10. Розгляд відповідною місцевою радою проекту відведення земельної ділянки і прийняття рішення про її вилучення, викуп і передачу у власність заінтересованих осіб.
11. Укладання угоди про викуп земельної ділянки з її власником, внесення плати відповідно до проведеної експертної грошової оцінки землі, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки.
12. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
13. Виготовлення та видача Державного акта на відповідне право власності на землю.
14. Реєстрація Державного акта у спеціальній Книзі, реєстрація відповідних державних актів.
15. У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на викуп земельної ділянки чи в разі відмови місцевої ради у її вилученні, ці питання можуть бути вирішені в судовому порядку.
16. Рішення суду про задоволення позову про викуп земельної ділянки є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі Державного акта, що посвідчує право власності на землю за умови сплати відповідних коштів покупцем.
IV. Правові засади переходу прав власності на земельні ділянки у зв'язку з переходом прав власності на будівлі і споруди (ст. ЗО ЗК України)
1. Загальний принцип чинного законодавства — при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності (або користування) на земельну ділянку.
2. За попереднім законодавством цей принцип застосовувався стосовно земель міст і селищ міського типу.
3. Підставою виникнення права на землю є відповідна угода про відчуження будівель і споруд.
4. Таким чином, право на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, було похідним від права власності на будівлю і споруду.
За чинним земельним законодавством:
1. Це право обмежено суб'єктним і об'єктним складом, визначеним ст. 67 ЗК України, тобто присадибними ділянками, які використовуються для індивідуального житлового будівництва, а також ділянками для гаражного і дачного будівництва та право-суб'єктністю громадян, яким надано таке право.
2. Це право залежить від права на земельні ділянки попередніх власників будівель та споруд (можливий перехід тільки права користування).
3. Це право переходить новому власнику будівель і споруд, якщо не змінюється цільове використання земельної ділянки.
4. Допускається можливість набуття права спільної власності на земельну ділянку, якщо будівля (або її частина) переходить до кількох власників.
5. Посвідчення права власності на землю здійснюється шляхом видачі Державного акта на право приватної власності або колективної власності відповідними радами.
6. Обов'язкова реєстрація цих Державних актів відповідною радою (ч. 1 ст. 23 ЗК України).
Отже, зважаючи на викладене, можна констатувати:
І. Сучасна практика правового регулювання відрізняється від
практики попереднього періоду правового регулювання, оскільки
поширюється виключно на земельні ділянки для індивідуального
житлового, гаражного і дачного будівництва.
2. Формально право власності на земельну ділянку для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва поширюється виключно на громадян.
3. Ігнорування цих вимог породило хибну практику відчуження і набуття земель юридичними особами на праві власності, оскільки ч. З ст. ЗО ЗК України передбачає для них тільки перехід права користування земельною ділянкою при передачі будівель і споруд, маючи на увазі, що передача передбачає безкоштовне відчуження будівель і споруд на користь інших юридичних осіб.
V. Правові форми набуття права власності на землю за спеціальними процедурами
Наявність спеціальних процедур обумовлено прийняттям низки указів Президента, які передбачили особливі вимоги щодо придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для зайняття підприємницькою діяльністю та на яких розташовані певні об'єкти, зокрема незавершеного будівництва та автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню.
Певний сплеск розвитку інституту придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення та набуття прав на них надали укази Президента, зокрема, нині скасований Указ Президента України від 14 жовтня 1993 р. «Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва», а також укази Президента України від 29 грудня 1993 р. «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню», та від 12 липня 1995 р. «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності».
Саме в зазначених нормативно-правових актах застосовується категорія «приватизація» як синонім понять «платна приватизація» та «придбання у власність земельних ділянок» для відповідної діяльності, в тому числі підприємницької. І тільки в Указі Президента України від 19 січня 1999 р. «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» термін «приватизація» об'єктів незавершеного будівництва ототожнено із категорією «відчуження», а стосовно земельних ділянок чітко визначена можливість їх придбання шляхом купівлі-продажу в установленому порядку. В Указі зазначаються також основні суб'єкти цих правовідносин — покупці та продавці вказаних земельних ділянок.
Отже, власне нормативно-правовим шляхом легалізовані основні категорії, що відрізняються від процесу приватизації. Тим самим легалізовано юридичні підстави для припинення невиправданої дискусії в цій частині, закріпивши інститут придбання земельних ділянок як самостійні правові норми в системі перерозподілу земельних ділянок на ринку землі та набуття відповідних прав на придбані земельні ділянки. Певною мірою це зумовлено також і Законом України від 14 вересня 2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва», яким чітко закріплено, що покупці об'єктів незавершеного будівництва можуть придбати (підкреслено мною — В. А.) разом з цими об'єктами земельні ділянки, відведені в установленому порядку для будівництва.
Особливості процедури набуття прав на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва та автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно насе-, ленню.
1. Право на придбання вказаних земельних ділянок мають:
а) громадяни України;
б) юридичні особи, зареєстровані на території України та в статутному фонді яких відсутня частка державного майна (а щодо об'єктів незавершеного будівництва — не перевищує 25 відсотків).
Інші особи, зокрема іноземні юридичні особи, громадяни іноземних держав, особи без громадянства, спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації за участю іноземних юридичних осіб та громадян іноземних держав, підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам, іноземні держави мають право виключно на довгострокову оренду земельних ділянок.
Прийняття рішення про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва разом із придбанням із земельною ділянкою автозаправної станції здійснюється Фондом державного майна та його регіональними відділеннями, органами приватизації в Автономній Республіці Крим спільно з Держкомземом України, або його органами на місцях.
2. Це рішення є одночасно рішенням про придбання (оренду) земельної ділянки, що відведена під цей об'єкт.
3. Вартість земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, визначається Держкомземом України чи його органами на місцях на підставі експертної оцінки.
4. У разі відсутності рішення про відведення земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, за поданням органів приватизації Держкомзем України та його органи на місцях разом з адміністрацією підприємства у місячний термін вживають заходів щодо відведення цієї земельної ділянки.
5. Оголошення та проведення продажу на аукціоні та за конкурсом, а також викуп (за наявності одного покупця — передача за відповідним договором).
6. За результатами аукціону (конкурсу тощо) укладається договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва і земельної ділянки, на якій він розташований.
7. Оплата об'єкта незавершеного будівництва і відповідної земельної ділянки.
8. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної Ділянки.
9. Підписання акта про передачу об'єкта між представником органу-приватизації і нового власника цього об'єкта у п'ятиденний термін після сплати.
10. Видача покупцю Свідоцтва про право власності на об'єкт незавершеного будівництва (автозаправну станцію).
11. Реєстрація Свідоцтва про право власності на вказаний об'єкт відповідними місцевими органами.
12. Посвідчення права власності на землю шляхом видачі покупцю Державного акта на право власності на землю проводиться після сплати вартості земельної ділянки.
13. Якщо земельна ділянка не підлягає продажу, відповідна місцева рада в місячний термін з дня одержання покупцем Свідоцтва укладає з ним договір оренди на земельну ділянку.
14. Придбання об'єкта незавершеного будівництва під розбирання надає право особі придбати земельну ділянку, на якій він розташований, тільки під забудову.
15. Кошти, отримані від продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.
Придбання громадянами земельних ділянок несільськогосподарсь-кого призначення для ведення підприємницької діяльності.
Юридичні засади набуття прав на земельні ділянки для ведення підприємницької діяльності складають положення Указу Президента України від 12 липня 1995 р. «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності».