Сьогодні в Україні настав час формування нового публічно-правового та наукового юридичного феномену — інформаційного права. Об'єктивність і закономірність його існування активно обґрунтовуються в дискусіях, теоріях юридичної науки. Аналогічна тенденція спостерігається також в інших країнах.
Зокрема, слід зазначити активне формування інформаційного права у наших близьких сусідів — у Російській
Федерації. Там інформаційне право вже введено в номенклатуру юридичних наук та навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах для підготовки фахівців різної спеціалізації, зокрема технічної та юридичної. Це сприяло підготовці низки навчальних посібників, монографій, підручників. Серед них можна виділити такі масові видання: Копылов В А. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1997. — 472 с.; Копылов В А. Информационное право: Учебник. — М.: Юристъ, 2002. — 512 с.; Россо-лов М.М. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 400 с.
Окремі аспекти та провідні інститути інформаційного права розкрито в працях інших російських дослідників: Агапон А.Б. Основы государственного управления в сфере информатизации в Российской Федерации. — М.: Юристъ, 1997. — 344 с.; Гаврилов ОА. Курс правовой информатики: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА-М, 2000. — 432 с.
В українському національному праві системоутворюючим фактором і поштовхом до виникнення і формування інформаційного права як інституції публічного (державного) права можна вважати прийнятий 2 жовтня 1992 р. Закон України "Про інформацію".
Подальший розвиток регулювання інформаційних відносин у публічному (державному) праві набув відображення в прийнятих нових законах України.
Сучасну систему законодавства України про соціальні інформаційні відносини утворюють: основа — Конституція України; закони України: "Про інформацію", "Про державну таємницю", "Про науково-технічну інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну статистику", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про Національну програму інформатизації" та інші законодавчі акти щодо окремих галузей, суспільних відносин; міжнародні договори, ратифіковані Україною. Розвиток цього законе-
| 12 |
| Вступ |
давства в основному відповідає принципам і нормам міжнародного права.
Мета навчального посібника "Інформаційне право" полягає в тому, щоб допомогти тим, хто її вивчає, зорієнтуватися в новаціях юридичної науки, практики і теорії щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні.
Завдання навчального курсу:
1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин.
2. Визначення в понятійному апараті та природі інформаційного права його зв'язку з іншими традиційними інститутами і галузями права.
3. Формування у студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права у майбутній практичній діяльності.
Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою виокремлюється як система права міжгалузевий комплексний інститут у традиційних галузях публічного права України: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального.
Структуру навчального курсу "Інформаційне право" визначено в змісті програми, що покладена в основу тематичного плану.
У пропонованій роботі висвітлюються теоретичні погляди авторів щодо сутності інформаційного права та інформаційного законодавства як соціальної та юридичної категорії, структури його як науки та навчальної дисципліни.
Розділ 1
ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ІНФОРМАЦІЙНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ СТОРОНИ
У засобах масової інформації, науковій літературі часто вживають поняття "інформаційне суспільство" та "глобальна інформаційна цивілізація". Через ці категорії розкривають сутність сучасного розвитку конкретного суспільства, країни чи світової цивілізації. Що таке інформаційна цивілізація? Як опорні визначення (аксіоми) пропонуються такі.
Глобальна інформаційна цивілізація — це рівень розвитку глобального суспільства (світового співтовариства), що визначається зростанням ролі інформації як продукту соціальної діяльності людей, за якісними характеристиками якої вимірюється рівень загальної культури суспільства щодо здатності виробляти, сприймати і раціонально застосовувати відомості, дані, знання для потреб життєдіяльності.
Локальна (регіональна) інформаційна цивілізація — це
рівень розвитку суспільства в окремих регіонах (на конти-
| 15 |
| 14 |
| Розділ 1 |
Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація
нентах, в окремих країнах), що визначається зростанням ролі інформації як продукту соціальної діяльності людей, за якісними характеристиками якої вимірюється рівень загальної культури суспільства щодо здатності виробляти, сприймати і раціонально застосовувати відомості, дані, знання для потреб життєдіяльності.
