Механізм реалізації державної політики зайнятості на регіональному рівні на прикладі Харківського (стр. 11 из 21)

У загальному обсязі виробництва Харківської області за 2009 рік питома вага продукції харчової промисловості становить 30,6 %, паливно-енергетичного комплексу - 21,1, машинобудування - 24,9, легкої промисловості - 0,6, інших галузей - 22,8 %.

Провідним у структурі промисловості області за важливістю та обсягами виробництва традиційно залишається машинобудування. Але втрата ринків збуту, у т.ч. і зовнішніх, спричинила відсутність на більшості підприємств замовлень на виготовлення продукції та уповільнений процес реалізації товарів внаслідок їх високої собівартості. Обсяги виробництва у цій галузі у 2009 p. скоротилися на 17 % порівняно з 2008 р. У такому режимі працює майже половина підприємств цієї галузі, у т.ч. й ті, що в рейтингу за обсягами виробництва посідають перші місця і значною мірою впливають на результат роботи всієї галузі регіону.

Майже четверту частину в структурі промислового виробництва регіону займає паливно-енергетичний комплекс. У 2009 p. галузь підвищила темпи виробництва електроенергії, порівняно з попереднім роком, на 4,95%, видобутку енергетичних матеріалів — на 4,43, виробництва продуктів нафтопереробки - на 3,35 % [42].

Пріоритетними напрямами регулювання зайнятості населення в регіоні повинні бути:

1.Створення нових і додаткових та збереження старих робочих місць.

2.Стимулювання нетрадиційних форм зайнятості: зайнятості неповний робочий час, тимчасової зайнятості, роботи на дому, сумісництва.

3.Організація професійного навчання безробітних.

Втілення цих напрямів вимагає удосконалення регіонального управління, яке має полягати у:

забезпеченні на відповідній території реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;

здійсненні моніторингу у сфері зайнятості та загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, аналізові та прогнозуванні розвитку процесів у соціально-трудовій сфері відповідної території;

організації на засадах соціального партнерства проведення переговорів і укладення угод між місцевими органами виконавчої влади, об'єднаннями роботодавців та профспілок;

організації розроблення та подання на розгляд держадміністрацій відповідного регіону територіальних програм зайнятості населення, спеціальних програм щодо стабілізації зайнятості населення з визначенням фінансового забезпечення для регіонів з кризовою ситуацією на ринку праці;

аналізові демографічної ситуації, прогнозуванні її впливу на ринок праці та зайнятість населення.

Характерною рисою розвитку сучасної економіки є перерозподіл робочої сипи на користь сфери підприємницької діяльності та малого бізнесу, у т.ч. особистого підсобного сільського господарства. Зміна форм власності і господарювання призвели до формування в Харківському регіоні секторів економіки з вигіднішими, ніж у державному, умовами найму працівників. Зростання їх питомої ваги у приватному секторі свідчить про значні зміни у структурі трудових ресурсів щодо їх розміщення на підприємствах різних форм власності.

Для забезпечення продуктивної зайнятості населення регіону важливо налагодити взаємодію з роботодавцями, які безпосередньо надають послуги безробітним чи тимчасово безробітним громадянам, у тому числі тим, на кого поширюється 5-відсоткова квота робочих місць [2].

У сучасних умовах ринкового реформування економіки відбуваються суттєві зміни в змісті і формах прояву економічних категорій. В першу чергу це стосується трудової сфери, де на зміну державній регульованій системі включення робітника до процесу виробництва прийшов ринок праці. Процес його формування виявляє глибокі протиріччя між сучасним станом зайнятості і уявленням, що склалося про ринок праці, товарну форму робочої сили, її вартість і ціну. З'явилася і низка нових явищ у сфері зайнятості населення: сегментація ринку праці за формами власності і статусу зайнятості, розвиток неформального сектора, малого підприємництва та інше. У зв'язку із цим необхідні принципово нові підходи до оцінки цих явищ. Формування українського ринку праці супроводжується серйозними суперечностями між попитом та пропозицією на ринку праці, галузевими та територіальними диспропорціями в розміщенні трудових ресурсів, невідповідністю регулюючих механізмів потребам збалансованого розвитку ринку праці.

Державне регулювання ринку праці можна представити таким чином (див. рис.3.1).

В літературі регулювання зайнятості розуміється іноді як підтримання нормального з точки зору ринкової економіки співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці. Однак це дещо хибна позиція.

Рис. 3.1. Державне регулювання ринку праці

По-перше, вона ставить за мету слугування держави не потребам суспільства, а ринковій економіці, тобто потребам великого приватного капіталу. З точки зору суспільства нормальним є таке співвідношення попиту і пропозиції праці, яке забезпечує всіх працездатних і бажаючих працювати роботою, яка відповідає їх освіті, професійним талантам, здібностям тощо. При цьому рівень природного безробіття має бути якомога меншим, що забезпечує інституційний розвиток ринку праці. Тобто політика регулювання ринку праці державою повинна обов’язково мати соціальний характер, що зумовлено соціальним характером трудових відносин і самого ринку праці.

Розроблення політики зайнятості проводиться в декілька етапів, серед яких є такі:

- аналіз стану і перспектив розвитку ринку праці;

- визначення дерева цілей політики зайнятості у відповідності з існуючими програмами розвитку економіки країни.;

- системне обґрунтування заходів щодо досягнення кожної цілі;

- розробка прогнозних показників розвитку ринку праці з урахуванням намічених заходів;

- визначення фінансового забезпечення політики зайнятості.

Реалізація трудових здібностей і навичок трудового населення в країні можлива тільки внаслідок піднесення економіки і збалансування попиту та пропозиції на ринку праці. Перший напрямок спрямовано на зменшення та ліквідацію прихованого безробіття, другий - забезпечує створення умов для повної зайнятості на основі використання вільних робочих місць і утворення нових. Для розширення трудової активності населення необхідно вжити таких заходів:

збереження виробничих місць і потенціалу під час впровадження процедури банкрутства підприємства;

виконання за участю об'єднань роботодавців та профспілок додаткових організаційних заходів та залучення нетрадиційних джерел фінансування для забезпечення зайнятості населення в областях, районах, містах, де фактичний рівень безробіття буде перевищувати прогнозні показники;

контроль за виконанням умов угод купівлі-продажу об'єктів приватизації стосовно збереження і створення робочих місць;

впровадження нових заходів приватизації з метою підвищення привабливості українських підприємств для розміщення іноземного капіталу;

розвиток підсобних промислових підприємств для працевлаштування спеціалістів, які проживають в сільській місцевості;

розширення і становлення приватних господарств, утворення нових робочих місць у тваринництві, переробній промисловості, торгівлі.

Підвищенню трудової активності сприяло впровадження з 1 січня 2006 року ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", яка передбачає формування механізму фінансування компенсаційних виплат робітникам, які звільняються, за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. Як наслідок, зайнятість населення має підвищитися. З урахуванням даних щорічних обстежень Держкомстату України розмір прихованого безробіття зменшиться на 560 тисяч осіб в 2006 році та на 220 тисяч осіб в 2007 році. В поточному році з Державного фонду сприяння зайнятості населення 3,8 % було використано па виплату допомог з безробіття, 9,3 % - на професійну підготовку та перепідготовку незайнятого населення, 11,5 % - па утримання державної служби зайнятості, 1,4 % - на організацію громадських робіт, 4,9 % - на відшкодування пенсійному фонду коштів за вихід на дострокову пенсію та 9,1 % - на інші витрати.

Для підтримки безробіття па соціальне допустимому рівні необхідно, щоб державна політика виходила з реальних уявлень про масштаби, структуру та гостроту проблеми. Для цього необхідно використовувати не тільки інформацію, що надає служба зайнятості, а й інформацію про загальне безробіття, розраховану за методологією Міжнародної організації праці, в тому числі й на регіональному рівні.

Важливим напрямком державної політики зайнятості є регулювання виходу на ринок праці потенційної робочої сили: молоді, жінок, які мають маленьких дітей, домогосподарок, військовослужбовців, які підлягають звільненню. Ці. категорії необхідно орієнтувати на здобування якісної освіти, що стане фундаментом їх високої трудової мобільності в перспективних сферах зайнятості.

Використання тих чи інших засобів регулювання ринку праці залежить від вибору загальних економічних пріоритетів і стану конкретних галузей економіки. Важливою основою регулювання ринку праці в країнах з ринковою економікою є залежність між безробіттям і інфляцією.

В цілому для того, щоб відрегулювати на регіональному рівні процеси безробіття, створити достатню соціальну захищеність громадян, необхідно розробити цілий комплекс заходів державного регулювання для забезпечення ефективної зайнятості:

безпосередньо відрегулювати процеси на ринку праці, зняти обмеження розвиток підприємництва, змінити податкову, фінансову, інвестиційну політику, переглянути закони, що регулюють процес одержання освіти, соціальну та пенсійну сфери які впливають на пропозицію робочої сили;

відрегулювати ринок праці і питання зайнятості, а також соціальну захищеність окремих соціально-демографічних, професіональних груп населення, інвалідів, підлітків;