Засудження в такому випадку є безпідставним тому, що відповідальність за ст. 2152 настає в разі допущення до керування особи, яка не має прав на керування транспортним засобом. Що ж до Н., то він передав мотоцикл брату, щоб той відвів його додому, що не є допуском до керування транспортним засобом.
Не звільняється від кримінальної відповідальності за аналізованою статтею водій, який з порушенням правил експлуатації транспорту передав керування транспортним засобом особі, від якої він залежить по роботі чи службі. Допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані сп'яніння, якщо це потягло за собою наслідки, передбачені ст. 215, кваліфікуються за ст. 2154 КК.
Якщо дія або бездіяльність вчинені з необережності, то винна особа в залежності від інших ознак складу злочину може нести відповідальність за ст. 167 КК або за нормами, що передбачають необережний злочин проти особи.
Випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів слід також відрізняти від порушень правил охорони праці та техніки безпеки, що передбачені ст. 135 КК України.
Щоб не допустити помилок при кваліфікації діянь, треба проводити їх послідовне відмежування за кожним з елементів складу злочину.
Вироком Новоушицького районного народного суду Хмельницької області Б. засуджено за ч. 2 ст. 135 КК України за порушення правил охорони праці, яке спричинило нещасний випадок з людьми, до трьох років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на підставі ст. 461 КК України на два роки з передачею на перевиховання колективу механізаторів.
Працюючи бригадиром тракторної бригади радгоспу і відповідаючи за додержання в ній правил охорони праці, Б. доручив учню профтехучилища М. (який проходив виробничу практику) доставку дров пенсіонерам на непристосованому для цього належним чином колісному тракторі (колеса не було встановлено на максимальну ширину) з не обладнаним гальмами двовісним причепом. Тим. самим Б. порушив вимоги Правил технічної безпеки при роботі на тракторах, сільськогосподарських і спеціальних машинах. Рухаючись з навантаженим причепом слизькою дорогою з ухилом до 20 градусів, М. внаслідок зазначених недоліків транспортного засобу не впорався з керуванням, трактор перекинувся, і М. та пасажир М-а загинули.
У касаційному порядку вирок не оскаржувався і не опротестовувався.
Перший заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування вироку і направлення справи на нове розслідування через неправильність кваліфікації дій Б. і м'якість міри покарання. Судова колегія Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Народний суд дійшов помилкового висновку, що дії Б. містять ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 135 КК України.
Як показав Б. на попередньому слідстві і в судовому засіданні, даючи наряд на транспортні роботи і випускаючи в експлуатацію транспортний засіб, він знав, що М. має слабкі навички керування трактором і що ведучі колеса останнього не розведено на максимальну ширину, а тракторний причеп не має гальмової системи.
Проте відповідальність за випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів передбачено спеціальною нормою кримінального закону — ст. 2152 КК України. Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних сільськогосподарських машин, які використовуються як транспортні засоби, або інші грубі порушення правил їх експлуатації, ЩО забезпечують безпеку руху, вчинені особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію цих засобів, слід кваліфікувати не за ст. 135 а за ст. 215 КК України (п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 10 жовтня 1982 р № 6 "Про практику застосування судами України законодавства у справах пов'язаних з порушенням правил охорони праці") [33].
Дії Б. не могли бути кваліфіковані за ст. 135 КК ще й тому, що загиблий М-а був пенсіонером і не мав виробничого зв'язку з радгоспом [34].
Не несе кримінальної відповідальності за подібні дії особа яка була усунена від керування транспортним засобом належною посадовою особою.
Розділ 3 Угон транспортних засобів (ст. 2153 КК України)
Угон — незаконне, умисне, відкрите або таємне заволодіння чужим транспортним засобом та використання за його прямим призначенням без ознак розкрадання. [.Суспільна небезпечність угону транспортних засобів обумовлюється неконтрольованим використанням джерел підвищеної небезпеки, що нерідко тягне за собою вчинення інших транспортних злочинів. Характерно, що ці злочини дуже часто вчинюють особи, які перебувають у стані сп'яніння, які позбавлені або зовсім не мають прав на керування транспортними засобами, неповнолітні. Ці особи, як правило, не здатні виконувати в сфері дорожнього руху необхідні функції керування транспортним засобом, особливо при складній дорожній обстановці.
Основний безпосередній об'єкт цього злочину — безпека руху та експлуатації транспорту, додатковий — здоров'я, життя громадян та відносини власності.
За ст. 2153 кваліфікується угон автомобілів усіх видів, мотоциклів, тракторів або інших самохідних машин. Частіше за все предметом цього злочинного посягання є механічні транспортні засоби, які зазначені в примітці до ст. 215. Відповідальність за угон залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна передбачена ст. 2174 КК.
З об'єктивної сторони угон може бути вчинений різноманітними способами, тобто таємно, відкрито, шляхом обману або зловживання довір'ям, без застосування насильства чи з насильством. Іншими словами, спосіб вчинення угону не впливає на його кваліфікацію.
Незаконність як ознаку угону слід розуміти в тому значенні, що особа яка вчинює це посягання, не має ні дійсного, ні уявного права щодо захопленого транспортного засобу.
Злочин є закінченим з моменту заволодіння транспортним засобом та початку його руху будь-яким способом. Спосіб та дистанція переміщення транспортного засобу і термін користування ним на кваліфікацію не впливають. Це найбільш поширена точка зору.
Але треба зазначити, що іноді в теорії і на практиці можна зустріти інші визначення моменту, коли угон вважається закінченим злочином. Так, існує точка зору, що поняття угону не включає в себе пересування механічного транспортного засобу за допомогою фізичної сили людини. Пропонується у відповідних випадках за наявністю умислу на подальше використання транспортного засобу за допомогою його двигуна кваліфікувати такі дії як замах на вчинення угону [35].
Характерним щодо цього є таке судове рішення. Вироком Шевченківського районного народного суду м. Києва засуджено за ч. 2 ст. 2153 КК України М. і К., яких визнано винними в тому, що, перебуваючи в стані сп'яніння, вони за попередньою змовою між собою угнали вночі автомобіль, який належав С. Перемістивши автомобіль шляхом буксирування від під'їзду будинку на ЗО м, вони не змогли від'їхати через його несправність. К. був затриманий працівниками міліції на місці злочину, а М., який звідти втік, — за місцем проживання.
Ухвалою судової колегії Київського міського суду вирок залишено без змін.
Перший заступник Голови Верховного Суду України вніс до президії Київського міського суду протест, у якому порушив питання про зміну судових рішень щодо М. і К. і перекваліфікацію їх дій з ч. 2 ст. 215а на ст. 17 та ч. 2 ст. 215° КК України.
Президія міського суду протест задовольнила, вказавши на таке. Суд, правильно встановивши фактичні обставини злочину, невірно кваліфікував дії М. і К. За показаннями останніх, вони хотіли угнати автомобіль для того, щоб покататися, але не змогли завести двигун машини. Отже, М. і К. не довели злочинного наміру до кінця з не залежних від них причин і були затримані працівниками міліції. Тому їх дії слід кваліфікувати як замах на угон автомобіля за ст. 17 і ч. 2 ст. 2153 КК України [36].
На наш погляд, таке рішення, щодо кваліфікації цього злочину не відповідає теорії і практиці застосування ст. 2153 КК. Слід погодитись, що дії, пов'язані з невдалою спробою запустити мотор автомобіля з метою його угону, треба кваліфікувати за статтями 17 та 2153 як замах на угон транспортного засобу. Але така оцінка справедлива в тому випадку, коли винні робили спроби запустити двигун не пересуваючи автомобіль з місця його стоянки. У даному випадку вони вчинили закінчений угон, передбачений ч. 2 ст. 2153 КК. Тому, на наш погляд, перше рішення Київського міського суду в цій справі було правильним. Остаточне ж рішення в справі робить загальне поняття закінченого угону невизначеним.
Угон транспортних засобів е формальним складом в тому розумінні, що для визнання його закінченим Не потрібне настання якихось наслідків.
Суб'єкт цього злочину — фізична осудна особа, яка на момент вчинення угону досягла 16-річного віку, При кримінально-правовому аналізі дій, пов'язаних з самовільним використанням транспорту, слід враховувати деякі особливості щодо відношення конкретної особи до транспортного засобу.
Не визнається угоном самовільне використання транспортних засобів в особистих цілях робітниками державних, колективних і інших підприємств або установ, якщо такі особи мали доступ до транспортних засобів за службою. Це, як правило, водії згаданих підприємств незалежно від форм їх власності. За подібні дії вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством про працю.
Наприклад, водій П., закінчивши роботу, поставив закріплений за ним автомобіль в гараж установи. Біля гаража він зустрів знайомих, з якими випив горілки, після чого знову відчинив гараж, вирішивши їхати додому згаданим автомобілем. Рухаючись по дорозі, він через алкогольне сп'яніння порушив правила безпеки руху, внаслідок чого вчинив наїзд на пішохода, заподіявши йому смертельну травму.