У протесті першого заступника Голови Верховного Суду України, внесеному до президії обласного суду, порушувалось питання про зміну зазначених судових рішень і перекваліфікацію дій К. з ч. 1 ст. 142 на ст. 17 та ч. З ст. 2153 КК України.
Президія обласного суду протест задовольнила, зазначивши таке. Обгрунтовуючи висновок про вину К. у відкритому нападі на Б. з метою заволодіння належним йому автомобілем, суд послався на вимогу засудженого дати ключі від автомобіля, поєднану з погрозою застосувати насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого. Проте з показань останнього на слідстві і в судовому засіданні видно, що при цьому К. посилався на необхідність терміново потрапити до Сімферополя, обіцяв дати 100 крб., і він. Б., під загрозою погодився їхати. К. теж показував, що він пропонував Б. підвезти його до Сімферополя. При затриманні у нього виявили авіаквиток на його ім'я, а у валізі, яку він взяв у санаторії — його трудову книжку та одяг.
Таким чином, мета викрасти автомашину матеріалами справи не встановлена, і твердження К. про відсутність у нього наміру заволодіти автомобілем потерпілого не спростовані. З доказів, на які посилався суд, не можна зробити висновку про напад К. на потерпілого з метою заволодіти автомобілем.
На підставі викладеного президія обласного суду судові рішення щодо К. змінила, перекваліфікувавши його дії з ч. 1 ст. 142 на ст. 17 та ч. З ст. 2153 КК України, які передбачають відповідальність за замах на угон автотранспортного засобу, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого [41].
Нанесення при вчиненні угону побоїв або будь-якого виду тілесного ушкодження додаткової кваліфікації не потребує, за винятком умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 101 КК).
Дії винного, спрямовані на угон транспортного засобу, поєднані з позбавленням життя потерпілого, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому ставилася корислива мета — заволодіти транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. "а" ст. 93 та ч. З ст. 142 КК України. Вбивство з метою полегшити угон транспортного засобу необхідно кваліфікувати за п. "ж" ст. 93 і ч. З ст. 2153 КК України (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини") [42].
Використання без дозволу чужого транспортного засобу за обставин крайньої необхідності (наприклад, доставляння у лікарню хворого, який перебуває в небезпечному для життя стані, переслідування небезпечного злочинця) не утворює складу розгляданого злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Розділ 4 Допуск до керування транспортними засобами водіїв, які перебувають у стані сп'яніння (ст. 2154 КК України)
Об'єктом такого злочину є суспільні відносини і приводу безпечної експлуатації транспортних засобів у сфері дорожнього руху, а також здоров'я й життя учасників та інших осіб.
Вчинення цього злочину передбачає наявність певного типу транспортних засобів, визначення яких дається в примітці до ст. 215.
Об'єктивна сторона злочину полягає в дії чи бездіяльності, пов'язаних з допуском до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп'яніння. Допуск до керування може бути здійснений шляхом: дачі дозволу до чи під час поїздки усно або письмово (маршрутний лист тощо); мовчазної згоди; розпорядження щодо керування.
С., перебуваючи у стані сп'яніння, передав керування своїм мотоциклом родичу А., який разом з С. вживав спиртні напої. На повороті дороги А. порушив правила безпеки руху, не справився з керуванням, і мотоцикл перекинувся, травмувавши пішохода Д., який отримав тяжкі тілесні ушкодження. У даному випадку С. передав керування транспортним засобом А. на прохання останнього, що утворює одну з форм злочинного допуску.
Як іншу форму допуску необхідно розглядати неперешкодження водію, який перебуває у стані сп'яніння, керувати транспортним засобом. Таке не-перешкодження є специфічною формою злочинної поведінки службових осіб, відповідальних за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, яка визначається кримінальним законом та теорією кримінального права як злочинна бездіяльність. Обов'язковою умовою кримінальної відповідальності посадової особи за бездіяльність є її юридичний або інший обов'язок діяти певним чином. Такий юридичний обов'язок осіб передбачений Законом України "Про дорожній рух". У п. 2 ст. 12 Закону зазначено, що посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов'язані: не допускати до керування ними осіб, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
Так, лінійний диспетчер Т., який був повідомлений про знаходження на лінії водія Л. у нетверезому стані, впевнився в цьому, коли останній передавав йому документи на вантаж, але не вжив заходів до відсторонення Л. від керування транспортним засобом, хоча був зобов'язаний зробити це згідно зі своїми службовими обов'язками. Бездіяльність Т. обернулась тим, що Л., продовжуючи працювати на лінії в стані сп'яніння, порушив правила безпеки руху, що потягло за собою дорожньо-транспортну пригоду з тяжкими наслідками2.
Інше положення Закону, яке стосується водіїв індивідуальних транспортних засобів, а також водіїв підприємств, організацій або установ незалежно від форм власності, встановлено в ст. 16: водій зобов'язаний не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Порівнюючи характер наведених обов'язків посадових осіб і водіїв транспортних засобів, неважко побачити між ними певну відмінність. Вона полягає у тому, що, на відміну від посадової особи, водій не має владних повноважень, тому закон вимагає від нього лише одного — не передавати керування транспортного засобу особам, які перебувають у стані сп'яніння. Як ми вже наголошували, дії по передачі керування транспортним засобом обумовлюються усним дозволом, проханням, домовленістю жестами тощо. У таких випадках складнощів не виникає.
Але тут слід зазначити, що межі об'єктивної сторони цього злочину не завжди співпадають із безпосередньою передачею керування транспортним засобом. У слідчій та судовій практиці зустрічаються випадки, коли особа, відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортного засобу, допускає до керування водія, завідомо не усвідомлюючи, що останній перебуває у стані сп'яніння, а потім, усвідомивши це, не вживає заходів до відсторонення такого водія від керування чи не виявляє до цього факту ніякого ставлення, що сприймається водієм як дозвіл на подальше керування транспортним засобом.
Наприклад, К., керуючи за дорученням легковим автомобілем, передав керування ним Н. і тільки після цього дізнався, що Н. у цей день вживав спиртні напої, але значення цьому не надав і ніяк на це не відреагував. Під час руху Н. не впорався з керуванням, і автомобіль перекинувся. При цьому один пасажир загинув, а К. заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження. Народним судом К. був засуджений за ст. 2154 КК, а Н. — за ч. 2 ст. 215 КК. Таке рішення суду відповідає закону [43].
Допуск до керування транспортним засобом у розумінні ст. 2154 завжди об'єктивно пов'язаний з повним переходом керування до особи, яка перебуває у стані сп'яніння. Це значить, що така особа має. можливість у повному обсязі виконувати функції водія транспортного засобу в процесі дорожнього руху.
Але можлива й інша ситуація. Наведемо такий приклад. Водій механізованої колони П., повернувшись з рейсу, не поставив автомобіль у гараж, а поїхав пиячити в село. Звідти він разом з Б., який також перебував у нетверезому стані, поїхав у сусіднє село. У кузові знаходились вісім пасажирів. У процесі руху П. частково передав керування транспортним засобом Б., тобто Б. "крутив кермом", а П. переключав важіль коробки передач. Коли машина виїхала з села, вони не впорались з керуванням і з'їхали в кювет, де машина перекинулась. При цьому два пасажири загинули, а четверо були травмовані.
у даному разі мова не йде про передачу керування у розумінні ст. 2154, і дії кожного з них, П. і Б., підлягають кваліфікації за ч. З ст. 215 КК. Таке рішення щодо кваліфікації дій вказаних осіб повинно бути прийняте тому, що функцію керування транспортним засобом виконували одночасно дві особи.
Під станом сп'яніння водія слід розуміти комплекс психічних, неврологічних та соматичних ознак (розладів), виникаючих внаслідок впливу алкоголю, його сурогатів або наркотичних засобів. Такий вплив можуть здійснювати також токсичні або лікарські чи інші препарати. Ступінь сп'яніння особи на кваліфікацію діяння не впливає .
Злочин, що розглядається, є закінченим з моменту настання хоча б одного з наслідків, які перелічені в ст. 215. Звичайно потерпілими від цих злочинів є сторонні особи. Але на практиці виникають ситуації, коли внаслідок допуску до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп'яніння, вона, порушуючи правила безпеки руху чи експлуатації транспорту, сама стає жертвою цього правопорушення.
Треба зазначити, що у судовій практиці зустрічаються різні підходи до вирішення цього питання, і нерідко діаметрально протилежні. Звичайно, більшість таких рішень не переглядається, що не сприяє утвердженню законності.
Так, вироком Тисменицького районного народного суду Р. виправдано за ст. 2154 КК за відсутністю в його діях складу злочину. Він був відданий до суду за те, що допустив до керування закріпленим за ним службовим автомобілем свого знайомого, водія Ш., котрий завідомо для нього перебував у нетверезому стані. Внаслідок порушення правил дорожнього руху автомобіль перекинувся, і ПІ. загинув.