Якщо водій не допустив порушень правил дорожнього руху, а аварія виникла через які-небудь інші причини, наприклад, через дефекти ділянки дороги або через раптово виниклу несправність транспортного засобу, то водій у такому випадку кримінальній відповідальності не підлягає.
Суб'єктивна сторона. Кримінальна відповідальність за ст. 215 настає тільки за наявністю вини, тобто у випадку, коли водій транспортного засобу за відповідних обставин передбачав або міг передбачити виникнення небезпечної ситуації.
Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил дорожнього руху і експлуатації транспорту М. Він їхав містом на легковому автомобілі, тримаючись ближче до центру дороги, із швидкістю 35—40 км за годину. Назустріч йому лівою стороною дороги рухався вантажний автомобіль, якого обганяв таксомотор. З-поза нього несподівано для М. вибіг пішохід. М. швидко загальмував, але уникнути наїзду не зміг, тому що не мав для цього технічної можливості. Коли потерпілий почав перебігати дорогу, він був закритий вантажним автомобілем, а потім його затулив таксомотор, який обганяв вантажну машину. Таким чином, М. не бачив потерпілого до його наближення до середини дороги. Згідно з висновком експертів, потерпілий з'явився в зоні видимості М. за 2 м від смуги руху його автомобіля і пробіг цю відстань за 1,2 секунди. Водію ж на повну зупинку автомобіля потрібно не менше 2 секунд. Тому в цій ситуації він не міг запобігти наїздові.
З урахуванням вказаних обставин кримінальна справа щодо обвинувачення М. була закрита за відсутністю в його діях вини [19].
При встановленні вини в діях особи, яка під час керування транспортним засобом заподіяла передбачені ст. 215 наслідки, треба враховувати, по-перше, що даний злочин вчинюється тільки з необережності і, по-друге, що особа, яка керує транспортним засобом, в усіх випадках зобов'язана, повинна передбачати можливість наступу таких наслідків. Такий обов'язок покладається законом на кожного, хто береться за керування транспортним засобом. Тому, щоб визнати наявність вини у діях такої особи, необхідно встановити, чи могла ця особа за конкретних обставин передбачити можливість наступу злочинних наслідків. Якщо, виходячи з конкретних обставин пригоди, не можна зробити висновок про те, що така можливість у неї була, то в заподіянні шкоди ця особа не винна.
Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту В. На власному автомобілі "Жигулі" він їхав автотрасою у сонячний день, при добрій видимості і по сухому асфальту. Але на одній ділянці шляху виявилась ожеледиця, подув сильний вітер, і машину раптово розвернуло. Вона вдарилася в трасову огорожу, внаслідок чого дружина водія, що сиділа поруч, одержала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Пізніше цей вирок було скасовано, а кримінальну справу закрито за відсутністю в діянні В. вини, оскільки він за цих конкретних обставин не міг передбачити можливості таких наслідків [20].
Суб'єктивна сторона даного злочину має деякі складності при її визначенні. Це пов'язано з тим, що дія або бездіяльність, пов'язані з порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспорту, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, у той час як психічне ставлення суб'єкта до наслідків, що настали, може бути тільки необережним. Тому судова практика виходить з того, що в цілому злочини, передбачені ст. 215, розглядаються як вчинені з необережності1.
Але з цього зовсім не випливає, що при порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту не може бути вчинене умисне вбивство або заподіяні умисні тілесні ушкодження, умисне пошкодження чи знищення державного, колективного або індивідуального майна. Якщо настання таких наслідків охоплювалось умислом водія, то вчинене кваліфікується як злочин проти особи чи власності.
Щоб запобігти судовим помилкам у подібних ситуаціях, треба ретельно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні обставини вчиненого злочину, обгрунтованість доказів, з яких випливають ті чи інші висновки.
Вироком Куп'янського міського народного суду, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в кримінальних справах Харківського обласного суду, К. засуджено за ст. 94 КК. Він визнаний винним у тому, що, вважаючи, ніби б'ють його приятеля Б., направив вантажний автомобіль на групу молоді з тим, щоб при його розвороті Б. міг вискочити з гурту і на ходу сісти в автомобіль. Коли ж останній наблизився до гурту, і хлопці почали розбігатись, при виконанні лівого повороту К. вчинив наїзд на Д., який від одержаних травм помер.
Перший заступник Голови Верховного Суду України поставив у протесті питання про зміну вироку та ухвали судової колегії обласного суду і перекваліфікацію дій К. на ч. 2 ст. 215 КК України. Президія Харківського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.
