Екологічне право 1 (стр. 60 из 139)

Таким чином, приватизація земель — це процес, який передбачає:

а) переважно безоплатну передачу в приватну чи колективну власність земель сільськогосподарського призначення відповідно громадянам України та їх об'єднанням, які користувалися землею («тобто тим, хто її обробляє»), зайнятим у колективному чи індивідуальному господарстві та здійснюють відповідну діяльність на землі, за цінні папери — земельні бони;

б) придбання за плату земель несільськогосподарського призначення за окремими договорами у розмірах та за вартістю, що встановлюються місцевими радами;

в) передачу в успадковуване володіння земельних ділянок для побутових потреб за відповідну плату.

Правові засади приватизації земель як засобу реформування земельних правовідносин були закріплені:

1) постановою Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р «Про земельну реформу».';

2) постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»²;

3) Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р.';

4) Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок»²;

5) Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»³;

6) Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»⁴;

7) Указом Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»⁵ та ін.

Аналіз чинного законодавства, зокрема норм Земельного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992р., інших актів законодавства та практики його застосування дозволяє виділити такі основні ознаки приватизації земель:

1. Сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій різних суб'єктів, спрямованих на виникнення права приватної власності громадян та права колективної власності їх об'єднань шляхом перерозподілу земель державного земельного фонду.

2. Безоплатна передача земельних ділянок у приватну або колективну власність.

3. Така передача частини цих земель передбачає зміну та припинення права державної власності на них і виникнення права приватної власності громадян України або права колективної власності їх об'єднань на відповідні земельні ділянки.

4. Передача земельних ділянок проводиться виключно за рішенням відповідної ради або уповноваженими нею на це органами державної виконавчої влади.

5. Одноразове відчуження частини земель державного земельного фонду на користь визначених законодавством осіб для кожного виду цільового використання земель.

6. Обов'язковий запис (відмітка) відповідного органу в разі безоплатної передачі земельної ділянки в документі особи, що посвідчує її громадянство, для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, присадибних земель, садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва.

7. Обов'язкове юридичне посвідчення права власності на землю в державному акті на право власності (приватної чи колективної).

8. Реєстрація державного акта на право власності на землю у реєстраційних документах відповідних місцевих рад.

З урахуванням викладених обставин, які мають важливе юридичне значення, та узагальнення наведених ознак можна констатувати, що приватизація земель — це юридичне визначений порядок (процес, процедура), в якому реалізуються матеріальна і спеціальна правосуб'єктність громадян України та їх об'єднань, спрямована на зміну або припинення права державної власності на частину визначених законодавством земельних ділянок, виникнення та посвідчення права приватної власності громадян та колективної власності їх об'єднань на вказані земельні ділянки.

Оскільки приватизація земель здійснюється в певному порядку, тобто процесі, то вона може розглядатися як спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, у яких за допомогою системи активних дій їх суб'єктів здійснюється перерозподіл земель державного земельного фонду та виникнення і юридичне посвідчення права приватної власності громадян та права колективної власності їх об'єднань на встановлені законодавством земельні ділянки, які відчужуються у держави.

Маю зазначити, що наявність вказаних ознак є обов'язковою для цього поняття. Тому їх підміна або відсутність є свідченням інших, не приватизаційних правовідносин, а відтак має і власну юридичну природу, відмінну від вищевикладених положень.

Це стосується, зокрема, так званої «платної приватизації» або ж окремо визначеної процедури набуття права власності шляхом придбання у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення понад норму середньої земельної частки для ведення селянського (фермерського) господарства, викупу земель для громадських та державних потреб тощо та набуття права приватної власності на земельні ділянки із земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва, автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню, зайняття підприємницькою діяльністю та інших потреб.

Саме поняття «платна приватизація», з точки зору його юридичної природи, не є синонімічним власне приватизації, оскільки визначальною ознакою останньої є принцип безоплатності.

Тому «платна приватизація» базується на інших засадах, одним із важливих елементів якої є договір відчуження земельної ділянки, купівлі-продажу тощо як самостійної організаційно-правової форми придбання частки земель, які належать державі на праві державної земельної власності, фізичними та юридичними особами у правових формах, визначених законодавством України.

Крім того, приватизація — це юридичне визнаний процес одноразової безоплатної передачі (саме передачі, а не відчуження) частки земель держави у приватну власність громадян або колективну власність їх об'єднань.

Звичайно, ідеальним є варіант передачі вказаних земель виключно у приватну власність фізичних осіб або їх об'єднань, що було б юридичне вірно і грамотно з точки зору юридичної техніки і чистоти юридичних понять. Однак законодавством визнається колективна власність об'єднань громадян як відповідних юридичних осіб. Тому, з точки зору наявного законодавчого підґрунтя, немає підстав видавати бажане за дійсне.

Тим більше, що у первинних законодавчих та підзаконних актах не було достатньої чіткості і завершеності правового забезпечення приватизації земель. Скажімо, Земельний кодекс (ЗК) України в редакції від 13 березня 1992 р. передбачив лише власне можливість кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства на вихід із нього та право одержати свою частину землі в натурі (на місцевості) і порядок визначення її розміру (ч. 9 ст. 5). Однак він не передбачив чіткої процедури переходу права на земельну ділянку в натурі членам кооперативних сільськогосподарських структур у разі їх добровільного виходу та особливостей юридичного оформлення права приватної власності на таку земельну частку.

І тільки в процесі реформування земельних правовідносин, шляхом проб і помилок, нормативно-правовим шляхом було закріплено відповідно норму та процедуру персоніфікації спочатку права на земельну частку (пай) у процесі паювання земель і сертифікації прав на ці земельні ділянки, а згодом і подальшу процедуру розпаювання земель вказаних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, ресертифікації відповідних прав на відповідні частки земель (земельні ділянки) та виникнення права приватної власності громадян на ці ділянки.

Тобто з позиції методології та дотримання принципу об'єктивності науково-правничого аналізу та сучасного нормативно-правового регулювання в цій сфері можна припустити, що у класичному розумінні приватизація пов'язується із виникненням права приватної власності громадян України на земельні ділянки шляхом безпосередньої передачі їм у власність частки земель із земельного фонду держави. В той же час практика, в тому числі нормотворча, виробила ускладнену у часі і просторі процедуру набуття громадянами України права приватної власності на частки земельних ділянок, які знаходяться в користуванні сільськогосподарських товаровиробників шляхом перерозподілу належних їм земель за схемою:

І. Реальний стан юридичних титулів суб'єктів до початку приватизації земель:

Право державної Право

власності на землю землекористування:

• колгоспів,

• радгоспів,

• інших державних

сільськогосподарських

підприємств

II. Процес (процедура) приватизації земель:

виникнення права право державної колективної власності власності на землю:

на земельні ділянки

• сільськогосподарських колективних підприємств,

• сільськогосподарських кооперативів, \' • сільськогосподарських акціонерних товариств

III. Процес (процедура) паювання земельних ділянок у структурі вищезазначених земель:

сертифікація права власності громадян на земельну частку (пай) ^! у колективній власності цих сільськогосподарських товаровиробників

IV. Процес (процедура) розпаювання земельних паїв: