ної безпеки особи, суспільства, держави, світового співтовариства.
Щодо загальноорганізаційного значення права, то цей його аспект як засобу забезпечення суспільних інформаційних відносин постійно зростає і зростатиме. Інформаційні суспільні відносини зумовлюють рівень всебічного розвитку виробничих сил, зрілості культури суспільних відносин, налагодження культури господарського механізму, що є критеріями визначення рівня сучасної інформаційної цивілізації певної країни. У комплексі це має утворювати зміст напрямку стратегічного курсу держави на перспективу і не може бути здійсненим без досконалого, науково обґрунтованого механізму правового регулювання.
Правове забезпечення електронно-обчислювальних (комп'ютерних) інформаційних систем як складових систем вищого порядку — соціального управління — вирішує взаємопов'язані й водночас відносно самостійні завдання.. Серед цих завдань визначають такі:
• збирання та систематизація правової інформації щодо регулювання суспільних відносин у межах умовно визначених підсистем;
• визначення функцій, що мають виконуватися системою органів соціального управління;
• обсяг правової регламентації процесів створення, впровадження, експлуатації та удосконалення комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем тощо.
Неврахування у минулому цих положень викликало низку проблем не тільки правового, а й організаційного та інженерно-технічного характеру.
На рівні правової доктрини у нашій країні визначено, що правові відносини в умовах інформатизації регламентуються як республіканськими органами державної вла-
ди, так і органами управління інших рівнів, у тому числі установ, організацій, підприємств.
У науковому і практичному аспектах значущість такого юридичного підходу зумовлена тим, що є можливість змістовніше зрозуміти роль права у використанні досягнень науково-технічного прогресу в різних сферах суспільної діяльності. Також є можливість побачити типове, універсальне у складі правового забезпечення будь-якої галузі суспільних відносин.
Нерідко правове забезпечення ігнорують, створюючи та розвиваючи автоматизовані (комп'ютерні) інформаційні системи в державному управлінні. У результаті, особливо у разі зміни кадрів, виникають проблеми забезпечення функціонування цих систем. Трапляються випадки, коли такі системи просто виключаються з інформаційних процесів державного управління. Система управління "скочується" до примітивних (паперових та ін.) технологій інформаційного забезпечення. Говорити сьогодні про якість функціонування такої системи управління марно.
Правовий аспект державного управління соціальними системами у контексті державної інформаційної політики складається, серед іншого, з визначення таких провідних компонентів:
• напрямків функціонування та розвитку соціальних систем;
« цілеспрямованого й упорядкованого формування їх.
Публічна врегульованість і порядок як такі необхідні для будь-якого соціального процесу, особливо, якщо він має набути суспільної стійкості та незалежності від простого випадку (маргінального фактора) чи свавілля окремих індивідів. Не є винятком й інформаційні правовідносини в умовах формування кіберцивілізації.
| 132 |
| 133 |
| Розділ 5 |
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
В основі правового регулювання як процесу лежить низка закономірностей, що виявляють себе як тенденції удосконалення регулювання суспільних відносин. В юридичній літературі обґрунтовано звертається увага також на те, що кожне історично визначене суспільство з метою уникнення можливих негативних для соціальної системи наслідків (неорганізованості чи надмірної регламентації) потребує чітко визначеної міри юридичного врегулювання. Таким чином, через право у соціальних процесах поряд з підвищенням конкретності та визначеності збільшується роль інформативності нормативного регулювання. Тобто через право орган управління соціальною системою інформує суб'єктів суспільних відносин про те, що необхідно робити, як робити, кому робити тощо.
Отже, розвиток соціального регулювання супроводжується формуванням відносно незалежних (від економічного базису, матеріального виробництва) регулятивних механізмів, які ускладнюються й удосконалюються у міру необхідності узгодження задоволення економічних, культурних та інших потреб, які виникають під час розвитку суспільства в цілому.
5.4.2. Світові ментальні системи (культури) права
У світі поширені різні правові системи регулювання. Кожна країна розробила та вдосконалила в ході історичного розвитку, з урахуванням його особливостей, менталітету народу, свою культурну систему права. Проте є дві найбільш поширені євро-атлантичні системи, що сформувалися на засадах давньоримського права: англо-американська та європейська континентальна.
