Смекни!
smekni.com

Основи інформаційного права (Цимбалюк) (стр. 37 из 47)

Все це зумовлює необхідність формування такого аспек­ту інформаційної культури, як культура інформаційної безпеки, культура організації інформаційної безпеки. За­значений аспект розвитку інформаційної культури набу­ває відображення у такій прикладній науковій дисципліні, як теорія організації (тектологія) інформаційної безпеки.


214

215

Розділ 8

Інформаційна безпека як об'єкт інформаційного права



8.2. ЕЛЕМЕНТИ ФОРМУВАННЯ ОСНОВ ТЕКТОЛОГІЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Питання культури інформаційної безпеки широко ви­світлюються у спеціальній літературі. Сьогодні критична маса науково-практичних знань щодо розвитку суспільних інформаційних відносин у такому аспекті дає змогу сфор­мувати на теоретичному рівні елементи загальної теорії організації інформаційної безпеки в умовах формування інформаційного суспільства — захисту інформації в авто­матизованих комп'ютерних системах.

Зазначений аспект теорії має зворотний зв'язок з куль­турою практики: формування організаційних підходів, ме­тодів, засобів систем захисту комп'ютеризованих соціаль­них інформаційних систем; формування змісту навчальних дисциплін у навчальних закладах, а також формування комплексу знань фахівців, які спеціалізуються на органі­зації захисту інформації, 'її безпеки у відповідних соціаль­них структурах (установах, організаціях, підприємствах тощо).

Аналіз наукової думки та емпіричного матеріалу дає змогу визначити такі принципові положення організації захисту інформації в умовах інформатизації у контексті інформаційної безпеки.

1. Культура інформаційної безпеки як наукове явище сьогодні формується на рівні міжгалузевого комплексного соціоінженерного інституту (наукової дисципліни), який утворився на межі поєднання технічних і гуманітарних наук: правової інформатики, інформаційного права та тек­тології (теорії організації соціальних систем).

2. За природою походження культура інформаційної безпеки в умовах інформаційного суспільства має триєди-


ний зміст: організаційний, інженерно-технічний (у тому числі програмно-математичний) та правовий.

3. У перспективі сутність інформаційної безпеки, у тому числі щодо захисту інформації у соціотехнічних системах, буде доповнюватися спеціальними знаннями з інших галу­зей, підгалузей, інституцій технічних та суспільних наук.

З погляду теорії організації і теорії систем, у науковому синтезі їх — теорії організації систем управління — фор­мування цілеспрямованих, керованих систем (у тому числі будь-яких практичних заходів) передбачає визначення еле­ментів системи та осмислення проблематики предметної галузі (її природу) в цілому.

На нашу думку, провідними елементами системи інфор­маційної безпеки, у тому числі щодо захисту інформації в автоматизованих комп'ютерних системах, є такі найваж­ливіші чинники.

Суб'єкти окремі люди, спільноти їх, різного роду організації, суспільство, держава, інші держави, союзи їх, світове співтовариство.

Об'єкт правовідносини між суб'єктами (суспільні відносини), які визначаються за певними об'єктивно існую­чими критеріями.

Провідний предмет суспільних правовідносин інфор­мація в автоматизованих (комп'ютерних) системах (у тому числі електронних телекомунікаціях, зокрема в Інтернеті).

8.2.1. Сутність теорії інформаційної безпеки

Наступне, що потрібно з'ясувати, — сутність теорії інформаційної безпеки щодо захисту інформації в авто­матизованих (комп'ютерних) системах. Відповідно до по­ложень теорії гіперсистем визначимо підсистеми нижчих порядків.


217

216

Розділ 8

Інформаційна безпека як об'єкт інформаційного права



Перш за все — це класифікація суб'єктів суспільних відносин, яку можна розширювати залежно від потреб дослідження предметної галузі. Суб'єктів щодо інформа­ційної безпеки можна поділити на кілька категорій:

• щодо правового статусу регулювання відносин: суб'єк­ти регулювання відносин та учасників відносин;

• щодо мети учасників правовідносин: правомірні учас­ники та правопорушники тощо.

Класифікація суспільних відносин щодо безпеки інфор­мації має багатоаспектний зміст, який визначається залеж­но від галузей знань. Але все ж їх можна поділити на такі загальні види: соціальні, технічні та соціотехнічні.

Визначальними також є тектологічні (організаційні) критерії: організаційно-управлінські, організаційно-пра­вові та організаційно-технічні (у числі останніх виокрем­люють ще організаційно-технологічні).

У суспільно-правовому змісті правовідносини інформа­ційної безпеки щодо захисту інформації мають сутність організовування нормального (безпечного) функціонуван­ня інформаційних систем, у тому числі тих, технічну ос­нову яких становлять засоби комп'ютерної техніки та ба­зовані на них електронні інформаційні технології (у тому числі технології телекомунікації).

Провідна системна мета правовідносин — захист су­спільних інформаційних відносин від негативних впливів со­ціальних, техногенних та природних (стихійних) впливів.

Важливим аспектом загальних положень інформаційної безпеки щодо захисту інформації в автоматизованих сис­темах є наукове визначення і формулювання принципів її реалізації.

Зазначені принципи повинні мати чітку ієрархічну структуру і критерії. Виходячи з положень природи інфор­маційної безпеки як тектологічного явища, пропонується поділ принципів на такі групи першого порядку: органі-


заційно-правові; організаційно-управлінські; організаціи-но-технічні.

Залежно від науково-практичних потреб організаційної діяльності (організовування) принципи інформаційної без­пеки можуть поділятися на групи другого та наступних порядків.

8.2.2. Напрямки інформаційної безпеки

Визначальним у проблематиці теорії організації інфор­маційної безпеки є з'ясування її напрямків на засадах ком­плексного підходу щодо методів захисту. Умовно можна визначити такі напрямки організації захисту: правові, управлінські, інженерно-технологічні. У складі останніх як автономні визначаються програмно-математичні (ком­п'ютерні програмні продукти захисту).

Формування будь-якої теорії у методологічному аспекті передбачає визначення методів пізнання предметної галузі та науково обґрунтованого впливу (організовування, управ­ління тощо) на предметну галузь.

Аналіз науково-практичних джерел та іншого емпірич­ного матеріалу дав змогу сформулювати предметний метод ("метод застосування методів", метод — принцип) — ком­плексне застосування управлінських, правових та інженер-но-технічнотехнологічних методів захисту інформації в автоматизованих комп'ютерних системах.

На основі зазначених положень можна зробити висно­вок про наявність потреби формування проблематики окре­мих аспектів (інститутів) загальної теорії і практики інфор­маційної безпеки щодо захисту інформації в автоматизова­них комп'ютерних системах. У зв'язку з цим є можливість виокремлення двох частин теорії: загальної (фундаменталь­них, загальних положень) та особливої частин (відносин щодо окремих напрямків функцій на основі загальних по­ложень).


219

218

Розділ 8

Інформаційна безпека як об'єкт інформаційного права



8.2.3. Інститути тектології інформаційної безпеки

На загальнотеоретичному рівні визначимося в таких клю­чових, особливих проблемах інформаційної безпеки щодо організаційного аспекту захисту інформації в автоматизо­ваних системах:

Першу групу утворюють такі проблемні інститути:

1) проблеми організації доступу до інформації;

2) проблеми організації забезпечення цілісності інфор­мації щодо загроз її порушення;

3) проблеми організації комплексного контролю за інформаційними ресурсами у відповідному середовищі функціонування їх відповідно до матеріальних носіїв інфор­мації (людських (соціальних), людино-машинних (люди-но-технічних, соціотехнічних) та технологічних);

4) проблеми організації сумісності систем захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах з іншими системами безпеки відповідної організаційної струк­тури;

5) проблеми організації виявлення можливих каналів несанкціонованого витоку інформації (фізичних, соціотех­нічних, соціальних);

6) проблеми організації блокування (протидії) несанк­ціонованого витоку інформації;

7) проблеми організації виявлення, кваліфікації, доку­ментування порушення інформаційної безпеки (як стану у визначеному просторі, часі і колі осіб);

8) формулювання відповідальності та правове визначен­ня санкцій та організація притягнення винних до відпові­дальності (дисциплінарної, цивільної, адміністративної, кримінальної).