Серед локальних інформаційних цивілізацій сьогодні можна назвати такі: найбільш розвинута інформаційна цивілізація — США; менш розвинута — країни Західної Європи, Азія (Індія, Китай та ін.); малорозвинута — Африка, Латинська Америка, Східна Європа. Межа XXі XXIстоліть ознаменувалася переходом світової цивілізації від індустріального до інформаційного суспільства. У 1993 р. Комісія Європейського Союзу офіційно проголосила поступ Європи до інформаційного суспільства — суспільства, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв'язку1.
Серед позитивних здобутків сучасної інформаційної цивілізації можна визначити такі:
• зростання можливості швидко здійснювати інформаційні зв'язки на великих відстанях, у тому числі між континентами;
• зростання можливості швидко, у великому обсязі сприймати та обробляти, зберігати інформацію на компактних (малогабаритних) технічних засобах;
• об'єднання різних технологій комунікації: теле-, радіо- та обчислювальної техніки.
Водночас ці позитивні соціальні явища супроводжуються негативними, серед яких:
• зростання можливості швидкого перехоплення, витоку, перекручення, знищення інформації;
• використання технічних засобів і технологій інформації в антисоціальній діяльності:
а)воєнній;
б) політичній;
в) економічній.
Як узагальнення щодо негативного прояву інформаційного суспільства можна зазначити, що створюється загроза інформаційному суверенітету, інформаційній безпеці окремої держави, групи держав, регіонів, а також безпечному існуванню окремих людей.
1Європа на шляху до інформаційного суспільства // Матеріали Європейської Комісії 1994—1995 pp. — К.: Держкомзв'язку та інформатизації України, 2000. — С. 3.
| 16 |
| Розділ 1 |
| 17 |
Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація
1.1. ІСТОРІЯ (ОНТОЛОГІЯ) РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЙ ОБ ЄКТИВНОГО ВИРАЖЕННЯ СПІЛКУВАННЯ МІЖ ЛЮДЬМИ
Історія (онтологія) розвитку технологій об'єктивного вираження спілкування між людьми сягає часів виникнення людства. До перших технологій можна віднести мову у формі звуків, жестів. Пізніше з'являються малюнки (на скелях, у печерах), ще пізніше письмо: літери, знаки, література.
З опануванням законів фізики, природи з'являються відповідні інженерно-технічні технології комунікації:
• передача сигналів на відстані за допомогою світла (вогню, сонячних відблисків від полірованих, дзеркальних предметів);
• малярство (на скелях, у кам'яних печерах, корі дерев, полотні, папері тощо);
• література — фіксація відомостей, знань за допомогою літер, знаків на матеріальних носіях (глиняні, дерев'яні чи камінні таблиці, папірус, папір, книги тощо);
• електричні — передача сигналів за допомогою електричного струму, дротяного зв'язку (телеграф, телефон).
Першим технічним і технологічним способом передачі інформації на великі відстані за допомогою електрики можна вважати звичайний електричний ліхтар.
На основі застосування електрики виникли такі технології комунікації, як телефон, телеграф, радіо, телебачення. З часом електрифікація переросла в електронізацію, остання породила таке соціальне явище, як комп'ютеризація — впровадження електронно-обчислювальної (ком-
п'ютерної) техніки і технологій у різні сфери соціальної діяльності, зокрема комунікації між людьми. Електроні-зація наповнила новим змістом таку соціальну категорію, як "автоматизація" інформаційних процесів у суспільстві.
На межі автоматизації та електронізації виникла категорія "комп'ютеризація".
У різних сферах суспільного життя щодо засобів інформації нерідко вживається термін "електронні засоби". Як синонім використовують інші категорії: "електрона техніка", "електронні технології", "електронно-обчислювальні засоби", "комп'ютерні засоби", "автоматизовані системи інформації", а також категорія "автоматизовані інформаційні системи".