При підписанні, ратифікації, прийнятті, затвердженні Конвенції або прийнятті поправок до неї, у будь-який час після цього інша сторона може в письмовій формі заявити депозитарію про те, що стосовно спору, не врегульованого вищенаведеним шляхом, вона обирає один або обидва з наступних способів вирішення спорів, що є обов'язковим для сторін, які беруть на себе такі ж обов'язки:
а) передача спору до Міжнародного суду;
б) розгляд спору в арбітражному суді за процедурою, що розглядається нижче.
По-перше, сторона-позивач (позивачі) повідомляють секретаріат про те, що вони домовились передати спір до арбітражного провадження згідно з умовами цієї Конвенції. У цьому повідомленні визначається предмет спору, в тому числі питання щодо тлумачення та застосування статей, стосовно яких виник спір. Ця інформація надсилається секретаріатом всім сторонам Конвенції.
По-друге, слід мати на увазі, що арбітраж має трьох суддів, а тому сторона-позивач (позивачі), як й інші сторони (друга сторона), що беруть участь у розгляді спору, призначають по одному арбітру. Цих два призначених арбітри за взаємною згодою призначають третього арбітра, на якого покладаються функції головуючого. Останній до того ж не може бути громадянином однієї зі сторін спору, не повинен постійно проживати на території однієї з них, перебувати у них на посаді та не може мати жодного іншого відношення до цієї справи.
По-третє, Конвенція передбачає деякі особливості уповноваження арбітражного суду. Так, якщо після призначення другого арбітра минуло два місяці і головуючого не призначено, то за клопотанням будь-якої сторони Виконавчий секретар Європейської економічної комісії призначає його протягом наступних двох місяців. Якщо одна зі сторін спору не призначає арбітра у двомісячний термін після отримання прохання, друга сторона має право інформувати Виконавчого секретаря Європейської економічної комісії, який призначає головуючого арбітражного суду протягом наступних двох місяців.
За таких обставин головуючий арбітражного суду пропонує стороні, яка не призначила арбітра, виконати цей обов'язок протягом двох місяців. Якщо це не буде виконано, головуючий інформує Виконавчого секретаря, який самостійно призначає такого арбітра протягом наступних двох місяців.
По-четверте, Конвенція чітко визначає повноваження арбітражного суду щодо вирішення спору та прийняття рішення матеріального та процесуального характеру:
а) суд розробляє свої власні процедури, а тому виносить своє рішення згідно з вимогами міжнародного права та Конвенції;
б) рішення арбітражного суду з процедурних питань та по суті спору приймаються більшістю його членів. Він також має право вживати всіх необхідних заходів щодо встановлення юридичних фактів;
в) суд має право за клопотанням однієї зі сторін рекомендувати вжиття тимчасових заходів захисту, заслуховувати зустрічні позови, що виникають безпосередньо із суті спору, та приймати відповідні рішення;
г) суд приймає рішення протягом п'яти місяців з часу свого утворення, якщо він не вважатиме за необхідне продовжити цей термін на період, що не перевищує п'яти місяців;
д) суд реєструє всі свої витрати і подає сторонам спору кінцевий звіт про них;
е) суд супроводжує свої рішення поясненням причин. Рішення є остаточним і обов'язковим для всіх сторін спору та надсилається сторонам та секретаріату;
є) суд діє за принципом, визначеним Конвенцією — «відсутність однієї зі сторін у суді, її неучасть у розгляді справи не є перешкодою для розгляду справи».
По-п'яте, Конвенція визначає відповідні повноваження сторін спору:
а) сприяння роботі арбітражного суду, використовуючи для цього усі наявні засоби, зокрема, надаючи суду відповідні документи, умови та інформацію та представляючи свідків або експертів для заслуховування їх свідчень;
б) дотримання конфіденційності будь-якої інформації, отриманої у процесі розгляду справи в арбітражному суді;
в) право клопотання перед арбітражним судом щодо продовження розгляду справи та винесення остаточного рішення у разі неявки до суду однієї зі сторін та її неучасті у розгляді справи;
г) компенсування всіх судових витрат, включаючи оплату послуг членів суду порівну, якщо арбітражний суд не прийме іншого рішення, виходячи з конкретних обставин справи.
Конвенція надає будь-якій стороні, що має інтерес правового характеру до предмету спору, і права якої можуть зачіпатися цією справою, можливість брати участь у розгляді справи за згодою суду.
Важливо зазначити і те, що за Конвенцією будь-який спір, що може виникнути між сторонами стосовно тлумачення або виконання рішення суду, може передаватися до арбітражного суду, який приймав це рішення, або, у разі неможливості, — скористатися послугами іншого суду, що створюється у вищевикладеному порядку.
