У даному випадку П. був притягнутий до кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту за ч. 2 ст. 215 КК. Що ж стосується його дій, пов'язаних з самовільним використанням державного транспортного засобу без доручення або дозволу адміністрації, то вони не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 2153 КК.
Як свідчить судова практика, не визнаються злочинними аналогічні дії посадових або інших осіб, які в зв'язку з своїми посадовими обов'язками мають відношення до транспортних засобів. До них належать керівники транспортних організацій, їх заступники, завідуючі гаражами автоколон та ін.
Аналогічний підхід існує, ще до однієї досить великої групи осіб, яку складають механіки, диспетчери, електрики, слюсарі, випробувачі, працівники охорони чи інші особи, які самовільно використали транспортний засіб, маючи до нього доступ, пов'язаний з роботою. Частіше за все такі дії мають місце при технічному обслуговуванні транспортних засобів: огляді, заправці паливно-мастильними матеріалами, ремонті тощо, іншими словами, за таких обставин не можна визнати, що вказані особи заволодівають чужими транспортними засобами.
Наприклад, безпідставно був засуджений за угон транспортного засобу X., який увечері поїхав додому із гаража, де працював охоронником, на автомобілі, що належав цій організації, але на вулиці був затриманий працівниками міліції.
Розглядаючи справу, судова колегія в кримінальних справах вказала, що угоном автотранспортних засобів визнається незаконне, умисне, без мети розкрадання (захват) чужого транспортного засобу шляхом незаконної поїздки на ньому. В даному випадку згадані ознаки були відсутні.
Така ж оцінка вчиненого поширюється на випадки використання транспортних засобів членами родини володільців автомототранспорту або їх знайомими. Вони самовільно використовують транспортні засоби, спираючись на різні підстави, які, на їх погляд, дають дійсне або уявне право на такі дії (наприклад, власник раніше дозволяв керувати автомобілем або навчав керуванню тощо).
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом при відсутності мети викрадання транспортного засобу. Винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій і бажає їх вчинити.
Такі дії особи, як заволодіння транспортним засобом з метою його викрадення, не є угоном і мають кваліфікуватись як злочин проти державної, колективної або приватної власності. Про наявність умислу на викрадення транспортного засобу можуть свідчити зміна його кольору, встановлення додаткових приладів, заміна державних номерів, тривалий час експлуатації транспортного засобу тощо.
Наприклад, Л., Г. і 3. із стоянки автотранспорту угнали вантажний автомобіль, що належав автотранспортному підприємству, сховали машину в лісі, після чого перефарбували її і замінили номерні знаки, Змінивши таким чином зовнішність транспортного засобу, винні використовували його для перевезень вантажів громадян. Після чотирьох місяців експлуатації 3. і Г. розібрали автомобіль. Вони були засуджені за розкрадання державного майна, і така кваліфікація є правильною [37].
За ст. 215 КК кваліфікується самоправне захоплення чужого транспортного засобу і самовільне його використання без мети викрадення.
При розкраданні автомототранспортних засобів додаткової кваліфікації діяння за ст. 2153 не вимагається, оскільки угон у такому випадку є способом, обов'язковою складовою частиною розкрадання, без чого останнє неможливе.
Безпідставно були засуджені за крадіжку особистого майна С., А. та К. Вони увечері, відкривши замки, проникли до гаража, в якому знаходився автомобіль ВАЗ-2101, що належав М., завели двигун і виїхали. Поїздивши містом, почергово керуючи автомобілем, вони кинули його на одній з вулиць, де наступного дня його було знайдено і повернено власникові. Оскільки у даному випадку винні не вчинили ніяких дій, які б свідчили про наявність у них умислу на обернення автомобіля в свою власність, діяння було кваліфіковане як угон транспортного засобу [38].
Якщо під час угону умисел був спрямований на використання транспортного засобу для вчинення крадіжки,, грабежу, розбійного нападу, то дії винних мають кваліфікуватись за сукупністю злочинів — за ст. 2153 та за готування до вказаних злочинів.
У випадках, коли угон транспортного засобу був способом викрадення деталей, вузлів, агрегатів, речей потерпілого або заволодіння ними шляхом грабежу чи розбою, дії винної особи слід кваліфікувати за статтями 140, 141 або 142 і відповідною частиною ст. 215 . Якщо умисел на викрадення вузлів, деталей, агрегатів чи речей потерпілого виник після угону, дії винної особи треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 2153 і 140 (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності") [39].
Угон, поєднаний з порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту, якщо сталися наслідки, вказані в ст. 215, необхідно кваліфікувати за цією статтею і додатково за ст. 2153 КК.
Повторність має місце тоді, коли особа раніше скоювала такий злочин або замах на угон транспортних засобів, незалежно від того, чи була вона засуджена за нього, якщо судимість за попередній угон не була знята або погашена, а також якщо до моменту вчинення повторного угону не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Неодноразова спроба реалізації умислу на угон (наприклад, спроба запуску двигуна ряду транспортних засобів з метою угону одного із них) не утворює повторності.
Угон за попереднім зговором групою осіб має місце, якщо в ньому брали участь принаймні дві особи, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Відповідальність за угон при цьому настає для всіх співучасників, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один із них. Щоб не допустити помилок при кваліфікації угону за цією ознакою, треба уважно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті.
Вироком Путильського районного народного суду Чернівецької області Д. і Н. засуджені за ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 2153, ч. 2 ст. 111 КК за те, що, перебуваючи в нетверезому стані, за попереднім зговором між собою вони вчинили угон колгоспного вантажного автомобіля. Керуючи ним, Д. вчинив наїзд на пішохода, який у лікарні помер. Усвідомлюючи, що після наїзду автомобіля пішоход перебуває у небезпечному для життя стані, Д. з місця події зник, не подавши потерпілому допомоги, що й потягло за собою його смерть.
За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення щодо Н. скасовані, а щодо Д. — змінені з таких підстав. Висновок;! суду про доведеність вини Н. в угоні транспортного засобу без мети його викрадення за попереднім зговором з Д. зроблено лише на підставі того факту, що Н. їхав як пасажир у кабіні угнаного автомобіля. З матеріалів же справи видно, що він не вчинив будь-яких дій, спрямованих на угон транспортного засобу, і попереднього зговору між ним і Д. також не було. Як встановлено в справі, обидва вони були в нетверезому стані, і Д., побачивши вантажівку, вирішив підвезти Н. додому. Коли вони підійшли до автомобіля, Д. відчинив дверцята кабіни, сів на місце водія, а потім відкрив праві дверцята і запропонував Н. сісти. Заводив двигун, керував автомобілем сам Д., а Н. ніякої участі у цьому не брав.
Таким чином, ініціатива угону автомобіля належить Д. Ним же і було вчинено цей злочин. Н. байдуже ставився до вчинюваного Д. злочину, оскільки через сильне сп'яніння не усвідомлював характеру подій, що відбувалися.
За таких обставин склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 2153 КК, у діях Н. відсутній, і його засуджено безпідставно. У зв'язку з цим вирок щодо нього скасовано і справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК.
Таким чином, визнаючи особу винною у злочині, вчиненому за попереднім зговором групою осіб, необхідно довести, що причетні до злочину особи заздалегідь домовились про спільні дії і кожна з них здійснила якусь частину дій для досягнення злочинного результату [40].
Угон із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погрози застосувати таке насильство також є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 215 КК. Під таким насильством слід розуміти нанесення ударів, побоїв, легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я або втрати працездатності, а також інші насильницькі дії, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі, зв'язування тощо.
Частина 3 ст. 2153 КК встановлює відповідальність за дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 цієї статті, поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Судова практика розглядає як такі заподіяння легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або короткочасною втратою працездатності, заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, мордування, тортури, використання небезпечних для здоров'я та життя потерпілого засобів (вогню, струму, наркотичних або інших сильнодіючих речовин), викидання з транспортного засобу під час руху тощо.
Так, вироком Ялтинського міського народного суду К. засуджено за ч. 1 ст. 142 КК України за розбійний напад на Б. з метою заволодіти його автомобілем "Жигулі", вчинений за таких обставин. Зупинивши на вулиці близько 20.00 автомобіль під керуванням Б., К. попросив підвезти його до санаторію, а коли вони туди під'їхали, приставив до горла ніж і зажадав ключі від автомобіля. Потім К. примусив потерпілого під'їхати до будинку на території санаторію, де забрав свою валізу з речами, після чого звелів Б. сісти поруч з собою в автомобілі, щоб той не міг звернутися за допомогою. Та Б. вдалося втекти і повідомити про те, що сталося, міліцію.