На праві тимчасового землекористування громадян використовуються:
а) земельні ділянки для індивідуального городництва у розмірі до 0,15 га;
б) сінокісні угіддя та пасовища до 1 гектара громадянами, які мають у власності худобу; ''
в) земельні ділянки для зайняття традиційними народними промислами;
г) земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства;
д) земельні ділянки сільськогосподарського призначення, передані у тимчасове користування на умовах оренди;
е) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, в тому числі й ті, що перебувають на праві постійного користування у разі втрати особами працездатності, досягнення пенсійного віку, при тимчасовій втраті працездатності постійних землекористувачів.
Складовою частиною правового режиму цієї категорії земель є їх правова охорона, тобто комплекс ґрунтозахисних, організаційних, економічних, науково-технічних та державно-правових засобів, спрямованих на поліпшення якості, продуктивності земель, підвищення родючості грунтів, забезпечення дотримання вимог їх збереження відповідно до земельного законодавства та зобов'язань за земельно-правовими договорами.
1. Ґрунтозахисні засоби охорони земель сільськогосподарського призначення передбачають:
а) захист земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, висушення, забруднення, ущільнення та інших негативних процесів;
б) захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;
в) збереження і підвищення родючості грунтів, поліпшення інших властивостей цих земель.
2. Організаційно-технічні засоби охорони земель сільськогосподарського призначення включають:
а) знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;
б) рекультивацію порушених земель;
в) тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь;
г) раціональну організацію території. 3. економічні засоби щодо охорони земель сільськогосподарського призначення передбачають:
а) фінансування заходів щодо відновлення якості порушених земель;
б) здійснення консервації земель за рахунок коштів Державного бюджету;
в) відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва та спрямування відповідних коштів на підвищення родючості грунтів, поліпшення сільськогосподарських угідь та їх охорону;
г) звільнення від сплати земельного податку на період освоєння невикористовуваних земель та поліпшення їх якості.
4. До нормативно-технічних засобів охорони земель сільськогосподарського призначення належать:
а) дотримання встановлених норм відведення земельних ділянок;
б) дотримання стандартів та нормативно-технічнйх документів щодо охорони земель;
в) нормування відведення земельних ділянок, що передаються у власність та надаються у користування громадян і юридичних осіб;
г) дотримання нормативно-технічних вимог проектів відведення земельних ділянок та проектно-кошторисних показників розміщення на цих землях виробничих, комунальних та інших об'єктів.
5. Юридичні засоби охорони земель сільськогосподарського призначення включають:
а) наявність нормативно-правових норм регулюючого характеру;
б) здійснення моніторингу за станом охорони сільськогосподарських угідь;
в) проведення агрохімічної паспортизації земель;
г) здійснення контролю за дотриманням чинного земельного законодавства в цій сфері;
д) застосування юридичної відповідальності за порушення вимог охорони земель сільськогосподарського призначення.
§ 6. Правовий режим земель несільськогосподарського призначення
у
Значну групу земель складають землі несільськогосподарського призначення, тобто земельні ділянки, призначені для використання переважно для несільськогосподарських потреб.
