Законодавче визначення режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду таке: це сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів (ст. 14 Закону «Про природно-заповідний фонд України»).
Заповідний режим регулюється вимогами розділу III Закону, а також положеннями про конкретні території та об'єкти природно-заповідного фонду, які розробляються відповідно до законодавства із зазначенням у них завдань, наукового профілю, особливостей природоохоронного режиму та характеру функціонування.
Положення про території та об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення затверджуються Міністерством екології та природних ресурсів України, а положення про території та об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення — його органами на місцях (ст. 5 Закону).
Правовий режим природних заповідників. Природними заповідниками є природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою: збереження в природному стані типових або унікальних для цієї ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів; вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них; розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища; ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Природні заповідники є юридичними особами. В Україні їх налічується 12; їх територія становить 0,2 відсотки від території країни.
Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи (ч. З ст. 15 Закону). На них покладається також координація і проведення наукових досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ у регіоні.
З метою створення природних заповідників з господарського використання повністю вилучаються ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами і надаються заповідникам у порядку, визначеному чинним законодавством України. Зокрема, порядок створення і оголошення природних заповідників визначається загальними нормами (ст.ст. 51, 52 Закону), рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам приймаються Президентом України (ст. 53 Закону).
З метою охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників на їх території встановлюється широке коло заборонних вимог до усіх осіб, які відвідують територію заповідника (ст. 16 Закону). На території заповідника забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, шо суперечить його цільовому призначенню, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти.
На території природного заповідника категорично заборонено:
— будівництво споруд, шляхів сполучень, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю заповідника;
— розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянок транспорту;
— геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів;
— усі види лісокористування;
— вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування;
— інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів тощо.
На території природного заповідника забороняється мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обгрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.
З метою збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів Законом дозволяється виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо.
На території природного заповідника можуть також здійснюватись протипожежні і санітарні заходи, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель, інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед ними завдань, збір колекційних та інших матеріалів, проведення наукових досліджень, екологічної освітньо-виховної роботи.
Проектом організації території заповідника та охорони його природних комплексів може бути передбачено виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідників та їх працівників у сінокосінні, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів. Проекти організації території природних заповідників та охорони їх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються Міністерством екології та природних ресурсів України.
В окремих випадках з дозволу Мінекоресурсів України на території заповідника можуть проводитися заходи, спрямовані на охорону природних комплексів, ліквідацію наслідків аварій, стихійного лиха, та інші цілі, не передбачені Проектом організації території заповідника та охорони його природних комплексів.
Природні заповідники очолюють спеціальні адміністрації, до складу яких входять дирекція природного заповідника, наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. Як об'єкти загальнодержавного значення природні заповідники підпорядковуються Мінекоресурсів України.
Правовий режим біосферних заповідників визначається главою 2 розділу III Закону «Про природно-заповідний фонд України». Так, ст. 17 Закону визначає біосферні заповідники природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.
В Україні біосферних заповідників є три. Вони, як і природні заповідники, є юридичними особами і мають статус загальнодержавних.
Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. Так, заповідна зона
включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.
Буферна зона біосферних заповідників включає території, виділені з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих до неї територіях; її режим та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників.
Зона антропогенних ландшафтів включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.
У межах території біосферного заповідника можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони.
Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм.
Значного розвитку останнім часом набула така форма охорони природи, як організація національних природних парків. Створення національних природних парків передбачає збереження, відтворення'і ефективне використання природних комплексів і об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність (ст. 20 Закону).
Визнання природного комплексу або окремих природних об'єктів національними природними парками зумовлює вилучення їх з господарського використання і заборону на їх території будь-якої діяльності, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної їх цінності, адже основною характерною рисою правового режиму національних природних парків є те, що їх територію дозволяється відвідувати у культурно-освітніх та рекреаційних цілях.
За статусом національні природні парки визнаються природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, на які покладаються завдання: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони природних заповідних комплексів та їх об'єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з, питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.