Як узагальнення теоретичних міркувань щодо структури майбутнього КК зазначимо таке. Модель Особливої частини КК матиме чотири книги: Книга І. Злочини проти безпеки держави (конституційного устрою); Книга II. Злочини проти безпеки людини, громадянина; Книга III.
Злочини проти громадської безпеки (безпеки суспільства, громадського порядку); Книга IV. Злочини проти безпеки людства (міжнародного миру і порядку).
Кваліфікуючі визначальні ознаки буде подано у розділах. У разі необхідності розділи поділятимуть на глави.
Існуючі нині інші родові об'єкти будуть мати статус суб-родових (видових). Наприклад, Книга III "Злочини проти безпеки суспільства (громадського порядку, громадської безпеки)" Особливої частини КК матиме такі назви розділів, як, наприклад, "Злочини проти економічної безпеки (права власності організацій, підприємств, установ)". У цьому розділі містимуться глави про злочини у сфері господарської (економічної) діяльності, злочини проти економічної безпеки у сфері службової діяльності тощо.
| Розділ 9 |
| 239 |
| 238 |
Безпека в інформаційному суспільстві
9.3. СПОСІБ (ЗАСІБ, МЕТОД, ТЕХНОЛОГІЯ) ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ЯК ЕЛЕМЕНТ ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
У контексті кримінально-правових проблем слід також звернути увагу на такий чинник, як спосіб (засіб, метод, технологія) вчинення злочину. Спосіб передбачений у багатьох нормах Особливої частини КК, тобто є обов'язковим елементом (ознакою) суспільне небезпечних діянь, які мають ознаки злочину. В ньому набувають втілення як фактичні, так і соціальні чинники (суспільна небезпека) правопорушення, а також особи, що його вчиняють. Усвідомлення способу вчинення злочину має важливе соціальне значення для формування інформаційно-правової культури суб'єктів суспільних відносин, підстав кримінальної відповідальності, правильної кваліфікації злочинів, розмежування суміжних злочинів, відмежування злочинів від інших правопорушень, криміналізації та декриміналізації суспільне небезпечних діянь, удосконалення законодавства, встановлення стадій вчинення злочинів та співучасті в них, індивідуалізації покарання.
Актуальне також дослідження окремих (видових та міжвидових) способів, вказаних у нормах Особливої частини КК, що дасть можливість більш повно з'ясувати фактичні та соціальні ознаки конкретних злочинів і напрацювати рекомендації щодо точнішого і правильнішого застосування кримінального законодавства. Крім того, аналіз способу важливий для подальшої розробки цієї проблеми в кримінології, криміналістиці, кримінальному процесі та інших суміжних галузях знань, дослідження яких багато в чому базується на положеннях культури науки кримінального права.
У вітчизняній науковій літературі з кримінального права монографічне дослідження сутності та змісту категорії "засіб вчинення злочину" глибоко проаналізував М.І. Панов (Див.: Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. — X.: Выщашк., 1982. — 161 с.).
Проблемі способу вчинення злочину також спеціально було присвячено роботи В.Н. Кудрявцева, Н.П. Пономарьо-вої, Л.Л. Круглікова та багатьох інших. Спосіб розглядався також у працях Я.М. Брайніна, М.П. Карпушина, В.І. Шонтковського, А.Н. Трайніна та ін. У криміналістиці дослідження способу вчинення набуло відображення в працях А.Н. Васильєва, І.Ж. Жорданія, Г.Г. Зайкова, А.Н. Ко-лесніченко, Г.Н. Мудьюгіна, Н.Я. Якубовича та ін. Тим часом, нині зазначена проблема залишається дискусійною у зв'язку з багатоаспектністю такої місткої і складної категорії.
Щодо законотворчої техніки у кримінальному праві, у низці публікацій автори висловлюють негативне ставлення до формулювання спеціальних норм, диспозицій злочинів, у яких є визначення такого елемента. Зокрема це стосується й положень Розділу XVIОсобливої частини КК ("Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж"): статей 361, 362,363.
Якщо розвивати Особливу частину кримінального законодавства шляхом визначення як обов'язкового кваліфікуючого елемента способу вчинення злочину (чи предмета злочинного посягання), то можна дійти до обґрунтування того, що в окрему норму потрібно буде визначати вчинення злочину за допомогою кухарського ножа, молотка чи голки.