Аналіз чинного законодавства дозволяє констатувати:
а) це земельні ділянки для різноманітного цільового використання;
б) таке цільове використання переважно не пов'язане з сільськогосподарським виробництвом, хоча у їх складі можуть бути земельні ділянки для обмеженого сільськогосподарського використання (ведення підсобних господарств, городництва, організації пасовищ, тепличного господарства тощо);
в) вказані земельні ділянки зазвичай виступають операційно-територіальною основою для провадження різних видів соціальної, демографічної, економічної, природоохоронної, рекреаційної, оздоровчо-лікувальної, пізнавальної, туристичної, спортивної, науково-дослідної, лісогосподарської, заготівельної діяльності, ведення мисливського господарства, водогосподарської та інших видів діяльності;
г) окремі земельні ділянки, зокрема лісового фонду, є в той же час і важливим засобом виробництва в процесі ведення лісового господарства, заготівлі деревини; живиці, другорядних лісових матеріалів, плодів, ягід, грибів тощо;
д) правові режими кожної з категорій земель визначені у Земельному кодексі (ЗК) України і деталізуються в спеціальних законодавчих та підзаконних актах з урахуванням особливостей відповідної діяльності та цільового використання земель на праві власності або праві землекористування, в тому числі оренди;
е) правовідносини, які складаються з приводу використання земель несільськогосподарського призначення, характеризуються різносуб'єктним складом, їх спеціальною правосуб'єктністю, підставами виникнення, зміни та припинення;
є) правові режими більшості з наведених земель поки що не мають завершеності в правовій регламентації, а відтак, потребують свого вдосконалення з урахуванням власної історико-правничої спадщини, досвіду світового земельно-правового регулювання та потреб існуючої практики застосування земельного законодавства, вирішення спорів у цій сфері, що обумовлює, в свою чергу, необхідність юридичної легалізації судового прецеденту як гарантії сталості правової системи та захисту прав громадян, земельних інтересів держави та юридичних осіб.
А. Правовий режим земель населених пунктів.
Землями населених пунктів слід визнавати земельні ділянки, віднесені відповідно до земельно-містобудівної документації до земель міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів у визначених межах, які підлягають використанню та охороні з урахуванням задоволення містобудівних, соціальних, культурно-побутових та інших функціональних потреб населених пунктів.
Землі населених пунктів включають:
1) землі міст;
2) землі селищ міського типу;
3) землі сільських населених пунктів.
Відповідно до земель міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів відносяться землі, які знаходяться в межах відповідних міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів.
Межа населеного пункту — це зовнішня частина земель відповідного населеного пункту, яка відокремлює ці землі від інших категорій земель.
Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, визначеному Верховною Радою України.
Межі селищ міського типу встановлюються і змінюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами або за їх дорученням відповідними районними, міськими радами. Межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються відповідно районними, міськими радами, в адміністративному підпорядкуванні яких є райони.
Використання земель населених пунктів здійснюється у відповідності до містобудівної документації, зокрема генерального плану населеного пункту, детального плану території відповідного населеного пункту, проекту забудови території та регіональних і міських правил забудови.
Нормативно-правове підґрунтя правового режиму земель населених пунктів складають:
а) норми ЗК України (ст.ст. 63—67);
б) норми Закону України від 16 листопада 1992 р. «Про основи містобудування», зі змінами від 8 лютого 2001 р.' (ст.ст. 1, 2, 9—14, 20—24 та ін.);
в) Закон України від 20 квітня 2000 р. «Про планування і забудову територій»2;
г) інші акти законодавства України.
Особливості правового режиму земель населених пунктів:
1. Переважне використання земель населених пунктів як територіальної бази розміщення міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів, шляхів сполучення та місць відпочинку і рекреації.
2. Поліфункціональне призначення земель для функціонування різних галузей господарства.
3. Пріоритет використання земель для розміщення об'єктів житлового, комунального та іншого будівництва, соціальної та інженерної інфраструктури.
4. Використання земель населених пунктів на праві власності та праві землекористування фізичними і юридичними особами.
5. Землі населених пунктів перебувають у віданні сільських, селищних та міських рад і належать до комунальної власності територіальних громад. Тому виконавчо-розпорядчі функції покладаються на відповідні ради.
6. Зонування територій населених пунктів відповідно до функціонального призначення земельних ділянок:
а) земельні ділянки житлової і громадської забудови;
б) земельні ділянки загального користування;
в) земельні ділянки промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;
г) землі природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних та істо-рико-культурних об'єктів;
д) землі об'єктів комунального господарства;
е) землі сільськогосподарського використання;
є) землі водогосподарського та лісогосподарського використання. 7. Переважне право територіальних громад в особі сільських, селищних, міських рад на викуп земельних ділянок, будинків і споруд для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією для громадських потреб.