Теоретичні основи криміналістикипоняття і значення криміналістики
1. Предмет, система і завдання криміналістики
2. Природа криміналістики
3. Зв'язок криміналістики з суміжними галузями знань
Література
1. Предмет, система і завдання криміналістики
Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.
Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов'язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.
Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується злочину) уперше вживається наприкінці XIX ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною по відношенню до кримінального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.
Зародження криміналістики пов'язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці: розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика народилася в надрах кримінально процесуальної науки й тому тісно пов'язана з теорією доказів.
Криміналістику слід розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальну дисципліну та як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.
Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні, визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.
Питання про предмет криміналістики довгий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х років), що пов'язано зі складністю об'єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності).
Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.
Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.
Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій:
1) виявлення доказів — їх відшукання;
2) фіксація доказів, їх закріплення;
3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;
4) збереження доказів.
Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які складають зміст доказів.
Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.
Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини.
Система криміналістика, — це складові її розділи (частини), які мають поміж собою стійкі, взаємопов'язані зв'язки та мають тісне сплетіння. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дозволяють вирізнити в її системі чотири розділи:
1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відбивають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; д) криміналістична систематика.
2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів і методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впроваджен-
ня досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.
3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудо-вого і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і прихованню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред'явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.
4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються стосовно до розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування і запобігання окремим видам злочинів. Зміст криміналістичної методики становлять загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).
Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Найбільш загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінальне караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.
Специфічними завданнями криміналістики є:
1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;
2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;
3) удосконалення тактичних і методичних основ досу-дового й судового слідства, основ судової експертизи;
4) удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;
5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю.
2. Природа криміналістики
Криміналістика — посідає певне місце серед інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).
За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 pp. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах:
1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об'єкти пізнання належать до сфери правових явищ;
2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання відносяться до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслідування та судового розгляду;
3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;
4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;
5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;
6) історично криміналістика була народжена у рамках саме правової — кримінально-процесуальної науки.
Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним з таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Манне, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук. На той час погляди вчених криміналістів були прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період виникають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.