Кваліфікуючи дії К. як умисне вбивство, суд виходив з того, що він їхав автомобілем прямо на гурт молоді, тобто діяв з непрямим умислом на позбавлення Д. життя. Такий висновок суперечить показанням К. і свідків. На попередньому слідстві і в судовому засіданні К. заперечував наявність у нього умислу на позбавлення Д. життя. Виконуючи маневр автомобілем, він мав на меті лише забрати з гурту молоді Б., і вся його увага була спрямована вправо, оскільки саме з цього боку той міг на ходу сісти в машину, а Д. потрапив під автомобіль зліва. Ряд свідків підтвердили, що Б., дійсно, погрожували побиттям і що К. почав виконувати лівий поворот, не доїхавши до гурту людей близько 10 м. З цього випливає, що К. не мав умислу наїхати на кого-небудь, у тому числі й на Д. Разом з тим, як видно з обставин справи, К. всупереч вимогам пп. 9.6 та 11.2 Правил дорожнього руху при виконанні лівого повороту був недостатньо уважним до навколишньої обстановки і обрав швидкість, яка за даних умов не відповідала вимогам безпеки руху, що й стало причиною загибелі потерпілого. Тому К. повинен нести відповідальність за ч. 2 ст. 215 КК України [21].
У тих випадках, коли винним послідовно вчинені два самостійних злочини, один із яких — автотранспортний, а інший — проти особи або власності, діяння утворює сукупність злочинів.
Автотранспортні злочини можуть бути вчинені в сукупності і з іншими злочинами, наприклад, із злочинами проти порядку управління, проти громадського порядку й іншими. У слідчій та судовій практиці зустрічаються випадки хуліганства, пов'язаного з грубим порушенням винним правил безпеки руху транспортних засобів.
Коли злісне хуліганство супроводжувалось порушенням правил безпеки руху транспорту, то ці дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 206 і 215 КК.
Наприклад, М. був визнаний винним у злісному хуліганстві й порушенні правил безпеки руху, що потягли за собою заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим. Керуючи вантажним автомобілем у нетверезому стані, він наздогнав на дорозі автомобіль ГАЗ-53, яким керував Т., перевозячи кавуни. У кузові знаходились також пасажири. М. зажадав, щоб йому дали кавунів, а коли одержав відмову, став нецензурно лаятися та переслідувати автомобіль ГАЗ-53, заважаючи руху, заїжджаючи то наперед, то ліворуч, то праворуч і погрожуючи зіткненням. При черговому обгоні М. ударив у лівий борт автомобіль ГАЗ-53, від чого той з'їхав у кювет і пасажири, що були у кузові, одержали легкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження [22].
Нерідко передбачені ст. 215 наслідки настають при одночасному порушенні правил безпеки руху декількома учасниками дорожнього руху (водіями, пішоходами, пасажирами та іншими особами). У такому випадку всі особи, винні в порушенні правил безпеки Руху, підлягають кримінальній відповідальності за ст. 215 або ст. 217 КК України. Вина потерпілого в таких випадках не звільняє іншого порушника правил безпеки руху від кримінальної відповідальності [23].
Ч., під'їжджаючи на легковому автомобілі до пішоходного переходу, регульованого світлофором, на якому горів червоний сигнал, не зменшив швидкості і не зупинився, а виїхав у другий ряд і продовжив рух, чим грубо порушив п. 6.4 Правил дорожнього руху. Побачивши М. з дитиною на руках, яка переходила вулицю на відстані 28—30 м від пішохідного переходу, Ч. на порушення п. 9.6 Правил дорожнього руху не вжив заходів до зупинки, не справився з керуванням і вчинив наїзд на М. Від одержаних травм дитина загинула, а М. були заподіяні тілесні ушкодження.
Дії водія в такому випадку підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 215 КК, незважаючи на вину потерпілої М., яка переходила вулицю на значній відстані від переходу, що певною мірою ускладнювало дорожню обстановку і сприяло транспортній пригоді. Але головною причиною того, що сталося, були дії Ч., який рухався на червоний сигнал світлофора [24].
При порушенні правил безпеки іншими учасниками руху водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому випадку, якщо сам він не порушив правил безпеки руху або експлуатації або якщо порушення не перебувало у причинному зв'язку з наслідками. Водій не підлягає відповідальності, якщо шкідливі наслідки настали не через порушення ним правил безпеки руху, а через грубу необережність потерпілого.
Наприклад, безпідставно був засуджений Д., визнаний судом винним у заподіянні У. тяжких тілесних ушкоджень. Д. легковим автомобілем їхав по вулиці і поблизу зупинки транспорту побачив, як У. переліз через металеву огорожу і став переходити вулицю. Побачивши це, Д. знизив швидкість і подав сигнал. На середині проїзної частини У. зупинився. Вважаючи, що У. пропускає його машину, Д. продовжив рух. Але коли відстань скоротилася до 7-8 м, У. раптово став перебігати дорогу. Щоб запобігти наїзду, Д. загальмував і відвернув машину праворуч, але лівим переднім крилом зачепив У., заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. У судовому засіданні судово-технічний експерт зробив висновок, що відстань 10—12 м була недостатньою для зупинки автомобіля при швидкості його руху ЗО км за годину. Таким чином, у даному випадку наслідки настали не через порушення правил безпеки руху Д., а через грубу необережність потерпілого. Тому Д. за ці наслідки не може нести кримінальної відповідальності [25].