§ 4. Ліцензування господарської діяльності
Загальні положення щодо ліцензування містяться у ЦК України (ч. З ст. 91), що визначає ліцензування як один з елементів цивільної правоздатності юридичних осіб, у ГК України (ст. 14, що відсилає до окремого закону; ч. З ст. 43, положення якої дозволяють встановлювати перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, виключно законом; ч. 6 ст. 128 - як один з обов'язків громадянина-підприємця).
Базовими документами, що складають правову основу ліцензування певних видів господарської діяльності, є Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-Ш "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі - Закон про ліцензування), а також документи, прийняті на його виконання: Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1658; Перелік органів ліцензування, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698; постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 р. № 1719 "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності"; постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу"; Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756, тощо.
Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 4 грудня 2000 р. № 67 була затверджена Інструкція про порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка. Крім того, з метою роз'яснення окремих положень Закону про ліцензування Вищим господарським судом України 13 вересня 2000 р. видано лист № 01-8/493 "Про Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
Поняття ліцензування
Законодавче визначення ліцензування міститься у ст. 1 Закону про ліцензування, відповідно до якого ліцензуванням вважається видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Загальна характеристика ліцензування
1. Предметом ліцензування є ліцензія, власне, на дії з якою (видача, переоформлення, анулювання тощо) спрямовані дії уповноважених державою суб'єктів. Під ліцензією за Законом про ліцензування розуміється документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
2. Ліцензія засвідчує право ліцензіата на провадження відповідної діяльності. Якщо йдеться про юридичних осіб, їх права на провадження будь-якого виду діяльності первісно закріплюються в установчих документах. Права ж фізичної особи на провадження такої діяльності, як вже йшлося вище, випливають з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом (ст. 42 Конституції). Проте до моменту отримання ліцензії на провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, їх права мають лише потенціальний характер. Реально користуватися цими правами як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть лише після отримання ліцензії.
3. Ліцензуванню підлягає господарська діяльність, до якої за Законом про ліцензування належить будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, що здійснюється юридичними особами, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.
Як випливає з наведеного визначення, а також положень ст. ст. З, 42 ГК України, поняття господарської діяльності є ширшим за поняття підприємницької діяльності. Тому для визначення діяльності як господарської не є обов'язковою наявність всіх ознак, характерних для підприємницької діяльності (зокрема, ознак самостійності, систематичності, ініціативності, діяльності на власний ризик; отримання прибутку може і не виступати основною метою господарської діяльності), що істотно розширює обсяг випадків ліцензування. Для господарської діяльності найважливішою є ознака здійснення її у певних сферах виробництва (виготовлення) продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт. Ліцензуванню, як вже зазначалося, підлягає саме господарська діяльність.
Слід відрізняти господарську діяльність, що провадиться особою з метою виробництва продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт для інших юридичних чи фізичних осіб, від діяльності, що хоча й має ознаки господарської, проте провадиться суб'єктом підприємницької діяльності виключно для забезпечення власних потреб, оскільки остання не потребує ліцензування (див. п. З листа Вищого арбітражного суду України від 26 червня 1995 р. № 01-8/453 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів"). Так, наприклад, не підлягає ліцензуванню діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів службовими автомобілями за винятком перевезень, які виконуються на комерційній основі (п. 1.5 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, затв. наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства транспорту України від 16 січня 2001 р. № 6/18; див. також листи Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 19 вересня 2001 р. № 3-451-1553/5734 "Щодо ліцензування автоперевезень"; від ЗО січня 2002 р. 4-452-2680/515 "Щодо надання роз'яснення з питань ліцензування").
Вичерпний перелік видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, встановлено ст. 9 Закону про ліцензування. Проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування У сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, зважаючи на специфічність правового регулювання, здійснюється за спеціальними законами, що регулюють відносини у цих сферах (зокрема, за Законами України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХЦ "Про зовнішньоекономічну діяльність"; від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР "Про електроенергетику"; від 11 січня 2000 р. № 1370-ХІУ "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії"; від 1 червня 2000 р. № 1770-Ш "Про радіочастотний ресурс України"; від 7 грудня 2000 р. № 2121-Щ "Про банки і банківську діяльність").
Ліцензуванню, зокрема, підлягають такі види господарської діяльності:
- пошук (розвідка) корисних копалин;
- виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду;
- виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
- виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;
- виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;
- постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;
- медична практика;
- ветеринарна практика;
- організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей;
- будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);
- надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);
- надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими навчальними закладами;
- організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність;
- страхова діяльність та інші види діяльності (всього 61 позиція).
4. Ліцензія видається на певний строк, тобто право, засвідчене ліцензією, є строковим. Строки дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності визначені Кабінетом Міністрів України у вищенаведеній постанові від 29 листопада 2000 р. № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу"; мінімальний строк - 3 роки.
5. Умовою дійсності ліцензії є дотримання ліцензіатом ліцензійних умов.
Ліцензійні умови являють собою обов'язкові вимоги як до ліцензіата, так і до порядку провадження ним діяльності, що підлягає ліцензуванню. Вони мають вигляд нормативно-правового акта, що приймається Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва спільно з профільним міністерством чи відомством залежно від виду діяльності. Наприклад, наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства транспорту України від 18 грудня 2003 р. № 136/985 були затверджені Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, що визначають кваліфікаційні, технічні, організаційні та інші вимоги до провадження суб'єктами господарювання відповідної господарської діяльності.
Державне управління в сфері ліцензування
Згідно зі ст. 4 Закону про ліцензування реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України і спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.
Спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, який діє на підставі Положення про нього, затвердженого Указом Президента України від 25 травня 2000 р. № 721/2000. Його компетенцію в сфері ліцензування визначено ст. 5 Закону про ліцензування. Він, зокрема, розробляє основні напрями розвитку ліцензування; розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування; здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та дає роз'яснення щодо його застосування; визначає форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення; затверджує спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням.
При Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва створюється експертно-апеляційна рада, рішення якої мають характер експертних висновків і є обов'язковими для розгляду власне комітетом. До її компетенції, зокрема, належить розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення цими органами законодавства у сфері ліцензування. Проте це не позбавляє заінтересованих осіб права на звернення безпосередньо до суду за захистом своїх прав.
Безпосереднє виконання законодавства у сфері ліцензування покладено на органи ліцензування, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698. Компетенцію цих органів у сфері ліцензування визначено ст. 6 Закону про ліцензування. Вони, зокрема, видають та переоформляють ліцензії, видають дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймають рішення про визнання ліцензій недійсними; здійснюють у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов; видають розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; анулюють ліцензії на певний вид господарської діяльності.
Державні контролюючі органи, в тому числі органи державної податкової служби, також здійснюють контроль у сфері ліцензування в межах своїх повноважень. Так, відповідно до ст. 10 Закону України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.) однією з функцій державних податкових інспекцій є контроль за наявністю ліцензій та інших спеціальних дозволів.
Порядок видачі ліцензії
Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії (ст. 10 Закону про ліцензування).
У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:
1) відомості про суб'єкта господарювання-заявника:
- найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;
- прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;
2) вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.
До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.
Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, передбачені Переліком документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:
- недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;
- невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через 3 місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.
Після прийняття рішення про видачу ліцензії заявник повинен внести плату за її видачу у. розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу". За положеннями цього документа плата за видачу ліцензії справляється у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади (крім спеціально визначених видів господарської діяльності). Наприклад, розмір плати за видачу ліцензії на виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового становить 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому немає значення статус суб'єкта господарювання - юридичні і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності сплачують відповідні суми за видачу ліцензії на загальних підставах.
Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за 3 робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.
Якщо заявник протягом 30 календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.
Для кожної філії, відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої рим ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, за видачу кожної з яких справляється плата в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Переоформлення ліцензії
Згідно зі ст. 16 Закону про ліцензування підставами для переоформлення ліцензії є:
- зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім'я, по батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;
- зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;
- зміни, пов'язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності.
У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов'язаний протягом 10 робочих днів подати органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.
Орган ліцензування протягом 3 робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов'язаний видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії.
У разі переоформлення ліцензії орган ліцензування приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що була переоформлена, з внесенням відповідних змін до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня.
За переоформлення ліцензії справляється плата в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Анулювання ліцензії
Відповідно до ст. 21 Закону про ліцензування підставами для анулювання ліцензії є:
- заява ліцензіата про анулювання ліцензії;
- акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
- рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;
- нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;
- акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;
- акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;
- акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених в документах, Що додавалися до заяви про видачу ліцензії;
- акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
- неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;
- акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.
Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом 10 робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше 3 робочих днів з дати його прийняття.