Екологічне право 1 (стр. 130 из 139)

Окремі аспекти правового режиму рекреаційних зон висвітлено у Водному кодексі України, зокрема це норми, що встановлюють порядок і вимоги рекреаційного водокористування⁴.

Чіткіше особливості правового режиму рекреаційних зон відображено в Законі України «Про природно-заповідний фонд України», оскільки більшість об'єктів природно-заповідного фонду можуть використовуватися для рекреаційних цілей, а на їх теренах можливе створення рекреаційних зон.

Так, до складу рекреаційних зон можуть входити зони антропогенних ландшафтів біосферних заповідників, зони стаціонарної рекреації національних природних і регіональних ландшафтних парків, експозиційні зони ботанічних садів, дендрологічних парків, рекреаційні зони зоологічних парків'.

Крім того, правовий режим рекреаційних зон як вільних економічних зон регулюється нормами Закону України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»².

Правовому режиму рекреаційних зон властиві:

— наявність загального та спеціального правового регулювання режиму використання й охорони рекреаційних зон;

— спрямованість на досягнення спеціальної мети — відновлення життєвих сил і працездатності людини;

— врахування того, що ці об'єкти створено як природою, так і людиною;

— заборона господарської та іншої діяльності, що шкідливо впливає на навколишнє природне середовище, призводить до будь-яких змін природного ландшафту;

— заборона будь-яких дій, що порушують суспільні інтереси при використанні рекреаційних зон;

— обмеження права користування такими територіями;

— установлення спеціального порядку створення рекреаційних зон;

— загальнодержавний характер власності на природні ресурси рекреаційного значення;

— установлення додаткових обов'язків користувачів (зокрема орендарів);

— змішаний характер правового режиму рекреаційних зон. На територіях рекреаційних зон забороняється будь-яка діяльність, що може завдати шкоди навколишньому середовищу і суперечить цілям та завданням рекреаційних зон. До різновидів такої діяльності належать: розвідка і розробка корисних копалин; надання земельних ділянок на ведення садівництва, дачного будівництва; будівництво магістральних шляхів, трубопроводів, ліній електропередач й інших комунікацій, а також будівництво й експлуатація господарських і житлових об'єктів, не пов'язаних з функціонуванням рекреаційних зон; рух і стоянка механізованих транспортних засобів, не пов'язаних із функціонуванням таких зон; розширення та будівництво нових господарських об'єктів.

Порядок створення рекреаційних зон

Вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водного простору до рекреаційних зон є можливість їхнього цільового використання для організації масового відпочинку населення.

Порядок створення рекреаційних зон залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об'єктів, розташованих на цій території.

Рекреаційні зони в межах населених пунктів створюються згідно з генеральними планами населених пунктів, зазвичай, за рішенням місцевих рад за погодженням з органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища України та іншими відповідними державними органами. До них належать парки, лісопарки, бульвари, сквери та сади житлових районів і мікрорайонів, надбережжя, пляжі тощо.

Місця користування водами у рекреаційних цілях встановлюються відповідними радами у порядку, визначеному водним законодавством.

Створення рекреаційних зон на земельних ділянках лісового фонду регулюється нормами лісового законодавства, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. «Про затвердження Порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду». Це території лісів населених пунктів, приміських і зелених зон, до яких входять місця масового короткострокового та довгострокового відпочинку населення. Порядок виділення рекреаційних зон на таких територіях збігається із загальним порядком віднесення лісів до категорій захищеності.

Спеціальним є порядок створення, встановлення рекреаційних зон у складі об'єктів природно-заповідного фонду, що регулюється Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

Види рекреаційних зон

Рекреаційні зони, залежно від мети і характеру їхнього устрою поділяються на зони, призначені для короткострокового та довгострокового відпочинку населення.

Рекреаційні зони для короткострокового відпочинку створюються на території населених пунктів, приміських, зелених зон, міських лісів, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків і мають бути легкодоступними для населення.

Рекреаційні зони для довгострокового відпочинку розташовуються, як правило, за межами населених пунктів. На їхній території дозволено розміщення соціально-культурних, туристських об'єктів, лікувально-оздоровчих установ тощо.

Залежно від місця розташування можна виділити три види рекреаційних зон:

— зони оздоровчого відпочинку в межах населених .пунктів;

— приміські та зелені зони;

— зони оздоровчого відпочинку за межами населених пунктів'. У межах населених пунктів до рекреаційних зон належать:

— міські ліси, парки культури та відпочинку, сквери та сади житлових районів і мікрорайонів;

— міські пляжі, водойми, спортивні комплекси, басейни, соціально-культурні та природні об'єкти, розміщені на ділянках міської території;

— ботанічні та дендрологічні парки, зоологічні сади, частина національних природних парків.

За межами населених пунктів для відпочинку населення використовуються:

— приміські та зелені зони, до складу яких входять місцевості, придатні для водного спорту;

— місця розташування лікувально-оздоровчих установ (будинки відпочинку, пансіонати, піонерські та спортивні табори тощо);

— території для колективного садівництва громадян. Неабияку роль в організації відпочинку відіграють і зони оздоровчого відпочинку поза населеними пунктами, їхніми приміськими й зеленими зонами. До них належать території, зайняті ту-| ристськими базами й таборами з прилеглими пішохідними ту-I ристськими маршрутами; території, що використовуються для ', відпочинку на шляху пролягання морських і річкових круїзів, І залізничних й автомобільних туристських маршрутів; території для ! відпочинку в приміських національних парках. І Рекреаційні зони залежно від правового режиму економічної І діяльності та порядку застосування законодавства на їхній території [ поділяються на два види:

І — зони як культурні або окультурені ділянки земельного чи водного простору, в межах яких заборонено господарську та іншу діяльність, що руйнівно впливає на навколишнє середовище або | перешкоджає використанню їх для організації масового відпочин-| ку та туризму населення;

І — спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони | як частини території України, на яких упроваджується і діє І спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності ;' та порядок застосування законодавства України. І Правове регулювання використання й охорони першого виду зон здійснюється за еколого-правовими нормами. Правове підґрунтя режиму другого виду становить Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» та інше спеціальне законодавство.

Залежно від організаційної форми рекреаційні зони можуть бути:

— юридичними особами (наприклад, парк культури та відпо-, чинку);

— структурними підрозділами у складі інших юридичних осіб (наприклад, рекреаційні зони ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків, національних природних парків);

— територіями без певної організаційної форми, що перебувають у віданні безпосередньо місцевої ради (сквери, бульвари, зони відпочинку житлових районів).

За характером використання рекреаційні зони поділяються на:

— моноваріантні (тільки для одного виду рекреаційної діяльності);

— поліваріантні (можуть використовуватися для двох і більше видів рекреаційної діяльності, один з яких заперечує решту);

— комплексні (можливе одночасне використання кількома видами рекреаційної діяльності).

Категорії зонування рекреаційних зон. Нормативи рекреаційної навантаженості

З метою забезпечення правового режиму використання й охорони рекреаційних зон на їх територіях може бути визначено різні функціональні зони: особливої охорони; пізнавальна; для короткострокового відпочинку; обслуговування відвідувачів; господарського призначення.

Раціональне використання рекреаційних зон за умов подальшого збільшення кількості рекреантів багато в чому залежить від додержання допустимих меж рекреаційної навантаженості на відповідній території. Найбільш допустимою завантаженістю в науковій літературі вважається гранична місткість територій для забезпечення нормальних умов відпочинку без порушення відновлю-вальних властивостей природних комплексів.

Ці межі визначаються нормативами рекреаційної навантаженості щодо функціональних зон (лісової, лісопаркової, паркової) або залежно від величини міста.

За функціональною ознакою для лісових територій встановлено нормативи від 1 до 10 чоловік на гектар, для лісопаркових — від 8 до 20 чоловік і для паркових — від ЗО до 150 чоловік на гектар.

За ознакою величини міста постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 557 встановлено нормативи визначення площі лісів зелених зон і лісопаркових частин зелених зон навколо населених пунктів з кількістю населення до 1 млн чоловік залежно від типу лісорослинної зони та ступеня лісистості. Наприклад, для населених пунктів Полісся за рівнем лісистості 20,1—25% встановлено такі нормативи в гектарах на 1000 чоловік населення: з кількістю населення менш як 12 тис. чоловік — 40 га, від 12 до 50 тис. чоловік — 50 га, від 50,1 до 100 тис. чоловік — 70 га, від 100,1 до 250 тис чоловік — 85 га, від 205,1 до 500 тис. чоловік — 135 га.