Ми дотримуємося думки тих науковців, які вважають, що для забезпечення кримінологічних досліджень, юридичної статистики спосіб вчинення злочину (чи предмет злочинного посягання) доцільніше зазначити в Загальній частині КК.
| 240 |
| Розділ 9 |
| 241 |
Безпека в інформаційному суспільстві
Наприклад, визначимо суспільні відносини у сфері використання комп'ютерних технологій. Для цього ст. 12 КК "Класифікація злочинів" можна трансформувати у главу розділу "Злочин, його види та стадії", де поряд з іншими категоріями — додатковими елементами (чинниками) кваліфікації злочинів — визначати і засоби (способи) вчинення їх. Щодо злочинів, які вчиняються з використанням комп'ютерних технологій (комп'ютерної інформації), враховуючи специфіку їх і розмах у майбутньому, у перспективі можна у чинному КК ввести ст. 12-1 "Злочини з використанням електронних інформаційних технологій та телекомунікацій" такого змісту.
"За вчинення злочинів проти національної безпеки: без пеки особи, суспільства, держави; чи проти безпеки міжнародного порядку, передбачених цим Кодексом, з використанням функціональних можливостей автоматизованих комп'ютерних систем, комп'ютерних мереж, інформацій. них комп'ютерних ресурсів та інших електронних інфор маційних технологій, побудованих на основі застосуван ня електронна обчислювальної та комунікаційної техні ки (комп'ютерів) покарання призначається за статтями Особливої частини, в яких передбачається відпові дальність за такий злочин. При кваліфікації злочину обо в'язкове посилання на цю статтю".
Також доцільно внести до Загальної частини КК норму про зв'язок кримінального законодавства щодо визначення понять та категорій з поданими у спеціальному законодавстві України. Як альтернативний варіант, у близькій перспективі це можна зробити шляхом звернення відповідного органу державної влади до Конституційного Суду України.
Порівняльний аналіз кримінального права різних країн свідчить, що проблема методу законодавчої фіксації технології і техніки вчинення злочину (у контексті предмета та способу злочину) є не тільки в українській кримінально-пра-
вовій науці, айвінших країнах європейської континентальної системи (сім'ї) права. З позицій юридичної праксеології (науки про розумну діяльність), запозичення такої техніки правотворення з англо-американської системи (сім'ї) права до континентальної доктрини кримінального права може "роздути" КК до неосяжних для сприйняття нормальною людиною розмірів. Зазначені застереження слід враховувати, формуючи також норми міжнародного кримінального права (модельних законів, кримінальних кодексів тощо).
| 16 — 4-1260 |
| 242 |
| Розділ 9 |
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ 9
1. Бутузов В., Гуцалюк М., Цимбалюк В. Протидія злочинності у сфері високих технологій // Міліція України. — 2002. — № 9. — С. 20—21.
2. Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються за допомогою комп'ютерних технологій: Посібник / Авт. кол.; За ред. Я.Ю. Кондратьева. — К.: НАВСУ, МНДЦ, 2000. — 64 с.
3. Гавловсъкий В., Цимбалюк В. Щодо проблем боротьби із злочинами, що вчиняються з використанням комп'ютерних технологій // Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. "Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення". Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників / Керівник авт. кол.: АЛ. Комарова, О.О. Крикун. — К., 1998. — Т. 10. — С. 148—154.
4. Гавловсъкий В Д., Цимбалюк B.C., Корочансъкий О.Е. Проблеми юридичної деліктології в інформаційних відносинах // Бізнес і безпека. — 1998. — № 6. — С. 19—21.
5. Голубев В.О., Гавловсъкий В Д., Цимбалюк B.C. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп'ютерних технологій: Монографія / За заг. ред. д-ра юрид. наук Р.А. Калюжного. — Запоріжжя: Просвіта, 2001. — 252 с.
ВИСНОВКИ
Входження України до європейського співтовариства, а отже, до інформаційного суспільства, викликає потребу формування на науковому рівні теоретичних засад концепції правового регулювання інформаційних відносин. Сьогодні можна констатувати: сукупність нормативно-правових актів у цій сфері в Україні досягла за кількістю такої критичної маси, що зумовлює можливість і необхідність виокремлення їх в окрему правову інституцію.
У зв'язку з цим у суспільствознавстві, в тому числі правознавстві, теорії права, виникла потреба напрацювання методологічних засад нового напрямку досліджень, предметом яких є процеси виникнення, зміни і припинення суспільних відносин щодо інформації (відомостей, даних, знань тощо).
Перше питання, яке постало перед правознавством, — це визначення статусу суспільних інформаційних відносин та засобів публічно-правового регулювання їх з метою зменшення, запобігання, подолання та уникнення юридичними методами негативних проявів інформаційного суспіль-