Рівень безробіття жінок в Україні за 2007 р. в розрахунку на повний обсяг руху робочої сили на 5,1 відсоткових пункти перевищує аналогічний показник реєстрованого ринку праці. Це свідчить про те, що більшість безробітних жінок, як правило, не звертається до центрів зайнятості через труднощі працевлаштування або через низьку заробітну плату, через непрестижні види праці, які може запропонувати їм служба зайнятості.
Важливим показником, що характеризує стан жінок на ринку праці, є тривалість безробіття. У 2006 р. тривалість безробіття жінок становила два роки. У 2007 р. цей показник скоротився на один місяць. Такий період занадто довгий і природно, що особа, яка залишилась без роботи, втрачає трудові навички, процес її адаптації до нових умов зайнятості ускладнюється і, в результаті, падає її конкурентоспроможність. Жінкам набагато складніше влаштуватись на роботу, зокрема у зв'язку з тим, що маючи більш високий освітній рівень порівняно з чоловіками, вони бажають працевлаштуватись, зазвичай, відповідно до цього рівня.
Становище жінок на ринку праці визначається такими чинниками: набагато вищими витратами часу, що пов'язано з веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми та ін. в розрахунку на одну жінку, ніж на одного чоловіка; прискореними темпами вивільнення жінок з виробництва, набагато більшим навантаженням на одне вільне робоче місце порівняно з чоловіками; ускладненням процесу працевлаштування; обмеженими можливостями кар'єрного росту; збереженням високої питомої ваги жінок, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Поліпшення становища жінок на ринку праці є важливою загальнодержавною проблемою, яка потребує формування і реалізації активної соціальної політики в цій сфері, вдосконалення правових і нормативних засад у різних сферах суспільного життя, що повною мірою враховували б роль жінки в суспільстві, розвитку системи ефективного соціального обслуговування сім'ї та жінки.
Державна політика щодо жінок має бути спрямованою на створення таких умов життя, за яких вони могли б своєю працею та силами забезпечити оптимальні і рівні можливості з чоловіками для реалізації власного потенціалу і розвитку особистості.
За загального зниження офіційно реєстрованого рівня безробіття в Україні зростають обсяги сільського безробіття. Майже 41% з числа громадян, зареєстрованих у службі зайнятості, є мешканцями села.
Аналіз обсягів і динаміки прихованого безробіття в Україні дає підстави визначити наступні тенденції в цьому секторі ринку праці. В Україні за 2005 — 2007 pp. відбулось загальне скорочення абсолютної чисельності працюючих в режимі прихованого безробіття.
Позитивна динаміка скорочення чисельності працюючих у стані вимушеної неповної зайнятості призвела до зниження втрат робочого часу: через вимушені адміністративні відпустки — на 81,1% в Україні і меншою мірою через роботи неповний час — відповідно на 8,8 і 28,2%. В цілому втрати робочого часу внаслідок вимушеної неповної зайнятості протягом останніх трьох років зменшились на 57%.
Втрати робочого часу на одного працюючого в галузях економіки внаслідок роботи в режимі вимушеної неповної зайнятості скоротились загалом в економіці України з 119,9 годин у 2005р. до 57,6 годин у 2007 p., або на 52%. Безробіття населення є одним із суттєвих чинників, що впливає на соціально-економічне становище населення, зокрема, визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України. Одним із суттєвих чинників бідності населення України е незадовільний стан ринку праці, зокрема безробіття і вимушена неповна зайнятість. Бідність спонукає економічно активне населення до трудової міграції, зокрема за межі України.
За даними перепису населення, у 2006 p. загальна чисельність населення України становила 48,420 млн. осіб. За середнього рівня бідності 30% — чисельність бідних громадян становить 14,526 млн. осіб, з них за рахунок безробітних — 2,232 млн. осіб (або 15,4%), за рахунок вимушеної неповної зайнятості — 25% працюючих (5100 млн. осіб) і певної частки економічно неактивного населення (7,194 млн. осіб); при рівні бідності — 40% чисельність бідних — 19,368 млн. осіб, з них за рахунок безробітних і працюючих в умовах вимушеної неповної зайнятості — 48,7% і економічно неактивного населення — 51,7%. Для порівняння — у Росії 34 млн. осіб знаходяться на межі бідності, що дорівнює 23,2% населення, з них за рахунок безробітних — 6,9 млн. осіб (або 20%).
Національний ринок праці, за даними 2007 р. складається з 22730 тис. осіб економічно активного населення віком 15—70 років, з них 2232 тис. безробітних і осіб, які знаходяться в стані вимушеної неповної зайнятості — 5100 тис. осіб. Попит на робочу силу дорівнював 96,9 тис. робочих місць. Таким чином, пропозиція робочої сили без осіб, котрі перебувають у стані вимушеної неповної зайнятості перевищує попит майже у 53 рази, що є одним із чинників трудової міграції громадян України.
Сучасний стан ринку праці України характеризується такими ключовими проблемами:
недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості і проявляється у концентрації робочої сили на збиткових підприємствах; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих, низька ефективність праці і недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності;
відсутність взаємозв'язку між трудовим вкладом і доходами працівників тощо.
втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів внаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців і спеціалістів у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон;
погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць, особливо для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці і конкурентоспроможність виробництва;
невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, незважаючи на ознаки стабілізації виробництва і пожвавлення інвестиційної активності; поряд з цим обсяги інвестицій у сферу виробництва є недостатніми для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатньою є також державна підтримка підприємництва і малого бізнесу;
недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання і освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці в аспектах попиту на певні професії; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників;
складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців та ін.); збереження селективного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я; недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих;
існуюча диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів з особливо напруженою ситуацією на ринку праці, значно вищим за середній рівнем безробіття за одночасно обмеженої можливості щодо трудової міграції, що свідчить про недоліки державної системи регулювання цих аспектів зайнятості і безробіття.
Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за 7 основними напрямами, зокрема:
1. формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення.
Забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з невідповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України.
Законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.
2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.
Розширення зв'язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці.
Вирівнювання освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації мережі вищих навчальних закладів; зменшення міграційних потоків молоді.
Розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки.
Створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуванням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктивність виконуваних робіт.
Розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволення поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.
3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення.
Реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи увагу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у вугільних регіонах, сільській місцевості, малих монофункціональних містах.