Смекни!
smekni.com

Основи інформаційного права (Цимбалюк) (стр. 17 из 47)

а) культурно-освітній, напр.: культобослуговування і т. ін.;

б) пов'язаний з культ\ освітньою роботою, напр.: культактивіст, культбригада, культсектор і т. ін.;

в) який задовольняє культурні потреби, напр.: культ-магазин, культорг і т.ін.

Термін "культура" в перекладі з латинської також озна­чає турботу, спрямовану на облагородження і очищення жит­тя людини чи суспільства. Пізніше культуру почали роз­глядати як філософську категорію, що становить сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людьми в про­цесі їхньої суспільно-історичної трудової діяльності — прак­тики. В такому визначенні культура протиставляється дикій природі й розглядається як феномен, створений лю­диною і людством, як продукт праці в матеріальній і духов­ній сферах життя.

Велика кількість визначень свідчить про надзвичайно складний феномен культури. Для зручності усвідомлення всі підходи до визначення культури поділяють на три гру­пи: антропологічні, соціологічні і філософські.

При антропологічному підході культура розуміється як сукупність всіх благ, створених людиною, на відміну від того, що створила природа.

Соціологічний підхід трактує культуру як сукупність духовних цінностей, компонент суспільного життя.


7 — 4-1260


98

Розділ 5

99

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права



При філософському підході культура розглядається як явище, що виділяється аналітичне й умовно пов'язане із суспільним розвитком.

В останні десятиліття виникло два нових підходи до ро­зуміння культури.

Перший підхід визначається в усвідомленні культури як процесу творчої діяльності. Культура аналізується че­рез процеси духовного виробництва (виробництва духов­них благ, цінностей, інформації), функціонування та удос­коналення особи.

Другий підхід — культура розглядається як специфіч­ний спосіб людської діяльності. Представники другого підходу (концепції) пропонують загальну модель культу­ри як універсальної властивості суспільного життя.

Ці підходи слід використати і для аналізу е-культури як складової інформаційної культури суспільства, яка є частиною феномену культури суспільства (поряд із полі­тичною, моральною, екологічною, виробничою, правовою тощо).

5.1.2. Природа культури: філософський аспект її еволюції

Більшість дослідників вважають, що культура як со­ціальне явище змінюється. Одні називають ці зміни рево­люцією, інші — еволюцією. Більш правильною можна вва­жати думку, що культура швидше еволюціонує, ніж роз­вивається революційним шляхом.

У філософській думці є також теза про створення люди­ни культурою. Вважають, що вперше цю ідею висловив Л.А. Байт (у книжках "The Science of Culture" (New York, 1949) та "The Evolution of Culture" (New York, 1959)).

Інший дослідник — Ф.А. Хайєк — вважає, що цю ідею зіпсувала віра Л.А. Байта в "закони еволюції". Він також


висловлює думку, що тим часом віра в добірну еволюцію не має нічого спільного з вірою в закони еволюції, посту­люючи лише дію певного механізму, наслідки якої цілком залежать від тих невідомих маргінальних умов, що в них вона відбувається. Ф.А. Хайєк заявляє: "Я не вірю в існу­вання жодних законів еволюції. Закони уможливлюють прогнозування, а наслідки процесу добору завжди залежать від непередбачених обставин" (див.: Хайєк ФЛ. Право, за­конодавство та свобода: Нове викладення широких прин­ципів справедливості та політичної економії: В 3 т. — Т. 3: Політичний устрій вільного народу: Пер. з англ. — К.: Сфера, 2000. — С. 186).

Ф.А. Хайєк також неодноразово зазначав, що хибний погляд на закони еволюції глибоко увійшов до нашого мис­лення внаслідок неправильного поділу на "природне" та "штучне", успадкованого від давніх греків (див.: Право, законодавство та свобода. — Т. 1. — С. 25).

Концепція еволюції, спонтанного порядку та способів і меж наших намагань пояснює складні соціальні явища більш раціонально, (її викладено у праці А.Ф. Хаєка "TheSensoryOrder. An inquiry into the Foundations of Theoretical Psychology" (London; Chicago, 1952.))

5.1.3. Методологічні підходи щодо співвідношення категорій "культура", "цивілізація", "суспільство" та пізнання їх

З окремими аспектами змісту категорії "культура" тісно переплітається зміст категорії "цивілізація". Як і катего­рія "культура", категорія "цивілізація" належить до бага­тозначних. Нерідко обидві категорії розглядаються окреми­ми дослідниками як тотожні за змістом у ряду "культу­ра" — "цивілізація" — "суспільство". Також до цього ряду додають категорію "людство" (див.: Бестужев-Лада И£. Аль­тернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — С. 15).




101

Розділ 5

100

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права



Дискутивність такого підходу може зумовлювати сер­йозні соціальні, когнітологічні проблеми. Адже категорія "цивілізація" може вживатись як більш загальна, за допо­могою якої здійснюється порівняльна характеристика ста­ну минулого суспільства у змісті найвищої стадії (епохи, ери) його розвитку. У зазначеному контексті було б недо­цільно використовувати терміни-синоніми в умовах дефі­циту понять. До того ж слід зазначити, що в межах однієї цивілізації можна розглядати протиставлення таких явищ, як культура й антикультура (субкультура).

Система гуманітарної просвіченості чи освіти передбачає набуття цілісних знань про соціокультурний розвиток люд­ства — як макроцивілізації, що складається з регіональних цивілізацій та мікроцивілізацій. Розуміння зазначеного підходу покликане стати важливим чинником гуманітарно­го знання і гуманітарія, і технократа, оскільки без загаль­ного бачення генетики культури суспільства неможливо системно усвідомити окремі феномени культури (у тому числі культури будь-якої науки). Кожне соціальне явище з погляду науки має певну генетику — закономірності спад­ковості чи мінливості свого об'єкта (предмета). Все це набу­ває відображення в онтології — множині емпіричного мате­ріалу, на основі якого формуються теорія, наука.

Вивчення історії будь-якого соціального явища потре­бує того, щоб людина мала уявлення про розвиток та інва­ріантні характеристики як окремих цивілізаційних систем (регіональних — наприклад євро-атлантичної, азіатської, африканської, чи мікроцивілізацій — окремої країни, на­роду, нації, етносу та ін.), так і загальнолюдської цивілі­зації (макроцивілізації) в цілому. Історія світової цивілі­зації вже має обов'язкову складову сучасної гуманітарної освіти. У навчальних закладах історію різних цивілізацій вивчають починаючи з початкових класів загальноосвіт­ньої школи і закінчуючи здобуттям вищої освіти, незалеж­но від того, чи ця освіта гуманітарна, технічна або інша.


Щодо сутності цивілізаційно-культурної єдності можна взяти до уваги думки Юрія Павленка про те, що "розгляд основних концепцій соціокультурного розвитку людства підводить до висновку про те, що адекватне осмислення остан­нього сьогодні вже неможливе на базі самої лише стадійної парадигми. На одному щаблі еволюції, як правило, існує два чи більше типів соціокультурних систем із притаманними їм специфічними тенденціями й напрямками подальшого руху" (див.: Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Со­ціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. / Відп. ред. С. Кримський. — К.: Либідь, 1996. — С. 13).

"Синергетичне" мислячі історик, культуролог, політо­лог, економіст, правознавець оцінюють певне соціальне явище (соціальне рішення) не шляхом прямолінійного по­рівняння попереднього та наступного станів динамічних систем, а порівнюючи реальний хід і наступні події з віро­гідним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.

Щодо останнього, синергетика співвідноситься з альтер-нативістикою — міждисциплінарним напрямом прогнозу­вання перспектив переходу до альтернативної цивілізації (суспільства, культури), цивілізації відмінної від існуючої, що знаменує вихід суспільства з катастрофічного стану, який було визначено попередньо у рамках футурології. Сьогодні альтернативістика особливу увагу приділяє про­блемам, які мають глобальні чинники (див.: Бестужев-Лада И.В. Альтернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — 352с.).

Через глобальні чинники зазначені вище наукові дис­ципліни співвідносяться з глобалістикою — напрямком філософсько-соціологічних досліджень проблем, які мають позитивний чи негативний планетарний (світовий, глобаль­ний) зміст.

Нові підходи щодо з'ясування сутності соціальних явищ пропонує і когнітологія — наука про пізнання та соціаль-


102

Розділ 5

103

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права



ну рефлексію на рівні індивідуального та соціального інте­лекту. Вона зародилася на межі соціальної психології та теорії інформації про ентропію (невизначеність), а також критичну масу інформації як чинник щодо подолання не­визначеності (незнань, відсутності знань внаслідок обме­ження можливостей доступу, обробки та усвідомлення да­них, даних, які не стали інформацією).

Простіше ця думка звучить у народній мудрості: "Чому ми бідні? А тому що... мало маємо знань".

Наступний методологічний аспект, через який пропо­нується пізнання сучасних соціальних змін, формування світової культури, — це нормативістський підхід. Основ­ним чинником його об'єктивного відображення є культура права, що набуває логічного завершення в нормах публіч­ного права на рівні законодавства: кодифікованого — Кон­ституції країни, кодексів окремих галузей права (цивіль­ного, адміністративного, трудового, кримінального) та ко­дексів комплексних міжгалузевих інститутів права (зе> мельного, водного, повітряного, лісного тощо) і некодифі-кованого (господарського, комерційного, підприємницько­го, інформаційного права тощо).