З проголошенням незалежності Україна постала перед вибором шляхів формування власної правової системи. Виникло питання, яку із зазначених моделей вибрати. Прак-
тика правотворення у нашій країні, зокрема на законодавчому рівні, пішла шляхом застосування у комплексі окремих здобутків англо-американської та європейської моделей. Наприклад, поряд із збереженою континентальною традицією кодифікації законодавства, з'явилася велика кількість спеціальних законів щодо сфер суспільних відносин. Не становить винятку й інформаційне законодавство. Відповідно, на розвиток цих законів органами державної виконавчої влади приймаються підзаконні нормативні акти.
Слід звернути увагу на те, що сам стан розвитку правового регулювання залежить також від двох важливих елементів: наявності та якості засобів регулювання і потреб об'єкта регулювання, тобто стану суспільних відносин, які необхідно упорядкувати.
Розгляд питання про роль права у формуванні інформаційної культури можна забезпечити такими взаємопов'язаними напрямками:
• якісною характеристикою права (щодо публічно-правового (державного) та приватно-правового регулювання);
• знанням його можливостей (зокрема на рівні державного права, його галузей);
• характеристикою відносин (зокрема тих, що виникають);
• характеристикою системи органів управління (їхніх юридичного статусу, функцій, повноважень);
• іншими чинниками.
У сучасних умовах роль права і культури регулювання суспільних інформаційних відносин значно підвищується, що зумовлено потребою чіткого упорядкування соціальних процесів з метою прискорення соціально-економічного розвитку.
З наукового погляду, цінність публічного (державного) права визначається тим, наскільки воно здатне задовольни-
| 134 |
| 135 |
| Розділ 5 |
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
ти потреби суб'єкта суспільних відносин: індивіда, груп, держави, суспільства. Якщо публічне право не адекватно відображає суспільні відносини, то суб'єкти їх починають визначати і регулювати стосунки між собою на приватноправовому рівні: шляхом правочинів, угод, договорів, звичаїв, норм професійної, ділової етики, суспільної моралі.
Право єднає діалектичне пов'язані, суперечливі тенденції, які складаються з необхідності забезпечення культури організованості, ментальності населення (дисципліни, свободи, активності, розуміння рівності людей тощо).
Право (і публічне, і приватне) можна розглядати як нормативний регулятор, який є критерієм юридичне правомірної та неправомірної поведінки і нормативною основою та гарантом суб'єктивних юридичних прав.
У цілому, з погляду теорії гіперсистем, право можна розглядати як розгалужену ієрархічну систему (гіперсис-тему) взаємопов'язаних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, їхні гарантії, широкий арсенал засобів та методів взаємодії в суспільних відносинах.
У когнітивному аспекті право формує у свідомості всіх суб'єктів суспільних відносин відповідні механізми регулювання співвідношення потреб та інтересів усіх учасників (суб'єктів) суспільних відносин. Воно, з одного боку, має стимулювати масову творчу активність окремих індивідів, відкрити простір для проявів ініціативи й самостійності, а з іншого — забезпечити високу організованість і чіткий порядок у суспільних відносинах.
Значущість ролі права як відображення державної політики реалізується через різні чинники системи правового регулювання, тобто шляхом реалізації системи правових засобів, за допомогою яких здійснюється результативне регулювання соціальних відносин.
Важливо зазначити, що здійснення можливостей права багато в чому залежить від комплексу об'єктивних і суб'єк-
тивних факторів, які на практиці зумовлюють один одного. Серед цих факторів виділяють такі:
• досягнутий рівень економічного розвитку країни;
• стан ментальної культури — сприйнятливість певних груп населення країни до потреб у новаціях всієї соціальної системи, суспільства;
• рівень соціально-політичної та державницько-ідейної єдності членів суспільства;
• ступінь цивілізованої зрілості суспільних відносин;
• рівень правової культури громадян та керівників усіх ланок соціального управління, їхнє ставлення до закону, законності, діяльності юридичних інституцій;