в) наявність юридичних можливостей щодо реалізації повноважень правосуб'єктних осіб;
г) встановлення обов'язків органів держави та місцевого самоврядування щодо розгляду заяв та клопотань, інших обґрунтовуючих матеріалів на передачу земель у приватну та колективну власність.
2. Організаційно-правові гарантії:
а) передбачається структура органів, зобов'язаних розглядати матеріали на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну і колективну власність;
б) визначаються організаційні структури, які розробляють проект відведення земельних ділянок;
в) діяльність організаційно-функціональних структур щодо фінансування робіт з підготовки матеріалів на передачу земельних ділянок у власність;
г) наявність контролюючих органів щодо координації та забезпечення приватизації земель та перевірки дотримання вимог чинного законодавства в цій сфері.
3. Процесуально-правові гарантії:
а) законодавче визначення деяких процедур приватизації земель;
б) встановлення послідовності дії та стадій передачі земель у приватну та колективну власність;
в) визначення термінів розгляду матеріалів приватизації, прийняття рішень і видачі правовстановлюючих земельно-правових документів;
г) закріплення процесуальних підстав оскарження дій зобов'язальних осіб у судовому порядку. 4. Забезпечувально-правові гарантії:
а) встановлення судового порядку розгляду та вирішення • спірних питань щодо приватизації земельних ділянок;
б) визнання рішення суду підставою для відведення земельних ділянок у натурі (на місцевості) та видачі державного акта на право власності на землю.
§ 4. Правові засади набуття права власності на земельні ділянки
Існування різних організаційно-правових форм придбання земельних ділянок і відповідне набуття прав на земельні ділянки — невід'ємна складова реформування земельних правовідносин, що свідчить про демократизацію суспільства, послаблення централізації державної влади, розвиток місцевого самоврядування та демонополізацію права державної власності на землю.
Це об'єктивно зумовлює розширення правових форм приватної, колективної (спільної сумісної та спільної часткової) і комунальної власності на земельні ділянки, закріплення в чинному законодавстві певного приватного та корпоративного інтересу до землі та оформлення відповідних прав фізичних і юридичних осіб на неї.
'Інтерес до землі різних прошарків суспільства обумовлює в свою чергу невпинний процес законотворчої діяльності щодо уніфікації різними правовими способами процесу набуття прав на земельні ділянки залежно від їх цільового призначення, правового режиму і приналежності до відповідної категорії земель.
На тлі приватизаційних процесів почали модифікуватися різні форми переходу прав на землю від держави до громадян і юридичних осіб, що мало наслідком запровадження в законодавстві категорії так званої «платної приватизації», що фактично призвело до перегляду змісту відповідних юридичних понять.
Не випадково в чинному законодавстві, в науковій та спеціальній літературі через вади юридичної техніки почали застосовуватися поряд із терміном «приватизація» й інші замінники — «платна приватизація», «передача земельних ділянок (земель) у власність шляхом викупу», «продаж земельних ділянок» як тотожні приватизації, що призвело до свідомого чи несвідомого «засмічення» чинного законодавства та плутанини в практиці його застосування.
Очевидним є правотворчий абсурд, адже, скажімо, купівля-продаж як форма набуття права на землю має свою історію та юридичну природу, чіткі ознаки, які ніяким чином не пов'язані зі змістом правового розуміння приватизації землі.
Варто зазначити, що законодавець досить-таки непевно закріплює можливість набуття прав на землю як широкої категорії відчуження земельних ділянок у одних власників та набуття і оформлення прав на них іншими фізичними і юридичними особами, тобто застосовує це словосполучення в контексті широкого поняття, яке може ототожнювати різні процедури переходу прав на земельні ділянки від одних суб'єктів до інших поряд із приватизацією земель.
Застосування словосполучення «придбання земельної ділянки» більшою мірою характеризує власне факт фізичної зміни власника відповідної земельної ділянки. Таким чином, придбання земельної ділянки може здійснюватися певним способом, шляхом визначення конкретної організаційно-правової форми опосередкування юридичної можливості набуття особою відповідного права (у даному випадку — права власності) на земельну ділянку та проходження відповідної процедури.
Набуття прав на земельні ділянки має свої юридичні особливості, оскільки за чинним законодавством значною мірою пов'язується з розпорядчою діяльністю органів центральної та місцевої виконавчої влади, що і відрізняє вказаний процес від купівлі-продажу та інших форм відчуження земельних ділянок із диспозитивністю суб'єктів зазначених правовідносин.