Поряд з викладеним у Конвенції передбачено й інші, спеціальні для неї та класичні (традиційні) для усіх міжнародних конвенцій, вимоги, спрямовані на досягнення мети і завдань упередження виникнення екологічного ризику, що має транскордонний вплив, та ліквідації наслідків небезпечної діяльності, що призвели до надзвичайних ситуацій.
До спеціальних вимог доцільно віднести норми та приписи, що регулюють форми співробітництва сторін у сфері проведення наукових досліджень і розробок методів і технологій попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації їх наслідків; багатостороннього та двостороннього обміну доступною інформацією, обміну новітніми технологіями на різних фінансових засадах, інформацією і досвідом; надання технічної допомоги з метою попередження промислових аварій та ліквідації їх наслідків;
обмеження у наданні інформації; визначення права одного голосу для кожної зі сторін, повноваженнь конференції із представників сторін та організаційно правові форми і методи її діяльності для вирішення найважливіших питань дії та застосування вимог Конвенції, призначення та використання повноважень Виконавчого секретаря Європейської економічної комісії (щодо скликання і підготовки наради сторін, передачі сторонами доповідей та іншої інформації тощо); визначення статусу компетентних органів та встановлення пунктів зв'язку.
'Передбачається, зокрема, що кожна зі сторін призначає або створює один або кілька компетентних органів і пункт зв'язку для реалізації Конвенції та інформує протягом трьох місяців кожну сторону через компетентний орган про будь-які зміни, що сталися, забезпечує безперервне функціонування пункту зв'язку і системи повідомлення про промислові аварії, надсилання і отримання запитів про надання допомоги та прийняття таких пропозицій.
Конвенцією передбачається, що представники сторін створюють конференцію сторін і проводять свої наради на постійних за-\ садах. Перша нарада проводиться не пізніше ніж через рік з часу набрання чинності Конвенцією, в подальшому — як мінімум один раз на рік або за письмовим клопотанням будь-якої сторони — протягом шести місяців з часу повідомлення їх секретаріатом і за умови підтримки не менше ніж третиною від кількості сторін.
Конференція розглядає хід виконання норм та вимог Конвенції, здійснює консультативні функції, спрямовані на зміцнення можливостей сторін щодо попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації їх транскордонного впливу, розглядає питання про сприяння у наданні технічної допомоги, створює у разі необхідності робочі групи та інші відповідні механізми для розгляду питань, пов'язаних з реалізацією Конвенції та підготовки відповідних досліджень, рекомендацій, розглядає на першій робочій нараді та приймає консенсусом правила процедури нарад, визначає програму роботи, приймає рішення щодо методів роботи, включаючи роботу національних центрів, щодо співпраці з міжнародними організаціями та виконує інші функції відповідно до положень Конвенції.
У той же час Конвенція містить і класичні (загальноприйняті для цих документів) розділи, вимоги та норми: щодо статусу додатків до неї, можливості укладання двосторонніх і багатосторонніх поправок до неї, особливостей підписання, ратифікації, прийняття, затвердження та приєднання до Конвенції, ролі Депозитарію, набуття чинності Конвенцією, виходу із Конвенції та правового значення автентичних текстів.
Вищезазначене дозволяє сторонам забезпечувати попередження екологічного ризику, а у разі невідворотності загрози — ефективно ліквідовувати негативні наслідки надзвичайних ситуацій, що сталися внаслідок екологічно небезпечної діяльності.
Важливе значення у системі забезпечення екологічної безпеки має механізм правового регулювання, встановлений Директивою Ради Європейського Союзу про стримування небезпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, від 9 грудня 1996 р. № 96/82 ЄС*. Ця Директива прийнята з урахуванням практики застосування Директиви Ради ЄС від 24 червня 1982 р. № 82/501 про небезпеку великих аварій, властиву деяким видам промислової діяльності', та подальшої доцільності врахування факторів ризику, збереження якості навколишнього середовища, його охорони та захисту людей, здійснення профілактичних заходів, а також необхідності застосування її положень до всіх підприємств (а не до деяких, як це було передбачено попередньою Директивою № 82/501), в яких небезпечні речовини присутні в таких значних кількостях, що створюється небезпека великої аварії, з метою зменшення їх ризику та ризику «ефекту доміно», забезпечення доступу до інформації, зокрема підготовки протоколу безпеки, розробки відповідних планів дій на випадок надзвичайних ситуацій для людей та довкілля (п.п. 2, 3, 11, 17, 18, 20, 22).