непред'явлення свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, сертифікатів відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем;
порушення підприємством, установою, організацією, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності встановленого законом порядку реєстрації в органі державної податкової служби як платників податків, відсутності обліку об'єктів оподаткування або коли існує реальна загроза витрачання коштів чи відчуження майна, вилучення яких у встановленому законом порядку є єдиним засобом відшкодування збитків, завданих державі у зв'язку з неплатоспроможністю юридичної особи, що перевіряється;
4) вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ та організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, та вилучати у громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок заняття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, Що видали ці документи;
| 54 |
| 55 |
| Розділ 2 |
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
5) користуватися безперешкодно в службових справах засобами зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності;
6) надавати Інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законодавства.
У названих законах законодавець дає визначення низки правопорушень у сфері інформаційних відносин з метою упередження можливих негативних проявів у ході здійснення інформатизації.
Отже, інформаційне законодавство в Україні сформовано.
Зазначимо, що наведений перелік законодавства щодо регулювання суспільних інформаційних відносин далеко не повний. Залежно від потреб дослідження до переліку можна додати й інші закони, які регулюють інформаційні відносини в конкретний галузі.
Розвиток положень інформаційного законодавства набуває втілення в системі під законних нормативних актів, що приймаються відповідними державними органами влади. Серед них зазначимо Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Україні на період до 2000 р. У ній було намічено заходи щодо утвердження державної української мови та використання інших національних мов у науці й інформатиці, інформації, книговидавничій справі та зв'язку. Передбачалося змінити ставлення до мовознавчої науки, прискорити її розвиток, розширити наукові дослідження з актуальних проблем української мови та інших національних мов, а також поліпшити роботу щодо охорони фондів і пам'яток мов.
Міністерству юстиції України, Інституту держави і права Академії наук України, прокуратурі, МВС разом з Товариством української мови імені Тараса Шевченка в пункті
17 Програми пропонувалося до 1 липня 1991 р. підготувати та внести до Ради Міністрів УРСР пропозиції про встановлення відповідальності за порушення законодавства України про мови, а також приведення законодавчих актів України у відповідність до Закону "Про мови".
Пункт 62 Програми визначав спеціальні завдання щодо упорядкування національних інформаційних ресурсів (фондів) для Академії наук України, Головархіву, Мінфіну, Держкомекономіки, Держпостачу в 1991—2000 pp.
Для охорони пам'яток мов, дослідження, збереження та популяризації їх передбачалося створити такі фонди:
а) Республіканський фонд реставрації та консервації особливо цінних рукописів і видань на базі Центральної наукової бібліотеки імені В.І. Вернадського за участю Центрального державного історичного архіву України;
б) Інформаційний фонд пам'яток української мови на базі Центрального державного історичного фонду України та Академії наук України;
в) Державний машинний фонд української мови та літератури на базі Академії наук України;
г) Республіканський фонд територіальних і спеціальних діалектів, літературної мови тощо.
| 56 |
| 57 |
| Розділ 2 |
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
2.4. МІСЦЕ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА В ЮРИДИЧНІЙ НАУЦІ. МІЖГАЛУЗЕВИЙ ЗВ'ЯЗОК ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА
Інформаційне право в юридичній науці є міжгалузевою комплексною дисципліною, об'єкт дослідження якої — це суспільні відносини, предметом яких є інформація. Сьогодні інформаційне право як наука динамічно розвивається, його основні положення перебувають у стадії формування. Значний вплив на інформаційне право як науку мають галузеві науки: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне право. Окремі положення інформаційного права базуються на теоретичних засадах міжгалузевих інституцій законодавства та юридичної науки: господарського, підприємницького і комерційного права, права інтелектуальної власності тощо.
Водночас, положення інформаційного права та правової інформатики впливають на формування нових інституцій у провідних галузях права, зокрема щодо з'ясування сутності нових соціальних явищ інформаційного суспільства (правове регулювання).
Міжгалузевий зв'язок інформаційного права визначається за юридичною доктриною поділу права на галузі права як міжгалузевий комплексний інститут (субінсти-тут) між конституційним, адміністративним, цивільним, трудовим та кримінальним правом.
Інформаційне право тісно переплітається з іншими міжгалузевими комплексними інститутами: правом власності та його складовою — правом інтелектуальної власності; патентним правом на інтелектуальну промислову власність; авторським правом тощо.
2.5. МЕТОДИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА
Методи інформаційного права визначаються залежно від контексту змісту категорії: як науки, як галузі суспільних відносин, що набуває відображення у відповідних правових нормах; як навчальної дисципліни.
Провідним методом інформаційного права вважається метод комплексного застосування методів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права.
Значний вплив на формування методології інформаційного права має інформатика — наука про закономірності, принципи і тенденції інформаційних процесів та автоматизації їх на основі комп'ютерних технологій та технологій зв'язку.
Серед них можна назвати методи формування гіперсис-тем, алгоритмізації, комп'ютерного моделювання, прикладного системного аналізу, методи формування соціальних систем на основі критичної маси інформації тощо.
На межі інформатики і права сьогодні формуються такі науки, як правова інформатика, криміналістична інформатика, тектологія (теорія організації інформаційної безпеки) тощо.
Розділ З
СТРУКТУРА НАУКИ
І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
"ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО"
Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" визначається з позицій системного підходу з урахуванням положень, розроблених наукою. Обсяг тем для вивчення визначається на основі часу, виділеного для цієї дисципліни відповідно до програми навчального закладу. Модельна навчальна програма дисципліни подається у додатку.
Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" 59
3.1. ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО"
Об'єкт і предмет науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" визначається відповідно до суті інформаційного законодавства.
Об'єкт — суспільні інформаційні відносини.
Провідний предмет, (об'єкт) суспільних відносин — інформація.
Безпосередніми предметами є конкретні види та форми інформації щодо конкретних інформаційних відносин, інформаційної діяльності тощо.
Система інформаційного права як науки перебуває у стадії формування та розвитку. Але структурно, відповідно до традицій юридичної науки, вона має включати дві частини:
1) загальну частину — визначення основних понять та категорій інформаційних правовідносин; суб'єкти та об'єкти інформаційних правовідносин; принципи інформаційних правовідносин; система правового регулювання інформаційних правовідносин; провідні інститути інформаційних правовідносин;
2) особливу частину — досліджує окремі визначені та структуровані особливі інститути інформаційних правовідносин, а також ті інститути, що зароджуються.
| 60 |
Розділ З
3.2. МЕТОДОЛОГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА
Методологія інформаційного права також перебуває у стадії розвитку. Об'єктивно вона поєднує методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем), соціальної кібернетики та інших гуманітарних і технічних наук.
У теоретиків права, які дотримуються традиційної доктрини поділу права на галузі (за принципом: норма права — інститут права — галузь права), виникає питання, що означає категорія "гіперсистема", яке її місце в системі права згідно з теорією права. Відразу зазначимо, що категорія "гіперсистема права" відносно нова, теорія права, традиційна для нашої країни, її не знала. Вперше цю концепцію нами апробовано на формуванні теорії інформаційного права України, вона зародилася на основі здобутків правової інформатики — науки про застосування досягнень інформатики у правотворчій та правозастосовній діяльності, автоматизації інформаційного забезпечення їх.