За протестом заступника Генерального прокурора судові рішення скасовані, а справу повернуто на новий судовий розгляд з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи, Ш. звернувся до Р. з проханням дати йому службовий автомобіль для поїздки до м. Івано-Франківська, і той погодився, після чого вони разом вживали спиртні напої. У нетверезому стані Ш. сів за кермо автомобіля, в салоні; >якого знаходився і Р. Внаслідок перевищення швидкості Ш. не впорався з керуванням і вчинив аварію.
Р. підтвердив ці обставини, проте пояснив, що дозволив Ш. керувати службовою автомашиною, коли той був у тверезому стані, отже він не може нести відповідальність за наслідки, які настали з вини самого потерпілого.
Суд узяв до уваги ці поясенння Р., але не дав їм належної оцінки, а так само і показанням свідка. Між тим останній заявив, що був присутній, коли Ш. просив Р. дати йому службовий автомобіль, і чув, як Ш. одержавши згоду, запросив Р. до ресторану розпити спиртні напої.
Не перевіривши належним чином цих показань, суд не зміг належно оцінити і ту обставину, що Р. передав закріплений за ним автомобіль Ш., коли той перебував у стані сп'яніння.
Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд, судова колегія вказала на необхідність ретельно дослідити обставини справи і залежно від цього вирішити питання про вину Р. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 2154 КК [44].
При новому судовому розгляді цієї справи Тлумачський районний народний суд засудив Р. за ст. 2154 КК і призначив йому покарання — два роки виправних робіт за місцем роботи з утриманням 20% заробітку в доход держави і з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки [45].
З об'єктивної сторони злочинний допуск є одиничним злочином незалежно від того, скільки дорожньо-транспортних пригод після цього вчинив водій, що був допущений до керування транспортним засобом у стані сп'яніння. Для кваліфікації важливо встановити, чи стали вони наслідком одного допуску чи декількох.
Водії комбікормового заводу X. і М. разом вживали спиртні напої. Після роботи X. на закріпленому за ним автомобілі поїхав до свого дому, де передав керування транспортним засобом М. для поїздки додому в інший населений пункт. По дорозі М. заподіяв смертельну травму велосипедисту, а після цього вчинив зіткнення з іншим автомобілем з наслідками, передбаченими ч. 1 ст. 215 КК. Вироком районного народного суду X. засуджений за ст. 2154, а М. — за чч. 1 і 2 ст. 215 КК [46].
Відповідальність за ст. 2154 настає за порушення допущеним до керуванням водієм правил безпеки руху або експлуатації транспорту, яке перебуває у причинному зв'язку з наслідками, що настали. Якщо причинного зв'язку не встановлено, відсутній і склад злочину, передбачений ст. 2154. Крім того, слід зазначити, що в даному складі злочину причинний зв'язок має свою особливість. Суть полягає в тому, що ланцюг факторів, які зв'язують причину і наслідки, умовно має такий вигляд: протиправні дії особи, що є відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів — протиправні дії особи, яка керує транспортним засобом у стані сп'яніння, пов'язані з порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспорту — настання суспільне небезпечних наслідків, передбачених ст. 215 КК.
Іншими словами, наявність складу злочину в діях суб'єкта злочину, передбаченого ст. 2154, завжди залежить від характеру поведінки водія, оскільки вона врешті-решт обумовлює настання злочинних наслідків.
Таким чином, є підстави стверджувати, що причинний зв'язок між діянням суб'єкта і наслідками, Що настали, в складі злочину, передбаченого ст. 2154, має розглядатися як опосередкований.
При кваліфікації злочинів, передбачених ст. 2154, слід враховувати, що відповідальність за нею наступає незалежно від того, чи притягнута до кримінальної відповідальності особа, яка керувала транспортним засобом і порушила правила безпеки руху або експлуатації транспорту і це потягло за собою суспільно небезпечні наслідки. Такі випадки можливі тоді, коли водій, що був допущений до керування транспортним засобом, не може бути визнаний суб'єктом злочину або нести відповідальність (недосягнення 16-річного віку, неосудність, загибель у дорожньо-транспортній пригоді і т. ін.).
Проілюструємо це положення таким прикладом. Н. вживав разом з К. алкогольні напої, після чого передав йому керування своїм мотоциклом. К. наїхав на купу каміння на узбіччі, від чого мотоцикл перекинувся. К. загинув, а Н. отримав легкі тілесні ушкодження. Дії Н. були кваліфіковані за ст. 2154 КК, і йому призначено покарання — три роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку строком на два роки і позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки [47].
Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 215, є посадові особи, які користуються правом допуску водіїв до експлуатації транспортних засобів; власники або володільці індивідуальних транспортних засобів; водії державних, колективних та індивідуальних транспортних засобів.
Що стосується державних підприємств, організацій чи установ, то до таких осіб віднесено: керівників служб безпеки руху та експлуатації транспорту, ревізорів безпеки руху і диспетчерів, начальників автоколон, їх заступників, бригадирів, механіків та інших відповідних осіб. Але тут обов'язково треба встановити, чи були наділені вказані особи повноваженнями щодо допуску або відсторонення водія від керування транспортним засобом.
Наприклад, диспетчер автоколони Я., знаючи, що водій рейсового автобуса К. у день відпочинку перебував у нетверезому стані, запропонував йому виїхати в рейс, на що оформив дорожній лист, а начальник автоколони Г. в кабінеті розпив з К. ще пляшку горілки. У дорозі п'яний водій наїхав на шлагбаум і розбив лобове скло автобуса. Цей факт довели до відома диспетчера Я., але він і після цього не усунув К. від керування автобусом. В подальшому, на автовокзалі, касир-диспетчер Д. також не усунула К. від керування автобусом. Врешті-решт К. не зміг розвернути автобус, внаслідок чого він упав у річку, що потягло за собою загибель і травмування пасажирів.
Такий допуск є результатом спільних, поєднаних умисних дій, усвідомлених всіма названими особами. Тому всі вони повинні нести відповідальність за ст. 2154 КК.
Але іноді в слідчій та судовій практиці зустрічаються помилки щодо визначення суб'єкта аналізованого складу злочину. Так, наприклад, безпідставно був засуджений К., який працював буровим майстром розвідувальної партії. За розпорядженням начальника розвідувальної партії він на автомобілі під керуванням водія К-ва поїхав у село, щоб одержати і привезти обладнання для розвідувальних робіт. Дорожній лист був виписаний на ім'я К. та підписаний відповідальним за автотранспорт С. Отримавши обладнання, К. і К-ов випили горілки і були нетверезі. Тому автомобілем на зворотньому шляху керував І., який порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого автомобіль перекинувся і при цьому один пасажир загинув, а І. одержав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду в ухвалі по цій справі вказала, що К. не може бути суб'єктом цього злочину, оскільки він не був відповідальний за безпеку руху та експлуатацію транспортного засобу.
Суб'єктивна сторона передбаченого ст. 2154 злочину характеризується необережною формою вини, яка визначається ставленням до наслідків, хоча саме діяння (допуск) вчинюється умисно.
При цьому необхідно дуже ретельно з'ясовувати об'єктивні і суб'єктивні сторони, які фактично встановлені при розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи. Щодо цього дуже показовим є наступний приклад.
Вироком Ірпінського районного народного суду Київської області Д. засуджено за ст. 2154 КК до одного року десяти місяців позбавлення волі за допуск до керування автомобілем особи, яка перебувала в стані алкогольного сп’я ніння, що потягло за собою автоаварію. На підставі ст. 43 КК до цього покарання приєднано покарання, не відбуте Д. за попереднім вироком, і остаточно за сукупністю вироків йому призначено два роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму.
Касаційна інстанція вирок залишила без змін.
Як визнав суд, Д. з дозволу свого батька взяв належний тому легковий автомобіль і їздив на ньому разом з іншими особами. Після вживання значної кількості спиртних напоїв Д. не міг керувати автомобілем і поступився місцем С. Внаслідок перевищення С. швидкості автомобіль перекинувся в кювет, при цьому був тяжко травмований пасажир О., який по дорозі до лікарні помер.
За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення скасовані з таких підстав.
Визнаючи Д. винним у передачі керування автомобілем нетверезому С., суд виходив з того, що він усвідомлював характер своїх дій і що саме з його дозволу С. сів за кермо автомобіля. Проте цей висновок суду не відповідає наявним у справі доказам. Ні в стадії розслідування, ні в судовому засіданні винним себе Д. не визнав і пояснив, що своїх дій у проміжок часу від виходу з ресторану до дорожньо-транспортної події не пам'ятає.
За показаннями С., після ресторану Д. був дуже п'яний і керувати автомобілем не міг, а тому він, С., посадив Д. на заднє сидіння і сів за кермо сам. Присутній при цьому свідок Ю. показав, що С. керувати автомобілем почав уже після того, як Д. заснув.
Ці докази підтверджують, що Д. не тільки не передав С. керування автомобілем, а й не усвідомлював, що той сів за кермо. Отже, С. зробив це без дозволу з боку Д., який будь-яких дій, що були спрямовані на передачу керування автомобілем п'яному С. і містили б склад злочину, передбаченого ст. 2154, не вчинив. Тому колегія скасувала судові рішення щодо нього і справу закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК України [48].