На землях цієї зони допускається здійснення робіт, які не впливають негативно на лікувальні і природні фактори, не погіршують їх ландшафтно-кліматичні, екологічні і санітарно-гігієнічні умови.
Однак v межах земель зони спостереження забороняється:
а) будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на режим використання природних і лікувальних властивостей курортних та лікувально-оздоровчих територій;
б) скидання на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод;
в) проведення вирубки зелених насаджень (за винятком санітарних рубок) тощо.
4. Надання земельних ділянок для потреб курортних або лікувально-оздоровчих зон здійснюється:
а) на підставі розроблених техніко-економічних обгрунтувань використання землі;
б) проектів відведення земельних ділянок;
в) з урахуванням затверджених округів і зон санітарної охорони;
г) схем медичного огляду;
д) з дотриманням вимог земельного законодавства.
5. Використання земельних ділянок курортів та лікувально-оздоровчих зон здійснюється відповідно до вимог проекту організації використання цих територій та генерального плану їх забудови.
6. Наявність екологічних та санітарно-гігієнічних обмежень щодо параметрів та режиму використання природних лікувальних ресурсів і формування програм розвитку курортних і лікувально-оздоровчих територій.
7. Поділ земель курортів та лікувально-оздоровчих зон на:
а) землі курортів місцевого значення;
б) землі курортів державного значення.
8. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, а курортними територіями місцевого значення — відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими радами за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
9. Використання цих земельних ділянок можливе на титулі права загального та спеціального землекористування (постійного чи тимчасового).
Землями рекреаційного призначення визнаються земельні ділянки, які використовуються для організованого масового відпочинку і туризму населення та які розташовані поза межами земель оздоровчого призначення.
До земель рекреаційного призначення належать:
а) земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій;
б) земельні ділянки парків;
в) земельні ділянки зелених зон навколо міст та інших населених пунктів;
г) земельні ділянки, на яких розташовані навчально-туристські стежки, марковані траси;
д) земельні ділянки дитячих і спортивних таборів. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення:
1. Землі рекреаційного призначення мають поліфункціональ-не територіальне розгалуження, оскільки можуть визначатися в межах будь-якої категорії земель, що придатні для потреб рекреації*:
а) на землях сільськогосподарського призначення — земельні ділянки загального користування (полезахисні лісосмуги, ґрунтозахисні споруди, території інших зелених насаджень);
б) на землях населених пунктів — земельні ділянки загального користування (парки, лісопарки, дендрологічні парки, гідропарки, сквери, бульвари, набережні, майдани тощо);
в) на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, іншого несільськогосподарського призначення — місця скупчення рослинності та зелених насаджень, смуги зелених насаджень впродовж автомобільних шляхів, залізниць тощо;
г) на землях водного фонду — земельні ділянки прибережних захисних смуг вздовж річок, морів і навколо водойм та інші ділянки (акваторії) водойм, що використовуються для мети рекреації (ст. 64 Водного кодексу (ВК) України);
д) на землях лісового фонду — земельні ділянки (лісові угіддя), які використовуються для відпочинку (ст. 75 Лісового кодексу (ЛК) України);
е) на землях природоохоронного, історико-культурного призначення (землі національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва — ст.ст. 20—24, 32, 34, 36, 38 Закону України від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; ландшафтні об'єкти та об'єкти садово-паркового мистецтва культурної спадщини, окремі зони охорони пам'яток культурної спадщини, зокрема зона ланд шафту, що охороняється, — ст.ст. 1, 2, 12, 32 Закону України від 8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини»).
2. Землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями за межами міст та інших населених пунктів, а також промислових підприємств, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, входять до складу зеленої зони зі спеціал-ьним режимом використання та регулювання.
Виділення зелених зон проводиться з урахуванням конкретних природних умов, розміщення промислових об'єктів, а також місць масового відпочинку населення, розташування приміських лікувально-профілактичних і оздоровчих закладів та поділу їх на лісопаркову і лісогосподарську частини, земельні ділянки якої є найбільш сприятливі для масового відпочинку населення.
Розміри зелених зон і лісопаркових частин визначаються за встановленими нормативами.
3. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням, зокрема:
а) діяльність, яка спрямована на зміну природного ландшафту або інші дії, що унеможливлюють їх використання за прямим призначенням;
б) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на стан довкілля у визначених рекреаційних зонах або може негативно вплинути на його якість.
4. Регулювання внутрішньої територіальної організації (зонування) земель рекреаційного призначення залежно від особливостей правового режиму об'єкта рекреації:
а) зона стаціонарної рекреації земель національних природних парків;
б) зона регульованої рекреації національних природних парків;
в) визначення аналогічних зон на землях регіональних ландшафтних парків для відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах;
г) експозиційна зона на землях ботанічних садів;
д) рекреаційна зона на землях зоологічних парків з метою організації відпочинку та обслуговування її відвідувачів;
е) рекреаційна або експозиційна зона парків-пам'яток садово-паркового мистецтва для проведення екскурсій та масового відпочинку населення.
5. Нормування рекреаційних навантажень на окремі частини територій земель рекреаційного призначення з урахуванням сезонності їх використання та характеру масового відпочинку населення (будні, вихідні, святкові дні тощо).
6. Режим використання земель рекреаційного призначення визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними та іншими місцевим радами відповідно до чинного законодавства України.
7. Використання земель рекреаційного призначення здійснюється на титулі права загального та тимчасового спеціального землекористування з дотриманням правил пожежної, екологічної безпеки та санітарно-гігієнічних вимог.
Землями історико-культурного призначення визнаються земельні ділянки, які перебувають на титулі права власності або права землекористування юридичних і фізичних осіб, та на яких розташовані об'єкти, які мають особливу історичну, наукову, архітектурну, мистецьку та культурну цінність.
До складу земель історико-культурного призначення можна віднести земельні ділянки зайняті:
а) історико-культурними заповідниками;
б) меморіальними пам'ятниками;
в) пантеонами (місцями поховань);
г) археологічними та архітектурними пам'ятками;
д) архітектурно-ландшафтними комплексами.
Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення:
1. За видами об'єктів культурної спадщини, які розміщені на землях історико-культурного призначення, земельні ділянки поділяються:
а) земельні ділянки археологічного призначення (городища, залишки стародавніх поселень, стоянки, укріплення, культові місця та споруди, наскальні зображення, поля давніх битв та ін.);
б) земельні ділянки історичного призначення (будинки, споруди, комплекси, поховання та некрополі, визначні місця історичних подій тощо);
в) земельні ділянки розташування об'єктів монументального мистецтва (твори образотворчого мистецтва, їх комплекси, ансамблі тощо);
г) земельні ділянки архітектурного та містобудівного призначення (історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, споруди, залишки давнього планування та забудови та ін.);
д) земельні ділянки розташування об'єктів садово-паркового мистецтва (поєднання паркового будівництва з природними або штучно створеними ландшафтами);
е) ландшафтні земельні ділянки (природні території, які мають історичну цінність).
2. Зонування прилеглих територій навколо окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) з метою захисту традиційного характеру середовища їх розташування шляхом встановлення зон охорони пам'яток:
а) охоронних зон;
б) зон регулювання забудови; '
в) зон ландшафту, що охороняється;
г) зон охорони археологічного культурного стану.
Визначення меж зон охорони пам'яток встановлюється центральним органом державної виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини.