Правління обирає зі своїх членів Голову на один рік, але не більше ніж на 2 строки підряд. Голова репрезентує РЕЦ у відносинах з іншими органами, установами, підприємствами, організаціями в Україні та за її межами, підписує прийняті Правлінням рішення, скликає його засідання тощо. Рішення Правління приймаються більшістю від його складу за умови, що у засіданні бере участь не менше половини складу Правління.
Поточне керівництво діяльністю РЕЦ здійснює його Виконавчий директор, який призначається Правлінням на три роки з можливістю продовження його повноважень на той же термін. На нього покладається організація виконання рішень Правління, довгострокове та поточне планування діяльності, звітність, включаючи інформацію про надані гранти, що отримані на використані кошти; розроблення для затвердження Правлінням бюджету, підготовка пропозицій щодо форм та обсягів матеріального забезпечення проектів і програм, вирішення інших організаційних питань, укладання контрактів про надання грантів, розпорядження коштами та інші повноваження відповідно до законодавства і установчих документів.
Дорадчим органом Правління є Форум, який утворюється з метою сприяння у питаннях формування його політики, визначення основних напрямів діяльності, розвитку зв'язків з природоохоронною та науковою діяльністю, органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими підприємствами, установами, організаціями, та для популяризації діяльності РЕЦ, виконання його завдань.
Форум утворюється на паритетних конкурсних засадах у складі ЗО найвідоміших діячів громадських екологічних організацій, науковців, підприємців, державних діячів з урахуванням їхніх знань, досвіду, що можуть бути використані на потреби РЕЦ та його діяльності у сфері збереження довкілля.
Форум з метою підготовки пропозицій щодо розвитку діяльності РЕЦ може утворювати відповідні комісії. Висновки та рекомендації Форуму є обов'язковими для розгляду Правлінням. Його засідання проводяться один раз на рік для обговорення річного звіту та розробки пропозицій до перспективних планів РЕЦ.
Фінансова діяльність РЕЦ здійснюється за рахунок грантів та іншої допомоги державних фондів, міжнародних організацій, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, інших держав та міжнародних організацій, коштів державного та місцевих бюджетів, які можуть надаватися РЕЦ в установленому порядку за договорами з їх розпорядниками для виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм і проектів, інших не заборонених законом джерел, які мають спрямовуватися на виконання завдань РЕЦ у сфері забезпечення екологічної безпеки.
Викладене дозволяє констатувати, що на сьогодні в Україні створені юридичні засади різноманітних організаційно-правових форм попередження настання екологічної небезпеки внаслідок дії стихійних сил природи або техногенного негативного екологічного впливу, які здатні створювати надзвичайні екологічні ситуації. Їх сукупність створює Систему запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.
Проте, як системне утворення, правова організація попередження екологічної небезпеки потребує суттєвого нормативно-правового вдосконалення, інтеграції та комплексного підходу без розпорошення діяльності організаційних структур на виконання ними вимог забезпечення екологічної безпеки незалежно від джерела походження екологічної небезпеки та створення надзвичайних екологічних ситуацій.
Йдеться, насамперед, про доцільність уніфікації понять «екологічна небезпека», «природна небезпека», «сейсмічна небезпека», «техногенно-екологічна небезпека», «техногенна небезпека», «промислова небезпека», різноманітність найменувань яких відображає поліфонію теоретичних підходів, закладених у зміст регулювання однорідних або близьких правовідносин, точки суміжного перетину яких не визначені у чинному законодавстві, і механізм дії яких спрямований на створення безпечних умов існування людини, середовища її життєдіяльності та якісного довкілля, унеможливлення створення загрози для самого довкілля, здоров'я і життя громадян залежно від джерел походження небезпеки та правових зв'язків, в яких вони перебувають із володільцями джерел підвищеної екологічної небезпеки чи суб'єктами здійснення екологічно небезпечної діяльності.
У чинному законодавстві, переважно на рівні підзаконно-нор-мативно-правового регулювання, й досі простежується диференційований підхід щодо забезпечення екологічної безпеки стосовно створення загрози від природної стихії та окремо від дій техногенних чинників, а тому пропонуються і відповідні організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки.
Незважаючи на різноманітні організаційно-правові форми упередження екологічної загрози, наявні засоби та способи запобігання реально не забезпечують відвернення екологічної загрози як від природної стихії, так і від техногенного впливу, а тому говорити про високий рівень ефективності організаційно-правового забезпечення немає підстав. Також не вдається за допомогою наявних організаційно-правових форм унеможливити настання надзвичайних екологічних ситуацій внаслідок природної стихії.
Певною мірою це зумовлено тим, що зазначена сфера функціональної діяльності органів держави є простим доповненням до їх правового становища, її здійснення ще не забезпечено науково, технічно, технологічно, фінансове.
Дається взнаки й та обставина, що правова організація попередження надзвичайних екологічних ситуацій перебуває на стадії свого становлення й формування, вироблення стратегії і тактики, запровадження новаційних форм та методів діяльності.
У цьому зв'язку вважаю за доцільне на законодавчому рівні визнати діяльність шодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації пріоритетною діяльністю органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціально уповноважених міністерств у цій сфері, такою, що спрямована на забезпечення національної (в тому числі екологічної) безпеки та права громадян на таку безпеку, життя та здоров'я населення.
Це, в свою чергу, має обумовити встановлення абсолютної відповідальності цих органів за зволікання в реалізації вимог законодавства та порушення відповідних суб'єктивних прав громадян України, включаючи й компенсацію відповідної шкоди (моральної та матеріальної), що заподіюється внаслідок невиконання функціональної діяльності відповідними структурами.
Правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій та гарантії прав потерпілих громадян
Питання до теми:
1. Поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій та його юридичне значення.
2. Підстави, порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації та її правовий режим.
3. Особливості правового режиму зон, встановлених на радіоактивне забруднених територіях.
4. Правовий статус і соціальний захист громадян, які постраждали від надзвичайних екологічних ситуацій.
§ 1. Поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій та його юридичне значення
Згідно із Законом України від 13 липня 2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»' зона надзвичайної екологічної си-туадії — це окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація.
Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону надзвичайна екологічна ситуація — це надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Під негативними змінами в навколишньому природному середовищі розуміється втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.
Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації базується на Конституції України і складається із законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та інших законів, а також прийнятих відповідно до них підзаконних нормативно-правових актів.
Визначення зон надзвичайних екологічних ситуацій міститься в законодавстві України. Так, згідно зі ст. 65 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» рішенням Верховної Ради України окремі території держави можуть оголошуватись зонами екологічної катастрофи, зонами підвищеної екологічної небезпеки чи відноситись до інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій.
Зонами екологічної катастрофи оголошуються території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.
Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в навколишньому природному середовищі на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.
До інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій прийнято, зокрема, відносити зони екологічного лиха.
Зонами екологічного лиха оголошуються території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що загрожують здоров'ю населення, стану природних екологічних систем, генетичних фондів рослинного і тваринного світу.