е) постійне підтримання високого рівня професіоналізму рятувальників, його відповідність міжнародним стандартам;
є) добір особового складу аварійно-рятувальних служб за станом здоров'я, постійне підтримання їх необхідного фізичного та психологічного рівнів підготовки;
ж) соціальна захищеність особового складу аварійно-рятувальних служб;
з) використання позитивного світового досвіду організації діяльності аварійно-рятувальних служб і проведення відповідних робіт;
й) використання економічних методів в управлінні діяльністю аварійно-рятувальних служб;
і) єдиноначальність та централізованість керівництва державними аварійно-рятувальними службами.
Аварійно-рятувальні служби обслуговують окремі території та підприємства, установи, організації, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, зокрема, металургійні, хімічні, радіаційне небезпечні, вибухово-і пожежонебезпечні та інші підприємства і організації зі шкідливими і небезпечними умовами праці, які використовують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні речовини з видобутку і переробки твердих, рідких і газоподібних корисних копалин, експлуатують продуктопроводи або будують, експлуатують і ліквідують підземні виробки; споруди транспортних підприємств, організацій з підвищеними вимогами до рівня безпеки їх експлуатації (аеропорти, аеродроми, порти, метрополітени тощо); райони відповідальності України за організацію обслуговування повітряного руху.
Ці служби зобов'язані також обслуговувати рекреаційні зони та інші території у період масового відпочинку людей або заняття промислом та місця туристичної активності, водні об'єкти України (басейни Чорного та Азовського морів, річок Дніпро та Дунай).
Для ефективного здійснення своєї діяльності Закон визначає повноваження державних та комунальних, а також інших аварійно-рятувальних служб, які залежно від виконуваної роботи можна поділити на дві групи:
1) повноваження щодо запобігання надзвичайним ситуаціям;
2) повноваження щодо реагування на надзвичайні ситуації. Перша група повноважень визначає можливості:
а) обстежувати з метою профілактики виникнення надзвичайних ситуацій об'єкти та території, які підлягають обслуговуванню;
б) скасовувати власні погодження планів реагування на надзвичайні ситуації або їх окремі позиції у разі невідповідності фактичному стану об'єкта чи території;
в) подавати власникам підприємств, установ та організацій, органам виконавчої влади, місцевого самоврядування пропозиції щодо поліпшення протиаварійного стану об'єктів і територій та усунення виявлених порушень вимог безпеки;
г) безоплатно і безперешкодно одержувати від підприємств, установ та організацій, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування інформацію, необхідну для виконання покладених на аварійно-рятувальну службу завдань.
Друга група повноважень аварійно-рятувальних служб передбачає:
а) безперешкодний доступ на об'єкти і території з метою виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій;
б) використання на договірних засадах засобів зв'язку, транспорту та інших матеріально-технічних ресурсів юридичних осіб для рятування людей та виконання термінових робіт або доставки у зони надзвичайних ситуацій особового складу, спеціального оснащення і вантажів;
в) вимагання від усіх осіб, які перебувають у зоні надзвичайної ситуації, додержання правил, запроваджених встановленими заходами безпеки;
г) участь у роботі комісій з розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах і територіях, що ними обслуговуються.
При цьому аварійно-рятувальні служби громадських організацій реалізують повноваження, викладені у п. «г» першої групи та п.п. «б—г» другої групи.
Законом України від 14 грудня 1999 р. «Про аварійно-рятувальні служби» передбачаються також обов'язки зазначених служб під час ліквідації надзвичайних ситуацій оперативно-тактичного та власне рятувально-ліквідаційного характеру:
а) оперативне визначення обстановки, що склалася внаслідок надзвичайних ситуацій, зони ураження об'єкта чи території і основних напрямків дій, пов'язаних з ліквідацією надзвичайної ситуації;
б) визначення небезпечних факторів;
в) створення необхідних умов для підтримання працездатності особового складу;
г) вжиття термінових заходів для пошуку і рятування людей на уражених об'єктах і територіях, надання невідкладної медичної та іншої допомоги потерпілим;
д) координація дій своїх аварійно-рятувальних формувань;
е) додержання особовим складом вимог правил безпеки під час проведення цих робіт;
є) оперативне усунення ускладнень, що виникають під час ліквідації надзвичайних ситуацій;
'ж) зосередження в зоні надзвичайної ситуації необхідних сил, засобів, резервів і своєчасне введення їх у дію за призначенням;
з) ведення оперативно-технічної документації та підготовка звіту про діяльність аварійно-рятувальних служб, пов'язану з ліквідацією надзвичайних ситуацій, що є складовою частиною матеріалів з розслідування цієї події чи факту, за формою, яка встановлюється МНС України за погодженням з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади.
Організаційна структура аварійно-рятувальних служб включає органи управління та їх сили, тобто аварійно-рятувальні формування і допоміжні підрозділи, що забезпечують вирішення покладених на них завдань. До органів управління діяльністю аварійно-рятувальних служб належить Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать аварійно-рятувальні служби, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадські організації, юридичні особи, що створюють такі служби.
Чинним законодавством визначаються також органи координування діяльності аварійно-рятувальних служб та уповноважених керівників з ліквідації надзвичайної ситуації. До органів координування віднесено, зокрема, Кабінет Міністрів України та МНС України.
Уповноважені керівники з ліквідації надзвичайної ситуації призначаються відповідними органами залежно від її рівня. У разі виникнення надзвичайної ситуації державного рівня Кабінет Міністрів України призначає уповноваженим керівником першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністра чи керівника одного з центральних органів виконавчої влади або його першого заступника.
У разі виникнення надзвичайної ситуації регіонального рівня уповноважений керівник призначається відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною. Київською і Севастопольською міськими адміністраціями в особі першого заступника, або заступника голови відповідного підпорядкування, або керівника територіального органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.
У разі виникнення надзвичайної ситуації місцевого рівня уповноваженим керівником призначається за рішенням районної державної адміністрації, виконавчого органу міської ради один із заступників керівника цього органу або керівник місцевого органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.
Виникнення надзвичайної ситуації об'єктного рівня є підставою для призначення уповноваженого керівника виконавчим органом сільської, селищної ради або керівником підприємства, установи, організації в особі одного з керівників відповідної ради або вказаних юридичних осіб згідно із затвердженим розподілом обов'язків.
Уповноважений керівник з ліквідації надзвичайної ситуації утворює відповідний робочий орган — штаб, який і підпорядковує усі аварійно-рятувальні служби та формування, які залучаються до ліквідації надзвичайної ситуації. Його розпорядження є обов'язковими для всіх суб'єктів, що беруть участь у ліквідації надзвичайної ситуації, а також громадян і організацій, які перебувають у цій зоні.
Такі рішення приймаються ним щодо проведення евакуаційних робіт, залучення до аварійно-рятувальних робіт необхідних транспортних засобів, іншого майна підприємств, установ, організацій, що знаходяться у цій зоні, формувань аварійно-рятувальних служб громадських організацій та за згодою — щодо громадян, зупинення діяльності об'єктів, розташованих у зоні, обмеження доступу людей у зону, зупинення аварійно-рятувальних робіт у разі виникнення підвищеної загрози життю рятувальників та інших осіб, які беруть участь у ліквідації надзвичайної ситуації.
Після завершення ліквідаційних робіт він подає органу, що його призначив, звіт щодо прийнятих рішень і перебігу подій під час ліквідації надзвичайної ситуації та інформує про це відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.
Особливим видом аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф, основним завданням якої є надання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне, хімічне забруднення тощо) безкоштовної медичної допомоги.
Державна служба медицини катастроф утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343', яка діє на підставі Положення про Державну службу медицини катастроф, затвердженого цією постановою.
Служба медицини катастроф складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міноборони, МВС, Мінтрансом, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.