Важливо, що вказані земельні ділянки, враховуючи їх надзвичайне цільове використання, не підлягають відчуженню у держави у процесі реформування земельних правовідносин, що і слід закріпити у законодавчому акті про землю в Україні.
Маю відзначити й те, що в Україні на базі законодавства про кооперацію формально-юридичне і фактично у складі земель населених пунктів утворилася самостійна категорія земель як сукупність земельних ділянок колективних та індивідуальних садівницьких поселень, які займають значні території в передмісті та інших зонах. Такі земельні ділянки мають своє цільове призначення, що визначається проектами організації садівницьких товариств, затверджених у встановленому порядку, юридичне легалізовані стосовно конкретних фізичних і юридичних осіб, мають наявну інженерну та комунальну інфраструктуру та визначені у правовста-новлюючих документах, виконують важливі життєзабезпечувальні, соціальні та інші функції, що обумовлює доцільність їх правової регламентації, юридичного опосередкування системи земельних правовідносин, які виникають на різних етапах функціонування садівницьких товариств, їх колективних та індивідуальних членів як землевласників та землекористувачів.
Варто додати, що склалася й відповідна судова практика з вирішення земельних спорів за участю вищезазначених суб'єктів, що є додатковим аргументом доцільності законодавчої регламентації земель садівницьких поселень.
Особливу увагу слід звернути на землі культового призначення, про які не йдеться у чинному ЗК України. Юридичні титули на вказані землі змінювалися залежно від їх приналежності до відповідних церков, монастирів та соціально-політичного устрою держави. У попередній період утвердилося виключне право державної власності на ці землі з монопольним розпорядженням ними органами виконавчої влади. Невизначеність правового режиму зазначених земель періодично створює напруженість між різними церквами та релігійними об'єднаннями громадян. З метою врегулювання цих відносин та відновлення історичної справедливості бажано закріпити механізм регулювання і визнання права власності на земельні ділянки, на яких розміщені культові споруди, пам'ятки та пантеони, і право довгострокової оренди земель, пов'язаних із забезпеченням функціонування церковних об'єднань. Важливо, щоб це стало складовою частиною здійснюваної в Україні земельної реформи, приватизації та демонополізації права державної власності на землю.
Очевидно, що сьогодні актуальним є вирішення питання щодо встановлення правового режиму цієї категорії земель з тим, щоб нейтралізувати причини виникнення земельних конфліктів (колізій), зокрема земель культового призначення (церковних, монастирських тощо).
Потребує свого вирішення і питання правового режиму земель родовищ корисних копалин, торф'яного фонду і водно-болотних угідь, мисливського фонду та особливо деградованих земель.
У ЗК України (ст. 49) передбачається, що земельні ділянки, які зазнали радіоактивного і хімічного забруднення, на яких не забезпечується одержання чистої продукції, підлягають вилученню з сільськогосподарського обороту. Виробництво сільськогосподарської продукції на цих землях забороняється.
Видається, що такою ж мірою ці землі непридатні й для здійснення інших видів діяльності, проживання тощо, беручи до уваги те, що фактично вони є екологічно небезпечними.
Правовий режим цієї категорії земель чинним ЗК України не визначений. Певні юридичні засади, що характеризують їх правовий режим, містяться у нормах Закону України від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»', який передбачає, що до земель, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоак тивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1.0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань,
спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення , населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, і забезпечення його нормальної господарської діяльності.
У той же час цей Закон передбачає відповідне зонування вказаних територій та визначає, зокрема, радіаційне небезпечні і радіаційне забруднені землі. Так, радіаційне небезпечними визнаються землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають державним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами. До цих земель належать, зокрема, території, на яких встановлений режим зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Відповідно, радіоактивне забрудненими слід вважати землі, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності. До цих земель належать території з правовим режимом зони гарантованого добровільного відселення та зони посиленого радіоекологічного контролю.
Проте це не єдині землі, що потребують встановлення особливого правового режиму, оскільки значну небезпеку створюють і земельні ділянки, які деградовані внаслідок дії природних явищ стихії (землетрусів, повеней тощо), а також небезпечного техногенного впливу на стан навколишнього природного середовища (систематичних викидів забруднюючих хімічних речовин, інших фізичних, біологічних, тонізуючих впливів).
Тому встановлення спеціального режиму екологічно деградованих земель у ЗК України бажано здійснити з урахуванням вищезазначених особливостей та вимог Закону України від 13 липня 2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»', що повинно братися до уваги при визначенні землі як об'єкта диференційованого правового регулювання. При цьому доцільно передбачити порядок передачі та виключення земель із вказаних категорій у разі їх реабілітації та відновлення якості.
Чинне земельне законодавство України використовує узагальнену категорію «земельні ділянки» як найбільш деталізовану частину різних категорій земель, які з точки зору конкретних земельних правовідносин є об'єктами, на які спрямовуються інтереси відповідної фізичної та юридичної особи та стосовно яких встановлюється їх земельна правосуб'єктність і оформляється відповідний юридичний титул — право власності чи право землекористування.
ЗК України диференціює земельні ділянки як за формами права власності на них, так і за суб'єктним складом із зазначенням їх цільового використання або фіксує їх назву з точки зору їх місця в складі відповідних категорій земель.
Зважаючи на це, можна виділити земельні ділянки, які можуть належати на праві власності громадянам та юридичним особам, зокрема: селянських (фермерських) господарств; особистих підсобних господарств; присадибні; садівницькі; гаражні; дачні;
прибудинкові; територіальних громад; колективних сільськогосподарських підприємств; кооперативів; садівницьких товариств;
сільськогосподарських акціонерних товариств, на яких розміщені об'єкти незавершеного будівництва; автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню; для зайняття підприємницькою діяльністю тощо.
Досить розгалуженою є система земельних ділянок, які використовуються на юридичному титулі права землекористування, окремі назви яких відображають характер та особливості їх правового режиму: земельні ділянки для зайняття традиційними народними промислами, сінокоси, пасовища, городи, орендні земельні ділянки, земельні ділянки житлових та інших кооперативів, смуги відводу, смуги земель, зелені зони, лісові угіддя, берегові смуги, прибережні смуги, земельні ділянки загального користування та ін.
Кожній з перелічених земельних ділянок притаманний свій правовий режим, тобто встановлений законодавством порядок, що визначає правосуб'єктність різних осіб щодо їх використання як об'єкта права власності, землекористування, в тому числі оренди, відновлення й охорони.
Земельна ділянка вказує на її належність до більш загальної категорії — землі, здатної ділитись на частини (ділянки) і виконувати відповідну функцію.
Тому термін «земельна ділянка» має важливе значення для характеристики категорії «земля», оскільки є її складовою частинок» як частка цілого, що відбиває особливості її цільового використання, об'єкта конкретних життєвих правовідносин і юридичне закріплену «персоніфікацію», тобто приналежність її конкретному носію прав і обов'язків, а також реалізації правомочностей щодо володіння і користування (право землекористування) або володіння, користування і розпорядження (право власності).
Таким чином, земельна ділянка — це індивідуально визначена і юридичне відособлена частина відповідної категорії земель, яка належить на певному юридичному .титулі (праві власності чи праві користування) конкретній особі і використовується (експлуатується) відповідно до цільового призначення, та межі якої визна чені на місцевості відповідно до затвердженої в установленому порядку земельно-впорядної документації*.