Кваліфікуючи дії підсудного за вказаною статтею, суд виходив з того, що після наїзду на С. і заподіяння йому тілесних ушкоджень Г. з місця пригоди зник, залишивши потерпілого в небезпечному для життя стані, без допомоги, хоча мав можливість її надати.
Проте судом не враховано таких обставин. У стадії розслідування і в судовому засіданні Г. пояснив, що, наїхавши на пішохода, перелякався й одразу не зупинився, але через короткий проміжок часу повернувся на місце події і відвіз потерпілого до лікарні. Свідки С., Б., Л. і Ю. підтвердили, що саме Г. подав потерпілому допомогу, доставивши його до лікарні.
Як видно з матеріалів справи, С. був доставлений у лікарню через півгодини після події і помер там через два місяці. Отже, фактично Г. надав потерпілому допомогу після наїзду. Та обставина, що він одразу не зупинився, не може в даному випадку розглядатися як залишення потерпілого в небезпеці, оскільки Г. не лише повернувся через короткий проміжок часу на місце наїзду на потерпілого, але й фактично надав йому допомогу.
Такі дії не містять складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК. Оскільки Г. визнано винним у цьому злочині не обгрунтоване, судові рішення в цій частині скасовано з закриттям справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України і Г. визнано засудженим за ч. 2 ст. 215 КК України до чотирьох років позбавлення волі умовно з обов'язковим залученням до праці [ЗО].
У роботі не розглядаються питання, що стосуються призначення покарання за аналізовані злочини, але на одному з них ми зупинимось. Мова йде про додаткову міру покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами. У процесі розслідування необхідно встановлювати, якими видами транспортних засобів мав право керувати обвинувачений чи підсудний.
Справа у тому, що в разі застосування до засудженого цього додаткового покарання йому забороняється керування будь-якими механічними транспортними засобами.
А чи може бути позбавлений цього права засуджений, який не мав права на керування транспортними засобами і вчинив транспортний злочин? І хоча існують різні точки зору з цього приводу, здоровий глузд підказує: неможливо позбавити суб'єкта того, чого він не має.
Вироком Кам'янсько-Дніпровського районного народного суду К. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на такий же строк. Касаційна інстанція залишила цей вирок без змін.
К. засуджено за те, що він керував мотоциклом, не маючи відповідних прав, і в складних дорожніх умовах не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку пуху, внаслідок чого не впорався з керуванням і вчинив наїзд на залізобетонну опору, що призвело до загибелі пасажира І.
За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові рішення змінено з таких підстав.
Вина К. у порушенні правил безпеки руху, що потягло за собою смерть потерпілого, повністю доведена зібраними у справі доказами, і його дії вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 215 КК України. Призначене основне покарання відповідає даним про особу засудженого і тяжкості наслідків, що настали. А от додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами суд призначив засудженому безпідставно. У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1982 р. .№ 7 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини" роз'яснено, що "у кожному випадку судам належить обговорювати питання про доцільність застосування чи незастосування до винного додаткової міри покарання — позбавлення права керувати транспортними засобами або займати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.
При цьому слід враховувати, що позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено і особам, позбавленим цих прав в адміністративному порядку, крім тих, котрі таких прав не мали". А у К. таких прав не було.
Погодившись з протестом, президія обласного суду виключила з судових рішень додаткове покарання [ЗІ].
Розділ 2 Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів (ст. 2152 КК України)
Під випуском в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів слід розуміти дозвіл на експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів або інше грубе порушення правил їх експлуатації, що забезпечують безпеку руху, який вчинюється особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.
За ст. 2152 КК кваліфікується будь-який усний чи письмовий дозвіл на експлуатацію технічно несправного технічного засобу, а також допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має або позбавлена посвідчення водія, грубе порушення режиму роботи водіїв і інших вимог, які спрямовані на забезпечення безпеки експлуатації транспорту, особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.
Таким чином, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 2152, складається з сукупності трьох ознак: а) випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів або інше грубе порушення правил їх експлуатації; б) спричинення суспільне небезпечних наслідків; в) причинний зв'язок між порушенням правил експлуатації та суспільне небезпечними наслідками.
Під транспортними засобами слід розуміти такі, що вказані в примітці до ст. 215 КК. Загальні підстави для заборони експлуатації транспортних засобів передбачені ст. 37 Закону України "Про дорожній рух". До таких підстав, зокрема, відносяться порушення правил, нормативів і стандартів у частині забезпечення безпеки дорожнього руху під час виготовлення транспортних засобів; технічні неполадки, при яких експлуатація транспортних засобів не допускається.
Коли мова йде про технічно несправні транспортні засоби у розумінні ст. 2152, то маються на увазі такі технічні несправності, за наявності яких експлуатація транспортного засобу заборонена і які реально можуть потягти за собою суспільне небезпечні наслідки (несправні гальма, двигун або система керування, причепний пристрій або зовнішні світлові прилади, зношені понад норму протектори шин тощо). При з'ясуванні цього питання необхідно обов'язково звернутись до відповідних нормативних актів. Так, у діючих Правилах дорожнього руху України це, зокрема, розділ 31 "Технічний стан і обладнання транспортних засобів". Подібні вимоги є в правилах технічної експлуатації міського електротранспорту, а також інших транспортних засобів.
Наприклад, технічну несправність, яка виключала можливість експлуатації у темний час доби (відсутність освітлення), мав мотоцикл, що належав С. Незважаючи на це, С. передав свій мотоцикл Т. для поїздки у село. Рухаючись по дорозі без освітлення в умовах недостатньої видимості, Т. втратив орієнтування і виїхав на узбіччя, де вчинив наїзд на групу молоді, що поверталась у село.
У даному випадку С. фактично дозволив Т. експлуатувати завідомо технічно несправний транспортний засіб, що, у свою чергу, через злочинну поведінку Т. потягло за собою суспільне небезпечні наслідки. Тому С. повинен нести відповідальність за ст. 2152, а Т. — за ст. 215 КК.
Хоча сфера дорожнього руху досить грунтовно урегульована різними нормами, які спрямовані на охорону безпеки руху, і все ж таки всі можливі правопорушення передбачити майже неможливо. Тому законодавець використав у диспозиції ст. 2152 таке узагальнююче поняття, як "інше грубе порушення правил експлуатації".
Під іншим грубим порушенням правил експлуатації транспортних засобів, які забезпечують безпеку руху, слід розуміти, наприклад, допуск до керування транспортними засобами осіб, позбавлених прав на керування ними, грубе порушення режиму роботи водіїв, нездійснення контролю за технічним станом транспортних засобів або невиконання інших вимог, які ставляться відповідними нормативними актами до осіб, відповідальних за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1982 р. № 7 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини") [32].
Передбачений ст. 2152 склад злочину матеріальний. Він має місце лише у випадку, коли настали наслідки, зазначені в ст. 215, і є причинний зв'язок між ними і порушенням правил експлуатації. Тут причинний зв'язок є опосередкованим.
Суб'єктом злочину можуть бути як працівники державних і громадських організацій, на яких чинними інструкціями чи правилами, відповідними розпорядженнями або в зв'язку з займаним ними посадовим становищем покладена відповідальність за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів (працівники служби безпеки руху, механіки, ревізори, водії), так і власники або водії індивідуальних транспортних засобів, які дозволили іншій особі експлуатацію явно технічно несправного транспортного засобу.
Відповідальність особи, яка фактично керувала транспортним засобом, може наставати за ст. 215.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 2152, вимагає за відомості, тобто усвідомлення суб'єктом злочину наявності технічної несправності транспортного засобу, що містить реальну загрозу безпеці руху або вчинення іншого грубого порушення правил експлуатації транспорту, яке для нього є очевидним. Щодо наслідків, які настають, то винна особа або передбачає можливість їх настання, але легковажно розраховує на їх відверення, або не передбачає такої можливості, хоча мала б і могла Їх передбачити. В цілому даний злочин визнається необережним.
Діяння не може бути кваліфіковане за ст. 215 , якщо власник транспортного засобу передав його іншій особі не для керування (не для використання як транспортного засобу).
Так, без достатніх підстав був засуджений за ст. 2152 Н., який у зв'язку з тим, що закінчилось пальне, і він поспішав на роботу, залишив мотоцикл брату, щоб той відвів його додому. Брат погодився, але по дорозі заправив мотоцикл та їздив у своїх справах. На дорозі він перекинувся і отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння.