ієрархії тих із них, що охороняються кримінальним законом; в) своєрідною залежністю суспільної небезпечності вчиненого діяння від властивостей цінностей, на які воно спрямовуються. Поєднання у змісті суспільно небезпечного діяння об¢єктивізованого назовні психічного ставлення особи та соціальних цінностей, що охороняються кримінальним законом, дозволяє визначити утворене „явище” як суспільно небезпечне посягання на зазначений об’єкт, а його результат розцінювати як певні зміни у змісті відповідних цінностей, взятих під кримінально-правову охорону. З урахуванням цього правильним є осмислення взаємозв’язку вичиненого суспільно-небезпечного діяння та його наслідків виходячи із змісту об’єкта кримінально-правової охорони, поняття та співвідношення його основних різновидів. Така специфіка має впливати на розуміння змісту тих соціальних цінностей, що зазнали певних змін в результаті суспільно небезпечного посягання на них.
Підбиваючи підсумок сказаному, зазначено, що сформульовані висновки і рекомендації сприятимуть цілісному уявленню про сутність, різновиди та значення в кримінальному праві злочинних наслідків. Це, у свою чергую, надасть змогу по-новому підійти до формування єдиних і, головне, однозначних засад у вирішенні проблем злочинних наслідків на законодавчому та правозастосовчому рівнях. Наслідки ж вдалими, значущими і обґрунтованими є сформульовані в цій парці підходи і положення, свідчи муть подальші наукові досягнення, а також їх врахування при вдосконаленні чинного КК та практики його застосування.