Набуття прав на земельні ділянки обов'язково передбачає прийняття відповідного управлінського рішення, тобто специфічної форми дозволу уповноваженого органу держави, органів місцевого самоврядування, яке виступає як обов'язкова юридична підстава для подальшого укладання договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення на неї відповідних суб'єктивних прав.
Таким чином, у процесі набуття прав на земельні ділянки поєднуються різноманітні дії управлінського, матеріально-правового, процедурне (процесуально)-правового і цивільно-правового характеру, що спрямовані на зміну або припинення права власності держави на землю та його виникнення у визначених законодавством фізичних і юридичних осіб.
Аналіз чинного законодавства в цій сфері дає підстави для висновку, що набуття прав на земельні ділянки спрямовується на виникнення переважного права приватної та колективної власності громадян та їх об'єднань або ж різних юридичних осіб на землю, що проводять діяльність, пов'язану з використанням земельної ділянки, або ж на об'єкти, що знаходяться (розташовуються) на ній.
Маю зазначити й те, що набуття прав на землю передбачає виникнення права власності не взагалі на землю чи категорію земель, а на конкретно визначену і юридичне відокремлену в земельно-правових документах земельну ділянку.
Особливістю набуття прав на земельні ділянки є і наявність чітко визначеної в законодавстві процедури, тобто порядку здійснення юридичних дій, за яких у суб'єктів виникають повноваження щодо володіння, користування і розпорядження цією земельною ділянкою. Такі юридичні процедури мають спільні ознаки, проте різняться за суб'єктним складом, правовим режимом земель земельної ділянки і колом прав та обов'язків правосуб'єктних осіб.
Набуття прав на земельні ділянки має чітко фіксований компенсаційний характер щодо виконання конкретних дій та надання послуг — використання матеріалів, їх транспортування, обмін, зберігання, замовлення, надпису, посвідчення, реєстрації тощо за рахунок коштів заінтересованих осіб.
Характерна і та обставина, що набуття прав на землю здійснюється поза межами процедурно-правового забезпечення приватизації земельних ділянок.
Незаперечним є і той факт, що набуття прав на земельні ділянки створює умови для розширення кола їх власників, прискорює формування ринку землі, залучення земельних ділянок до товарно-грошового обігу, сприяє наповненню бюджетів додатковими фінансовими коштами і розширює сферу активної юридичної практики консультативних, консалтингових фірм і нотаріальних контор.
Юридичною базою набуття прав на земельні ділянки є норми Земельного кодексу (ЗК) України, інших законів та підзаконних актів.
1. Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗК України громадяни можуть набувати право власності на земельні ділянки у разі:
а) одержання їх у спадщину;
б) одержання частки землі у спільному майні подружжя;
в) купівлі-продажу, дарування та обміну.
2. Допускається придбання земельних ділянок у власність у місцевих рад для ведення селянського (фермерського) господарства, розмір яких перевищує середню земельну частку (ч. 5 ст. 6; ст. 18 ЗК України; ч. 5 п. 2 ст. 4 Закону України від 22 червня 1993 р. «Про селянське (фермерське) господарство». Крім того, цим же Законом встановлена можливість придбання за плату земельних ділянок у приватну власність із земель запасу (ч. 1 ст. 7).
3. Придбання земельних ділянок можливе шляхом їх викупу місцевими радами та Верховною Радою України за згодою власників землі і землекористувачів (ч. 8 ст. 17, ст. 31, 34 ЗК України).
4. Перехід права власності на земельну ділянку може здійснюватися у зв'язку з переходом права власності на будівлю і споруду (ст. ЗО ЗК України).
5. Придбання земельних ділянок і набуття права власності на них може провадитися за спеціальними процедурами, передбаченими: а) Законом України від 14 вересня 2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва»; б) указами Президента України:
— від 29 грудня 1993 р. «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню»';
— від 12 липня 1995 р. «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності»';
— від 19 січня 1999 р. «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення»2.
І. Правові моделі процедури придбання земельних ділянок у власність та набуття прав власності на них
Порядок придбання земельних ділянок та набуття права приватної власності на земельні ділянки у спадщину, одержання їх у спільному майні подружжя, внаслідок укладення договору купівлі-продажу, дарування, обміну земельними ділянками, визначається відповідно нормами Цивільного кодексу УРСР та Кодексу законів про шлюб та сім'ю України.