Смекни!
smekni.com

Екологічне право 1 (стр. 49 из 139)

Основними принципами у сфері захисту населення від надзви­чайних ситуацій техногенного та природного характеру є: пріори­тетність завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я людей і довкілля; безумовне надання переваги раціональній та превентивній безпеці; вільний доступ населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; особиста відповідальність і піклування громадян про власну безпеку, не­ухильне дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру; відповідальність у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог законодавства; обов'язковість завчасної реалізації заходів, спрямова­них на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психо-соціальних наслідків; урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

максимально можливе, ефективне і комплексне використання на­явних сил і засобів, які призначені для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про захист населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру» громадяни України у зазначеній сфері мають право на:

— отримання інформації про надзвичайні ситуації техногенно­го та природного характеру, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

— забезпечення та використання засобів колективного і індивідуального захисту, які призначені для захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у разі їх виникнення;

— звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситу­ацій техногенного та природного характеру;

т- відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здо­ров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

— компенсацію за роботу у зонах надзвичайних ситуацій техно­генного та природного характеру;

— соціально-психологічну підтримку та медичну допомогу, в тому числі за висновками Державної служби медицини катастроф та/або лікарсько-трудової комісії, на медико-реабілітаційне віднов­лення у разі отримання важких фізичних та психологічних травм;

— інші права у сфері захисту населення і територій надзвичай­них ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, користуються тими самими правами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни Ук­раїни, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» містить положення щодо визнання юридичних та фізичних осіб потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації та відшкодуван­ня заподіяної їм шкоди.

Так, потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації відповідно до закону визнаються юридичні та фізичні особи, яким заподіяно шкоду внаслідок виникнення цієї ситуації або проведен­ня робіт з ліквідації її наслідків (ст. 14).

Особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації, відшкодовується заподіяна матеріальна шкода та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановлених законом.

Відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичай­ної екологічної ситуації, та громадянам, залученим до виконання заходів з ліквідації її наслідків, здійснюється за рахунок коштів дер­жавного та місцевих бюджетів, передбачених на зазначені цілі, ре­зервного фонду Кабінету Міністрів України, а також інших, не за­боронених законом джерел.

На сьогодні в Україні законодавче чітко визначено статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи. Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях ви­никли нові соціальні та економічні умови. Україну було оголоше­но зоною екологічного лиха. На порядку денному постало питання про створення надійного захисту людей від наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи та на вирішення проблем медичного і соціального харак­теру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації консти­туційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивного забруд­нення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та умов проживання і праці на за­бруднених територіях базується на принципах: пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексного розв'язання завдань охо­рони здоров'я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі національних програм з цих питань та ураху­вання інших напрямів економічної та соціальної політики, досяг­нень у галузі науки та охорони навколишнього середовища;

соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди осо­бам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; ви­користання економічних методів поліпшення життя шляхом про­ведення політики пільгового оподаткування громадян, які пост­раждали від Чорнобильської катастрофи, та їх об'єднань;

здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищен­ня кваліфікації постраждалого населення; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і про­ведення консультацій між державними органами і постраждалими (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та держав­ному рівнях; міжнародного співробітництва в галузях охорони здоров'я, соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду роботи з цих питань.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи — громадя­ни, в тому числі діти, які зазнали впливу радіоактивного оп­ромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986—1987 рр. незалежно від кількості робочих днів, в тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а та­кож тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослуж­бовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 р. на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

До потерпілих від Чорнобильської катастрофи згідно зі ст. 11 зазначеного Закону належать:

1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі і особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безу­мовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;

2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовно­го (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили станом на 1 січня 1993 р. на території зо­ни безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гаран­тованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років;

4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоеко­логічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;