Дещо інший порядок встановлено для надання дозволів на експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки. Так, згідно із Законом України від 18 січня 2001 р. "Про об'єкти підвищеної небезпеки" заінтересовані суб'єкти господарської діяльності, в тому числі ті, що мають намір розпочати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки, надсилають до відповідної обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів селищної або міської ради заяву про отримання дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки, до якої додають:
а) декларацію безпеки;
б) договір обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може заподіюватися аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки;
в) план локалізації та ліквідації аварій на об'єктах підвищеної небезпеки;
г) висновки передбачених законом державних та громадських експертиз;
д) копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об'єкта підвищеної небезпеки на відповідній території;
е) копію дозволу на будівництво (реконструкцію) об'єкта підвищеної небезпеки.
Відповідні державні адміністрації чи виконавчі органи селищної або міської ради у місячний термін з дати отримання заяви розглядають її та надані матеріали, погоджують в установленому порядку з визначеними територіальними органами спеціально уповноважених територіальних органів виконавчої влади, і, у разі згоди, надсилають заявнику письмовий дозвіл на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки або обгрунтовану відмову з переліком додаткових заходів щодо їх виконання для отримання цього дозволу.
Копія дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки надсилається також спеціально уповноваженим органам виконавчої влади, які здійснюють відповідно контроль у сфері забезпечення екологічної небезпеки та охорони навколишнього природного середовища*; захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; охорони праці; пожежної безпеки; санітарно-епідеміологічної безпеки та містобудування.
Водночас заявнику надається право повторного звернення за отриманням в установленому порядку дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки чи оскарження дій відповідної обласної, Київської або Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчих органів селищної, міської рад у суді, арбітражному суді.
Отже, право на здійснення екологічно небезпечної діяльності виникає тільки з часу видачі заінтересованій особі спеціального дозволу (ліцензії) на поводження з відповідними екологічно небезпечними речовинами або сумішами та здійснення відповідних видів екологічно ризикованої діяльності. Сукупність умов та юри-дично встановлених дій щодо здійснення процедури ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності, видача дозволу створюють відповідний юридичний склад як підставу виникнення пра' вовідносин у сфері екологічної безпеки.
За певних обставин у порядку, встановленому чинним законодавством, можуть передбачатися й додаткові процедури, зокрема проведення комплексних додаткових екологічних експертиз передбачуваної та здійснюваної діяльності, що наповнює такий юридичний склад додатковими діями, які набувають важливого значення для виникнення правовідносин у сфері екологічної безпеки.
Варто зазначити, що сукупність юридичних фактів, які утворюють юридичний склад виникнення правовідносин у цій сфері, не єдині, оскільки є певні особливості, які характеризують специфіку їх правосуб'єктності та зміст цих правовідносин. Викладене характеризує здебільшого стан виникнення та розвиток правовідносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності переважно юридичних та фізичних осіб, в яких екологічний ризик значною мірою продукує низку юридичне значимих дій та легалізацію спеціальної правосуб'єктності таких осіб.
Проте не виключається і значно спрощена процедура виникнення окремих правовідносин у сфері екологічної безпеки. Йдеться про загальнолюдське право громадян на природну безпеку, яке грунтується на ризику від різних явищ природної стихії. За Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Тому забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (ст. 16). Отже, відповідальність за екологічний ризик у таких випадках бере на себе держава, яка легалізована Основним Законом України як суб'єкт таких правовідносин. З метою реалізації правозахисної функції держава визначає концептуальні засади екологічної безпеки як складової частини національної безпеки, передбачає забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності людини як пріоритетні національні інтереси та створює відповідні організаційні можливості, науково-технічні та державно-правові засоби упередження екологічного ризику від природної стихії'.
Очевидно, що підставою виникнення цієї групи правовідносин стала низка правових норм, які легалізували настання певних обов'язків держави щодо попередження екологічного ризику та навіть ліквідації наслідків, що сталися внаслідок загрози природних стихійних явищ.
Зрозуміло, що регулювання цих правовідносин відстає від реальних потреб практики, а тому не випадково еколого-правові дослідження обґрунтовують доцільність вдосконалення законодавства в зазначеній сфері та пропонують наукові моделі таких законодавчих актів2.
Екологічний ризик не тільки формує особливий порядок виникнення регулятивних правовідносин у сфері екологічної безпеки, але й обумовлює спеціальну право- та дієздатність їх учасників щодо попередження екологічної небезпеки та ліквідації негативних наслідків у разі її настання.
Так, юридичні і фізичні особи, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності чи експлуатують відповідні об'єкти, можуть зобов'язуватися запроваджувати досягнення вітчизняної та світової науки і техніки щодо екологічно небезпечних виробництв, які б виключали ймовірність виникнення техногенних аварій і катастроф чи ускладнення процесів природних стихійних явищ, забезпечувати виконання вимог щодо порядку транспортування, складування, знешкодження, утилізації і переробки токсичних та інших екологічно шкідливих відходів виробництва, які можуть посилювати наслідки негативного впливу на стан довкілля та здоров'я людей.
У комплексі спеціальних зобов'язань цих осіб мають бути й ті, які б гарантували ведення ними систематичного первинного обліку екологічно небезпечних об'єктів та джерел підвищеної екологічної небезпеки, шкідливих викидів і скидів у навколишнє природне середовище; здійснення контролю за джерелами екологічної небезпеки Та їх впливу на екологічний стан і здоров'я населення; своєчасне інформування спеціально уповноважених органів держави про будь-які відхилення у діяльності екологічно небезпечних виробництв та експлуатації об'єктів, здатних викликати техногенно-природні аварії (катастрофи) чи ускладнювати процеси настання інших надзвичайних екологічних ситуацій.
Змістовну частину цих правовідносин мають становити вимоги до зобов'язальних осіб стосовно створення системи локального нормативно-правового регулювання екологічно шкідливих видів та напрямів діяльності; отримання працівниками екологічно небезпечних виробництв необхідного рівня екологічних знань та спеціальної підготовки у сфері здійснення екологічно небезпечних процесів; своєчасної підготовки та передачі документів уповноваженим органам для проведення паспортизації таких підприємств, сертифікації аналогічної продукції та засобів пакування; здійснення системи організаційних, матеріально-технічних, екологічних та інших заходів і функцій щодо попередження виникнення екологічної небезпеки, зменшення рівня екологічного ризику та виконання спеціальних аварійно-рятувальних робіт у разі виникнення техногенно-природних аварій і катастроф.
Специфічні зобов'язання щодо забезпечення екологічної безпеки, регулювання рівня екологічного ризику та стримування виникнення загрози природного походження мають покладатися у цих правовідносинах на державу та уповноважені нею органи, зокрема щодо: аналізу та оцінки екологічного ризику джерел підвищеної екологічної небезпеки; розташування у межах її території екологічно небезпечних об'єктів; на підставі висновків державної екологічної експертизи проведення функціонального зонування території за рівнем екологічного ризику із встановленням їх відповідного правового режиму та запровадженням спеціального статусу осіб, що постійно чи тимчасово проживають у цих зонах; організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, зайнятих у сфері управління і господарської діяльності, спроможної вплинути на процеси прискорення стихійних природних явищ чи ускладнення техногенних катастроф і аварій; проведення обліку, інвентаризації, паспортизації екологічно небезпечних видів діяльності, сертифікації продукції, відходів виробництва, спроможних викликати настання надзвичайних екологічних ситуацій; здійснення науково-дослідних, проектно-конструкторських, будівельних, монтажних та інших робіт щодо створення та розміщення мережі захисних споруд (протизсувних, протисельових, протилавинних, протиповеневих тощо), відвернення загрози стихійних та інших аномальних природних явищ.
Враховуючи наявність реального екологічного ризику, держава має забезпечувати організацію і фінансування наукових досліджень та проведення екологічних експертиз, системи екологічних прогнозів щодо виявлення джерел походження, характеру та можливих наслідків природної стихії, Їх впливу на стан довкілля і здоров'я людей, залучення засобів для локалізації і ліквідації негативних наслідків, організації системи спостережень (моніторингу), оцінки, інформування та попередження надзвичайних екологічних ситуацій, проведення картографічних і геодезичних робіт з виявлення процесів формування і поширення природної стихії у межах кордонів України та розміщення особливо небезпечних виробництв і об'єктів, здатних викликати надзвичайні ситуації природного походження.