Суб'єкти права власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду — це український народ, який здійснює право власності на ці об'єкти через Верховну Раду України, держава в особі Верховної Ради України, уповноважені державні органи, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, інші ради, колективи підприємств, колективи орендарів, кооперативні, господарські товариства і об'єднання, спілки, громадські об'єднання, релігійні та інші організації, а також громадяни України.
У межах своїх повноважень власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Виключність права власності не допускає будь-яких обмежень у здійсненні цих повноважень.
Відповідно Верховна Рада України від імені народу України та держави визначає основні напрямки державної природоохоронної політики, правові основи регулювання відносин у галузі охорони, використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, визначає повноваження рад, порядок організації та діяльності органів управління у цій галузі, встановлення режимів територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Фактично, володіючи природно-заповідним фондом, Верховна Рада України реалізує повноваження з користування ним через відповідні спеціально уповноважені органи державного управління у галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду. Розпорядження природними ресурсами природно-заповідного фонду Верховна Рада України реалізує не лише у формі відчуження їх, а й визначає цільове призначення територій та об'єктів природно-заповідного' фонду, вилучає їх повністю або частково з господарського користування, оголошує їх територіями чи об'єктами природно-заповідного фонду.
Існування інших форм власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду спірне, оскільки відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України та ст. 7 Закону «Про природно-заповідний фонд України» землі територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, землі природних територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, історико-куль-турну, господарську цінність належать до категорії земель природоохоронного та історико-культурного призначення і тому не можуть передаватися у колективну та приватну власність.
При цьому слід мати на увазі, що окремі території та об'єкти природно-заповідного фонду перебувають на праві користування у господарствах наукових установ. Законодавство припускає можливість переходу права власності на ці об'єкти та території. Але в разі зміни форм власності на землю, на якій розташовані заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною переорієнтацією охоронного зобов'язання. Це стосується, в першу чергу, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, інших суб'єктів.
Водночас законодавство не допускає приватизації ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків, які були створені до прийняття Закону «Про природно-заповідний фонд України».
Право колективної та приватної власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду посвідчується державним актом на право власності земельними ділянками.
Суб'єкти колективної та приватної власності земель природоохоронного призначення зобов'язані забезпечувати охорону і збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до встановленого заповідного режиму, не здійснювати діяльності, яка б негативно впливала на стан природних ресурсів та об'єктів, використовувати їх лише за цільовим призначенням, здійснювати інші повноваження, визначені законодавством.
Право колективної чи приватної власності на земельну ділянку природоохоронного призначення припиняється на підставі рішення відповідної ради у випадках, передбачених ст. 28 Земельного кодексу України, а саме: у випадках добровільної відмови від земельної ділянки, відчуження (продажу) земельної ділянки раді; викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; систематичного невнесення земельного податку у визначені законодавством терміни; використання земельної ділянки способами, що призводять до її забруднення, погіршення екологічної ситуації, та в інших випадках.
Залежно від категорії, до якої віднесено територію чи об'єкт природно-заповідного фонду, вони можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Це так звані основні види використання природно-заповідного фонду (ст. 9 Закону «Про природно-заповідний фонд України»).
Так, науково-дослідні роботи на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду проводяться з метою вивчення природних процесів, забезпечення постійного спостереження за їх змінами, екологічного прогнозування, розробки наукових основ охорони, відтворення і використання природних ресурсів та особливо цінних об'єктів.
Основні напрямки наукових досліджень здійснюються на територіях природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків відповідно до програм і планів науково-дослідних робіт, які затверджуються Національною академією наук України і Міністерством екології та природних ресурсів України'.
Здійснюються наукові дослідження відповідними науковими підрозділами, що створюються у складі спеціальних адміністрацій територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, у складі спеціальних адміністрацій територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Наукові дослідження у межах цих територій та об'єктів можуть вести й інші наукові установи на підставі відповідних угод між ними та адміністрацією.
Координацію наукових досліджень здійснюють Національна академія наук України та Мінекоресурсів України.
Основною формою узагальнення результатів наукових досліджень та спостережень за станом і змінами природних комплексів, виконаних на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, є Літопис природи, матеріали якого використовуються для оцінки стану навколишнього природного середовища, розробки заходів щодо його охорони, ефективного використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (ст.ст. 41—43 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
Значну роль відведено використанню територій та об'єктів природно-заповідного фонду в освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях. Безпосередній живий зв'язок, спілкування з унікальними природними явищами, об'єктами шляхом здійснення екскурсій, туризму сприяє формуванню у громадян впевненості у необхідності особливої охорони заповідних природних комплексів як національного надбання'.
Оздоровча, інша рекреаційна, освітньо-виховна діяльність на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду здійснюється спеціальними підрозділами адміністрацій цих територій та об'єктів, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією.
Додатковими видами використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду є заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство, розміщення городів працівників цих установ тощо.
Основні і додаткові види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.
§ З.Управління в галузі організації, охорони і використання природно-заповідного фонду
Успішне використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду залежить від чіткого і скоординованого механізму управління ними. Управління природно-заповідним фондом є об'єктивною необхідністю і являє собою організуючу діяльність державних, самоврядних та громадських органів з практичного здійснення поставлених перед природно-заповідним фондом завдань і спрямована на організацію (створення) таких територій та об'єктів, їх охорону, а також використання природних комплексів у чітко визначених цілях, забезпечення єдності принципів заповідання незалежно від завдань і мети конкретного об'єкта і його підпорядкованості, організацію обліку природних багатств цих територій та об'єктів, планування розвитку науково обгрунтованої їх мережі, здійснення контролю за додержанням вимог їх правових
режимів2.
Специфіка природно-заповідного фонду як об'єкта управління зумовлює здійснення державного управління ним із застосуванням таких своєрідних способів, як повне вилучення окремих ділянок землі, водного простору, природних комплексів та об'єктів з господарського використання і забезпечення збереження їх природних властивостей, формування мережі територій та об'єктів природно заповідного фонду з урахуванням ступеня і масштабів впливу людей на природу, організація наукових досліджень у заповідниках, охорона їх шляхом створення спеціальних служб, забезпечення додержання вимог заповідного режиму.