· для визначення розмірів оподатковуваної бази підприємства;
· при внесенні об'єкта інтелектуальної власності у статутний фонд підприємства;
· при визначенні майнових часток у статутному капіталі підприємства при його реорганізації, приватизації й інших операціях;
· при визначенні вартості виключних прав, переданих на підставі договору;
· при визначенні обсягів компенсації, яку необхідно виплатити власникові інтелектуальної власності за порушення його виняткових майнових прав відповідно до чинного законодавства;
· при участі об'єктів інтелектуальної власності в інвестиційних й інноваційних проектах;
· при страхуванні об'єктів інтелектуальної власності;
· інші випадки.
Під час проведення оцінки майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності встановлюється наявність матеріального носія об'єкта інтелектуальної власності і документів, які засвідчують зазначені майнові права, а також факт видачі охоронних документів, що підтверджують право використання об'єкта інтелектуальної власності (патент, виписка з держреєстру ліцензійних договорів, договір на передачу прав, тощо) та їх чинності .
9.2 Підходи до оцінки та види вартості об’єктів інтелектуальної власності
Як такого універсального точного методу визначення вартості нематеріальних активів, у тому числі й об’єктів інтелектуальної власності, на даний час не розроблено, оскільки кожний із них настільки індивідуальний, що неможливо створити певний алгоритм для достовірного й точного розрахунку його вартості. Складність оцінки об'єктів інтелектуальної власності обумовлена, у першу чергу, труднощами кількісного визначення результатів комерційного використання даного об'єкта, що перебуває на тій або іншій стадії розробки, промислового освоєння або використання, через вплив багатьох, часом різноспрямованих за своїм впливом факторів. Як свідчить практика, із 100 об'єктів промислової власності (тобто з тих, на які отримані відповідні патенти або інші охоронні документи) лише 2-3 при їхньому комерційному використанні дійсно виявляються вартісними й приносять високі прибутки, ще близько 10 дозволяють відшкодувати витрати на їхнє розроблення, а інші - збиткові.
Тому існує кілька принципів, покладених в основу оцінки. Наведемо деякі з них:
· принцип корисності: об'єкт оцінки тоді має вартість, коли має корисність, тобто задовольняє певні потреби потенційного покупця;
· принцип заміщення: розумний клієнт не заплатить більше, ніж коштують інші об'єкти на ринку, що мають аналогічну корисність;
· принцип очікування: покупець не заплатить більше, ніж покаже розрахунок очікуваного доходу від експлуатації об'єкта.
Відповідно до вказаних принципів розрізняють три основних методичних підходи до оцінки:
- витратний;
- ринковий (порівняльний);
- дохідний.
Вид вартості, що визначається в кожному конкретному випадку, залежить від цілей виконуваної роботи й характеристик об'єкта інтелектуальної власності і називається базою оцінки, яка становить собоюкомплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур.
Вибір бази оцінки й методичного підходу до оцінки здійснюється відповідно до вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».
Основні види вартості, що використовуються при оцінці об’єктів інтелектуальної власності:
· ринкова вартість;
· поточна вартість;
· ліквідаційна вартість;
· вартість заміщення;
· вартість відтворення;
· залишкова вартість заміщення (відтворення);
· вартість ліквідації;
· спеціальна вартість;
· інвестиційна вартість
· вартість у використанні;
· дійсна вартість майна для цілей страхування;
· інші види вартості.
Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу;
Поточна вартість - вартість, приведена у відповідність до цін на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на дату оцінки;
Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об’єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості;
Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною;
Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки;
Залишкова вартість заміщення (відтворення) - вартість заміщення (відтворення) об’єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна — з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов’язаних із земельною ділянкою);
Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об’єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій;
Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об’єкті оцінки;
Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки;
Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об’єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню;
Дійсна вартість майна для цілей страхування - вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування.
Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об’єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).
Основними методами, що реалізують витратний підхід, є:
· метод основних витрат - ґрунтується насамперед на фактично понесених затратах відповідно до бухгалтерської документації підприємства за кілька років;
· метод вартості заміщення - базується на використанні принципу заміщення, відповідно до якого максимальна вартість об’єкта визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що становить аналогічну споживчу вартість по відношенню до об’єкта, що оцінюється;
· метод відтворюваної вартості – найбільш придатний для оцінки вартості унікальних об'єктів інтелектуальної власності. Відтворювана вартість об'єкта розраховується як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, теплоносії, комплектуючі і т.д.
Отримана вартість зменшується на величину зношування (знецінювання) майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності, що визначаються залежно від залишкового строку використання методом строку життя. Зношування визначається як залишок від поділу фактичного строку використання на повний строк використання об'єкта. Повний строк використання визначається в результаті аналізу строків використання аналогічних об'єктів або виходячи зі строку дійсності майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності.
9.4 Ринковий (порівняльний) підхід
Ринковий (порівняльний) підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає використання методу порівняльних продажів. Суть даного методу полягає в прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням й корисністю, які були продані в порівнянний час на аналогічному ринку. Такий метод можна застосувати лише за деяких умов:
· наявність відомостей про факти продажів об'єктів інтелектуальної власності подібного призначення й корисності (об'єкти - аналоги);
· уміння оцінити вплив відмінних рис таких об'єктів на їхню вартість;
· доступності й вірогідності інформації про ціни й умови договорів по об'єктах - аналогах.
Ринкова вартість оцінюваного об'єкта визначається ціною, що може заплатити покупець продавцеві об'єкта інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об'єкт на даному ринку з урахуванням відповідних коректив, що враховують відмінності між оцінюваним об'єктом і його аналогом.
Ринкова вартість у загальному випадку враховує типову мотивацію сторін (купити дешевше, продати дорожче), оплату грішми без пільг й обтяжень та досить тривалий строк експозиції. У той же час ринкова вартість може бути далекою від справедливої вартості внаслідок сприятливої кон'юнктури на ринку або навпаки.
Доходний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності ґрунтується на застосуванні оціночних процедур переведення очікуваних доходів у вартість об’єкта оцінки. Доходний підхід застосовується для оцінки майнових прав інтелектуальної власності у випадку, коли можна визначити розмір доходу, що отримує або може отримувати юридична чи фізична особа, якій належать такі права, від їх використання.
Основними методами доходного підходу, що застосовуються для оцінки майнових прав інтелектуальної власності, є метод непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку) та метод прямої капіталізації доходу. Зазначені методи застосовуються для оцінки цілісного майнового комплексу, в якому використовується об’єкт права інтелектуальної власності, і майнових прав інтелектуальної власності як окремих об’єктів оцінки. У разі оцінки майнових прав інтелектуальної власності шляхом виділення вартості майнового права з вартості цілісного майнового комплексу оціночні процедури повинні відповідати вимогам Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів».